592] Ранений так їм кричав Евріпіл, і, його оточивши
593] Та до плечей нахиливши щити, зупинились ахеї,
594] Вгору піднявши списи. Еант підійшов до них близько,
595] З товаришами з'єднався і, ставши, назад обернувся.
596] Так вони бились, немовби пожару палала заграва.
597] Нестора з полум'я бою Нелеєві винесли коні,
598] Потом умиті, — людського він віз вожая Махаона.
599] Глянувши, їх упізнав богосвітлий Ахілл прудконогий, —
600] Він на кормі корабля місткого стояв і дивився
601] На безпорадних ахеїв, що з бою безладно тікали.
602] От до Патрокла, товариша свого, тоді він озвався
603] Й крикнув йому з корабля. Почув його той і з намету
604] Вийшов, немовби Арей, — то був його лиха початок.
605] Перший озвався до нього Менойтів син нездоланний:
606] "Нащо ти кличеш, Ахілле, мене? Чого тобі треба?"
607] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
608] "О богосвітлий сину Менойтів, улюблений серцем!
609] Певен я, що, до колін моїх нині припавши, ахеї
610] Будуть благать мене: скрута на них насуває нестерпна.
611] От що, Патрокле, Зевсові любий, іди та дізнайся
612] В Нестора, хто це поранений той, що він з бою вивозить.
613] Зовсім-бо схожий, іззаду здалось мені, він з Махаоном,
614] Сином Асклепія, — мужа в обличчя не встиг я побачить,
615] Коні його прудконогі стрілою повз мене промчали".
616] Так він промовив, Патрокл послухався любого друга
617] Й до кораблів і наметів ахейських кинувся бігти.
618] Ті ж до наметів Нелеєвих вже добулися тим часом
619] І з колісниці своєї на землю зійшли многоплідну,
620] Еврімедонт же, старого слуга, устиг уже й коней
621] Випрягти. Стали на березі моря вони проти вітру
622] Піт на хітонах сушити своїх, а тоді до намету
623] Разом обоє зайшли й посідали у кріслах вигідних,
624] їм пишнокоса напій готувать почала Гекамеда, —
625] Тож на Тенеді, коли було взято цей острів Ахіллом,
626] Нестор одержав її, Арсіноя відважного доньку,
627] В дар від ахеїв за те, що порадами всіх перевищив.
628] Спершу поставила стіл перед ними вона дуже гарний,
629] Із темно-синіми ніжками, струганий рівно, й на ньому —
630] В мідному блюді закуску до того напою — цибулі,
631] Жовтого меду й священного борошна ячного досить.
632] Келих чудовий дала їм, то Нестор привіз його з дому,
633] Золотом весь поцвяхований, мав на собі він чотири
634] Вушка, й при кожнім мов зерна клювали по двійко голубок,
635] З золота кутих; глибокі два дна було в келесі тому.
636] Кожен його по столі ледь-ледь пересунути міг би,
637] Повен вина, та легко старий піднімав його Нестор.
638] Дівчина та, до богині подібна, прамиейського вливши
639] В келих вина, натерла козиного сиру на"мідній
640] Терці і білого борошна ячного ще домішала.
641] Приготувавши напій, їх пити вона запросила.
642] А як питвом прохолодним жагу вони вже вдовольнили,
643] В щирих розмови словах почали утішатись взаємно.
644] Раптом у дверях з'явився Патрокл, на безсмертного схожий.
645] Щойно зустрів його старець, із крісла підвівся ясного,
646] Й, взявши за руку, веде, і запрошує гостя сідати.
647] Але одмовивсь Патрокл і так йому став говорити:
648] "Зараз не час, не проси мене, Зевсів паростку сивий!
649] Гідний пошани і остраху муж мене вислав дізнатись,
650] Хто той, кого ти пораненим віз. Я й сам уже знаю,
651] Бачу-бо зараз людського я тут вожая Махаона.
652] Тож поспішаю назад, щоб про це сповістити Ахілла.
653] Знаєш і сам-бо ти, Зевсів паростку сивий, який він
654] Муж цей страшний — звинуватити легко й безвинного може".
655] В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний:
656] "Нащо Ахілл так би мав за синів турбуватись ахейських,
657] Стрілами ранених? Досі хіба йому ще невідоме
658] Лихо, якого військо зазнало? Із нас-бо найкращі
659] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко.
660] В ранах від стріл Діомед, Тідея нащадок могутній,
661] Зранений теж Одіссей-списоборець і з ним — Агамемнон,
662] Рани страшної зазнав у стегно й Евріпіл войовничий.
663] От і цього юнака ледь вихопив я з бойовища —
664] Був він стрілою поранений. Тільки Ахілл благородний
665] Не відчуває жалю і не журиться лихом данаїв.
666] Чи дожидає він, щоб при даремних зусиллях аргеїв
667] Бистрі їх судна на березі моря вогнем запалали,
668] їх же самих перебито було до останку? У .мене
669] Сил вже нема, що колись у тілі буяли гнучкому.
670] О, коли б юність мою і колишню могутність вернути
671] З днів тих, коли з елеянами виникла в нас ворожнеча
672] Через крадіжку корів і сина я вбив Гіпероха,
673] Дужого Ітімонея, що жив у славетній Еліді.
674] Череду викрав я в них, щоб помститись, а він, захищавши,
675] Був тоді списом моїм у першому шерезі вбитий;
676] Тільки упав він — і всі відразу розбіглись селяни.
677] Здобич велику із поля тоді ми до себе погнали —
678] Черід корів п'ятдесят і отар стільки само овечих,
679] Стільки ж свинячих гуртів і розкиданих вільно козиних.
680] Сто й п'ятдесят іще коней буланих тоді ми відбили —
681] Дужих кобил, в багатьох були ще до того й лошата.
682] Ночі тієї ж усю ми цю здобич у Пілос пригнали,
683] Місто Нелеєве, й серцем мій батько Нелей звеселився,
684] Глянувши, скільки, ще зовсім юнак, у поході здобув я.
685] Ледве світать почало, окличники вийшли скликати
686] Всіх, у кого борги на священній лишались Еліді.
687] От позбирались вожді пілоського люду і стали
688] Здобич ділить, багатьом-бо епеї лишалися винні
689] З днів, коли ми, малолюдні, у Пілосі злидні терпіли.
690] Зла нам багато вчинила Гераклова сила могутня
691] В роки минулі — кращі тоді з нас загинули люди.
692] Славних дванадцять синів Нелей породив бездоганний,
693] З них я зостався один: усі-бо загинули інші.
694] Тим-то, пишаючись, так міднозбройні знущались епеї,
695] Нас зневажали і всякої кривди чинили багато.