214] "Гей, ти, Ахілле, від інших сильніший, в зухвальстві жахливий
215] Більше за всіх! Тобі завжди богове сприяють безсмертні!
216] А як Кротон троян тобі видав тепер на поталу,
217] В поле жени їх од мене і справу чини там жахливу.
218] Повні-бо трупів мої привабливо лагідні води,
219] Й течій своїх я не можу пробить до священного моря,
220] Трупами стиснутий в гирлі, а ти все зухвало вбиваєш!
221] Годі уже, перестань! Мене жах обіймає, владарю!"
222] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
223] "Хай буде так, як сказав ти, паростку Зевсів, Скамандре!
224] Знищення ж високодумних троян не раніш припиню я,
225] Ніж зажену в Іліон їх і в битві поміряю сили
226] З Гектором — він подолає мене, чи його я здолаю".
227] Мовив це й знов за троян він узявся, на бога подібний.
228] До Аполлона звернувся Потік тоді глибокохвилий:
229] "О срібнолукий, дитино Кронідова, що ж ти наказу
230] Зевса не слухаєш? Він же тобі заповідував пильно,
231] Ставши при війську троян, боронити їх, поки не зійде
232] Сутінь вечірня і пітьмою ниви родючі не вкриє".
233] Так він сказав. Ахілл тоді, списом славетний, зіскочив
234] З кручі в середину хвиль, і знялись вировим вони валом,
235] Ринув потік течією бурхливою й без ліку мертвих
236] Воїв поніс, що лежали їх купи, Ахіллом убитих.
237] Трупи на сушу потік викидав, ревучи, наче бик той
238] Оскаженілий. Живих же, рятуючи з течій струмистих,
239] У вировій глибочіні укрив, у безодні прозорій.
240] Хвиля страшна круг Ахілла з бурхливим напором знялася
241] Й тяжко ударила в щит його. Він на ногах своїх дужих
242] Встоять не міг, і, за в'яз пишнолистий, великий вхопившись
243] Міцно руками своїми, він дерево вирвав з корінням.
244] Раптом звалилася круча, і хвилю покрило струмисту
245] Віття густе, бо в'яз загатив усю річку собою,
246] В воду звалившись. Ахілл з глибочіні підвівсь вирової,
247] Страхом охоплений, скочив на ноги швидкі й по рівнині
248] Бистро помчав. Але бог потоку великий од нього
249] Не відставав; весь, стемнівши, підвівсь бойовий він спинити
250] Запал ясному Ахіллові й згубу троян одвернути.
251] Зразу ж одскочив Пелід на відстань списового лету,
252] Швидкістю схожий своєю із ловчим орлом чорнокрилим,
253] Що між летючих птахів наймогутніший і найбистріший.
254] Схожий з орлом, він умкнув, лиш озброєння мідне на грудях
255] Страшно бряжчало. Від течій Скамандру тікаючи, швидко
256] Біг він, та вслід йому мчав і потік із оглушливим ревом.
257] Як садівник, що з криниць темноводних спрямовує струмінь
258] В сад плодоносний, щоб кожну зросити у ньому рослину,
259] Заступа взявши, між грядок рівчак од сміття очищає,
260] І набігає вода, і дрібні камінці за собою,
261] Шумно дзюркочучи, котить по схилові плідного саду,
262] І обганяє того, хто течію чисту проводив, —
263] Так і Ахілла тепер, хоч який він швидкий та проворний,
264] Бурний потік настигав — боги набагато сильніші.
265] Скільки разів намагавсь прудконогий Ахілл богосвітлий
266] Встояти проти води, щоб узнать, чи не всі вже погнались
267] Вічні богове за ним, що в широкому небі домують, —
268] Стільки ж і Зевсом напоєних хвиль вирового потоку
269] Вал величезний на плечі Ахіллові падав. З одчаю
270] Вище підскакував він, та, бурхливо розлившись навколо,
271] З ніг його вал той збивав і пісок виривав під ногами.
272] Й став тут благати Ахілл, на широке поглянувши небо:
273] "Зевсе, наш батьку! Невже-бо не зглянеться хто із безсмертних
274] І не врятує мене від потоку? Все потім я стерплю.
275] Із небожителів передо мною ніхто так не винен,
276] Як моя матінка люба, що лжею мене ошукала.
277] Тож говорила вона, що під муром троян міднобронних
278] Від бистролетних лише Аполлонових стріл я загину.
279] Чом не убив мене Гектор, із воїв тутешніх найкращий?
280] Доблесний муж подолав би, і доблесний гідно поліг би.
281] Нині ж безславною смертю доводиться тут загибати,
282] Як свинопас молодий у буянні осінньому річки,
283] Що понесла його, тільки-но став її вбрід переходить".
284] Так говорив він, і враз підійшли Посейдон і Афіна
285] Та біля нього спинилися, людську прибравши подобу,
286] Рук доторкнулись руками й словами його утішали.
287] Став тоді так Посейдон говорити, землі потрясатель:
288] "Сину Пелеїв, не дуже лякайся й не бійся нічого!
289] Є неабиякі в тебе, за згодою Зевса самого,
290] З-поміж богів оборонці — я сам і Паллада Афіна.
291] Доля тобі не судила загинуть у хвилях потоку,
292] Він незабаром одступить од тебе, побачиш це й сам ти.
293] Слушну пораду тобі ми дамо, якщо хочеш послухать:
294] Рук не складай у бою, обопільно однаково грізнім,
295] Поки за мур Іліона славетний троян позагониш,
296] Що утікають зі страхом. А, в Ректора подих однявши,
297] До кораблів повертайся. Дамо тобі славу здобути!"
298] З цими словами обоє вони до безсмертних вернулись.
299] Він же, бадьорості з мови тієї набувши, подався
300] Вмить на рівнину. Усю її геть заливало водою,
301] Плавало в хвилях багато озброєння гарного й мертвих
302] Тіл юнаків. Ахілл же, підносячи високо ноги,
303] Прямо ішов проти нурту, й не міг його стримать широкий
304] Плин течії, — міць у нього велику вдихнула Афіна.
305] Але не зменшив напору й Скамандр, і проти Пеліда
306] Гнівом ще більшим скипів, і, хвилю ще вищу на нього
307] Знявши, словами такими ріку Самоента покликав:
308] "Брате мій любий! Удвох подолать цього мужа могутність
309] Конче нам треба, бо скоро Пріамове місто велике
310] Він поруйнує, — в бою проти нього не встоять трояни!
311] Допоможи ж мені швидше й з підгірних джерел і поточин
312] Ложе глибоке наповни, бурхливу здіймаючи хвилю,
313] Хай невгамовною повінню рине й несе деревини,
314] З гуркотом котить каміння, й здолаємо дикого мужа,
315] Що пересилює всіх і з безсмертними хоче рівнятись.
316] Не допоможе, гадаю, ні врода йому, ані сила,
317] Ані озброєння гарне: усе-бо в глибокій безодні
318] Тванню засмоктане вгрузне. Його ж я самого прикрию
319] Ринню морською, а зверху піску ще велику насиплю
320] Купу, щоб навіть костей Ахіллових люди ахейські
321] Не позбирали, — під тванню такою його я сховаю.
322] Це ж йому буде й могила, й не треба вже буде ахеям
323] Пагорб над ним насипать і землі віддавати останки".