188] Мовивши так, відлетіла відціль бистронога Іріда.
189] Він же синам своїм мулів звелів запрягати у повіз
190] Міцноколісний, ще й кузова зверху над ним приладнати.
191] Сам же униз, у комору, зійшов із високим склепінням,
192] З кедра пахучого зроблену й скарбу всілякого повну.
193] Тут він Гекубу покликав, дружину свою, і промовив:
194] "Люба! Приходила вісниця Зевсова щойно з Олімпу,
195] Викуп за сина велить до човнів принести він ахейських
196] Та подарунки Ахіллові дать, щоб його вдовольнити.
197] Та по правді скажи мені, як тобі все це здається?
198] Страшно-бо й сила моя, і дух мій мене поривають
199] Йти до човнів, де стоять своїм станом широким ахеї".
200] Мовив він так, а дружина, вмиваючись слізьми, сказала:
201] "Горенько! Де-бо твій розум, що ним ти славен був досі
202] Серед чужинців і люду того, над яким владарюєш?
203] Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських
204] Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних
205] Зброї позбавив! Мабуть, і серце у тебе залізне.
206] Дійдеш до нього, й на власні лиш очі тебе він побачить,
207] Не пожаліє тебе віроломний цей муж кровожерний,
208] Не посоромиться. Краще поплачмо від сина далеко,
209] В наших покоях. Таку від народження Доля могутня
210] Випряла нитку йому, ще коли я його породила, —
211] Бути від рідних далеко, поживою псам бистроногим
212] Біля жорстокого мужа. Коли б я у нього печінку
213] Вирвати й з'їсти могла! Тоді б не лишивсь без відомсти
214] Син мій! Не як боягуз поліг у бою він завзятім,
215] А, захищавши троян і троянських жінок повногрудих
216] Від ворогів, — він ні страху не знав, ні про втечу не думав".
217] Відповідаючи, мовив їй старець Пріам боговидий:
218] "Ні, проти волі мене не затримуй! Не будь в моїм домі
219] Птахом зловісним! Мене переумити не сподівайся!
220] Бо якби хтось мені мовив таке із людей земнородних,
221] Хтось з віщунів, ворожбитів, жерців, що на жертвах віщують,
222] Лжею назвали б ми це і од нього б ще більш одвернулись.
223] Нині ж, побачивши сам і почувши безсмертного бога,
224] Йду, бо слово його недаремне. Якщо ж і судилось
225] Нині умерти мені при ахейських човнах міднозбройних,
226] Хай так і буде. Хай вб'є мене зразу ж Ахілл безпощадно,
227] Тільки б обнять мені сина й жадобу ридань вдовольнити!"
228] Мовивши так, одчинив він на скринях оздоблені віка,
229] Вийняв ізвідти дванадцять одінь, надзвичайно красивих,
230] Простих дванадцять плащів і ліжників стільки ж барвистих,
231] Стільки ж ясних покривал і до того — ще стільки ж хітонів.
232] Щирого золота зважив і виніс він десять талантів,
233] Двоє блискучих триногів і гарних котлів аж чотири,
234] Келих ще виніс, коштовність чудову, коли у Фракії
235] Був він послом, йому подаровану. Не поскупився
236] Старець і не залишив її дома, так прагнув душею
237] Викупить любого сина. Троян, що до нього зібрались,
238] Вигнав усіх з передсінка й лайливими ганив словами:
239] "Гетьте від мене, погані негідники! Вам ще не досить
240] Вдома плачу, що сюди ви прийшли ще й мені досаждати?
241] Мало того вам, що Зевс покарав мене горем, забравши
242] Кращого сина мого? На собі це зазнаєте скоро.
243] Легше тепер набагато гинути вам од ахеїв
244] Після того, як загинув мій син. Що ж до мене, то краще,
245] 1 Аніж на власні я очі в руїнах побачу розбите
246] Місто своє, — хай раніше зійду я в оселю Аїда!"
247] Мовив він так, і берлом їх став розганять. Всі розбіглись
248] Від роз'ярілого старця. А той і синів своїх лаяв,
249] Славного Дія, й Паріса, й ясного, як бог, Агатона,
250] 1 Паммона, та Антіфона, й Політа, співця голосного,
251] Та Деїфоба, і з ними Гелена, іще й Гіппотея, —
252] Всіх дев'ятьох закликав і наказував їм сивочолий:
253] "Швидше, негідники, діти мої безсоромні! Вже краще б
254] Ви біля бистрих човнів полягли всі, а Гектор зостався!
255] 1 О, я нещасний! Навіщо найкращих синів породив я
256] В Трої розлогій, — а нині нікого мені не лишилось!
257] Богоподібний був Местор у мене, Троїл конеборний,
258] Гектор, що був наче бог серед люду земного й здавався
259] Сином не смертного мужа, а паростю вічного бога.
260] Занапастив їх Арей, а ці ось нікчеми лишились,
261] Ці брехуни й танцюристи, лише в хороводах найкращі,
262] Кіз і ягняток розкрадачі з людських отар і попасищ!
263] Довго ви будете повіз мені споряджати в дорогу?
264] Швидше усе накладайте, бо час уже нам вирушати".
265] Мовив він так. Вони тоді, батьковим злякані криком,
266] Вивезли міцноколісний новісінький повіз для мулів,
267] Гарного виробу, й кузов на ньому як слід закріпили.
268] Букове потім з кілка ярмо відчепили для мулів
269] З чопом міцним посередині й парою кілець для віжок.
270] Винесли й ремінь для запрягу, ліктів у дев'ять завдовжки.
271] Далі над гладко обтесаним дишлем ярмо приладнали
272] З самого переду, й, через занозу кільце пропустивши,
273] Ременем тричі той чоп обмотали навколо, й нарешті,
274] Дишель також обв'язавши, під ремінь кінець підігнули.
275] Із гладкостінної кліті принісши, складали на повіз
276] Цінні дарунки — за голову Гектора викуп достойний;
277] Звиклих до запрягу мулів впрягли вони міцнокопитих, —
278] В дар од місян колись їх одержав Пріам староденний.
279] Коней Пріамові тут підвели під ярмо, що для себе
280] З гладко обтесаних ясел він сам годував власноручно.
281] Поки впрягали їх в повіз, у домі високому ждали
282] Старець Пріам і окличник, поринувши в думи глибокі.
283] Близько Ге куба до них підійшла із засмученим серцем,
284] Келих з солодким вином тримала вона у правиці,
285] Щоб, узливання вчинивши, в дорогу вони подалися;
286] Стала вона перед кіньми, назвала Пріама й сказала: