437] Мовила так у сльозах. Дружина ж не знала, що сталось
438] З Ректором. Ще не прийшов-бо вісник до неї правдивий,
439] Щоб сповістить, що за муром поліг її муж біля брами.
440] В дальнім покої високого дому багряну тканину
441] Ткала подвійну вона, в ній гаптуючи квіти взористі.
442] В домі вона на вогонь пишнокосим звеліла служницям
443] Мідний поставить великий триніг, щоби вчасно готова
444] Ректору тепла купіль була, тільки-но вернеться з бою.
445] їй не спадало й на думку, дурній, що яке тут купання, —
446] Ректора вбила руками Ахілла богиня Афіна.
447] Зойки почула вона й голосіння сумне біля вежі,
448] Й тілом усім затремтіла, і човник із рук її випав.
449] До пишнокосих служебниць вона тоді знову звернулась:
450] "Дві хай зі мною ідуть. Побачити треба, що сталось.
451] Голос свекрухи шановної чую, і серце у грудях
452] Б'ється, аж вискочить хоче до уст, аж коліна у мене
453] Гнуться, — лихо якесь над синами Пріама нависло.
454] Хай ці слова не досягнуть до вух, але вельми боюся,
455] Щоб могутньому Ректору нині Ахілл богосвітлий
456] До Іліона шляху не відтяв і, рівниною гнавши,
457] Згубного шалу й безтямної зваги навік не позбавив.
458] Не дожидає-бо ворога Ректор, сховавшись у натовп,
459] А виступає вперед, у відвазі ніхто з ним не рівний".
460] Мовивши так, із покоїв побігла вона, як менада,
461] З трепетом серця, й за нею слідом поспішали служниці.
462] Щойно дісталась до вежі й мужів, що юрбою стояли,
463] Вибігла швидко на мур і побачила здалеку тіло
464] Мужа, від міста нещадно волочене. Бистрії коні
465] Мужа її волокли до ахейських човнів глибодонних.
466] Темної ночі імла повила їй зволожені очі,
467] Навзнак, зомлівши зненацька, упала вона непритомна.
468] Світлу пов'язку зірвала з чола свого й плетену сітку
469] Із обручем і від себе далеко відкинула й бинду,
470] І покривало, що в дар їй дала золота Афродіта
471] Днини тієї, як Ректор повів її шоломосяйний
472] Від Етіона, численні віддавши за неї дарунки.
473] Та навколо ятрівки й зовиці її оточили
474] Й ледве живу її, в серце уражену, спільно тримали.
475] А як лише опритомніла, й дух в її серце вернувся,
476] Гірко вона заридала і мовила серед троянок:
477] "Гекторе, горе мені! Для однакої долі обоє
478] Ми народились — ти в Трої високій, Пріамовім домі,
479] Я ж у підгір'ї лісистого Плака, у Фівах славетних,
480] В домі вождя Етіона, що виховав, сам нещасливий,
481] Доньку нещасну, — було б мені краще на світ не родитись!
482] Нині зійшов ти в оселю Аїдову, в темні глибини,
483] Що під землею, мене ж удовою в невтішному горі
484] В домі своєму лишив. Ще й наше мале немовлятко,
485] Що породили на світ ми, бездольні! Ні ти йому, мертвий,
486] Гекторе, ані тобі він на захист не стане ніколи.
487] Навіть якщо многослізних боїв він уникне ахейських,
488] Все ж у майбутньому тільки труди і печалі на нього
489] Ждатимуть. Межі відсунувши, лан його візьмуть чужії.
490] День сиротинства позбавить хлопчину й ровесників ігор.
491] Завжди похнюплений він і з заплаканим ходить обличчям.
492] Часом в нужді бідолашний до батькових звернеться друзів —
493] Того торкне за хітон, а того — за верхнє одіння.
494] Рідко хто зглянеться з них і кухля подасть сиротині,
495] Й той лише вмочить уста, а вже піднебіння й не встигне.
496] Інший товариш, в якого є й батько, і мати, із учти
497] Вижене, й боляче вдарить, і словом глузливим облає:
498] "Геть відціля! Немає отут, серед нас, твого батька!"
499] Весь у сльозах до матусі вдовиці повернеться хлопець
500] Астіанакс, що до цього часу на колінах у батька
501] Мозок лиш їв він з кісток із баранячим лоєм поживним.
502] А коли сон його брав і втомлявся од ігор дитячих,
503] Солодко він засинав у постільці, у няні в обіймах,
504] В ліжку м'якому, із серцем наповненим радощів ніжних.
505] Нині ж натерпиться горя, коханого батька позбувшись,
506] Астіанакс, як трояни його називали. Один-бо
507] Ти захищав у них, Гекторе, брами і мури високі.
508] При кораблях крутобоких, далеко від рідного дому
509] їстиме труп твій черва, коли пси вже наситяться голим
510] Тілом твоїм, хоч багато одінь і тонких, і ошатних
511] В домі у тебе лежить, жіночими тканих руками.
512] Але одіння тонке в огнистім спалю я багатті,
513] Користі з нього ніякої, в нім-бо тобі не лежати, —
514] Хай же на славу тобі все згорить між троян і троянок!"
515] Мовила так крізь ридання, й навколо жінки голосили.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ
ІГРИ НА ЧЕСТЬ ПАТРОКЛА
1] Так сумували трояни у цілому місті. Ахеї ж,
2] До кораблів підійшовши й до хвиль Геллеспонту, спішили
3] Кожен на свій корабель, і всі порозходились інші,
4] Крім мірмідонян, що їм розійтися Ахілл не дозволив.
5] Товаришам війнолюбним своїм тоді так він промовив:
6] "Любі друзі мої, мірмідоняни бистрокомонні!
7] Не випрягаймо із повозів коней ми однокопитих,
8] На колісницях під'їдемо ближче до тіла Патрокла,
9] Щоб оплакать його: остання то почесть померлим.
10] А як. жалобним риданням своє ми наситимо серце,
11] Повипрягаємо коней і разом вечеряти сядем".
12] Мовив Ахілл і заплакав, і вслід йому всі заридали.
13] Тричі об'їхали тіло вони пишногривими кіньми
14] З плачем, — рясні їм сльози з очей викликала Фетіда.
15] Сльози росили пісок, росили озброєння мужніх
16] Воїв, — так за вождем страховійним вони сумували.
17] Плач голосний розпочав Пелеїд, на груди холодні
18] Свого товариша руки поклавши свої мужозгубні:
19] "Радуйся, любий Патрокле, і в темних оселях Аїда!
20] Все я для тебе роблю, як раніше тобі обіцяв я:
21] Гектора труп приволікши, віддам його псам у поживу,
22] Біля багаття твого полонених дванадцять заріжу
23] Трої славетних синів, щоб твою відомстити загибель".