266] Мовив це й вепрові горло розсік він безжальною міддю
267] І, розмахнувшись, у глиб його сивого моря закинув,
268] Рибі в поживу. Ахілл же, із місця свойого підвівшись,
269] До війнолюблих аргеїв з такими звернувся словами:
270] "Зевсе, наш батьку, великі ти людям напасті готуєш!
271] Не схвилював би ніколи так серця мойого у грудях
272] Син Атреїв, не міг би він силою дівчини тої
273] Взяти усупереч волі моїй. То, мабуть, могутній
274] Зевс побажав, щоб смертю загинуло стільки ахеїв.
275] Сядьмо ж обідати й будьмо готові до справи Арея!"
276] Мовивши так, розпустив він збори мужів скороспішні.
277] До кораблів своїх швидко усі порозходились вої,
278] А мірмідоняни, духом відважні, забрали дарунки
279] Й на корабель однесли до Ахілла, подібного богу.
280] Все поскладали в наметах і поряд жінок посадили,
281] Коней же славні візничі усіх в табуни відігнали.
282] А Брісеїда прекрасна, немов золота Афродіта,
283] Тіло Патрокла побачивши, гострою міддю пробите,
284] З тужним риданням припала до нього й руками терзала
285] Груди, і ніжну шию собі, і вродливе обличчя,
286] І промовляла крізь сльози жона, до богині подібна:
287] "Любий Патрокле, нещасній мені із усіх наймиліший!
288] Йшовши із цього намету, живим я тебе залишила,
289] Нині ж, назад повернувшись, я мертвим тебе зустрічаю,
290] Владаря люду. Біда за бідою мене настигає.
291] Мужа, якого дали мені батько й шанована мати,
292] Я біля міста побачила, вбитого гострою міддю,
293] Трьох ще уздріла братів, що моя породила їх мати,
294] Серцю любих, і їх настигла загибелі днина.
295] Ти ж тамував мені сльози, коли Ахілл прудконогий
296] Вбив мого мужа і славне Мінета божистого місто
297] Геть зруйнував. Обіцяв ти мені, що за шлюбну дружину
298] Візьме мене сам божистий Ахілл і, відвізши до Фтії
299] На кораблях, нам справить весілля в краю мірмідонян.
300] Тим-то над мертвим тобою, мій голубе, й плачу я гірко".
301] Так промовляла крізь сльози, й жінки усі плакали з нею, —
302] Чи над Патроклом, чи більше над власною кожна бідою.
303] А круг Ахілла зібралась тим часом старшина ахейська,
304] Просячи їжі спожить. Він же, тяжко зітхнувши, одмовивсь:
305] "Прошу, якщо ви готові послухать мене, мої друзі,
306] Не закликайте, проте, щоб я вдовольняв своє серце
307] Стравами й різним питвом — велике-бо горе у мене:
308] Ждатиму я й перетерплю до самого заходу сонця".
309] Мовивши так, усіх владарів одпустив він од себе.
310] Двоє ж Атрідів лишилося, ще й Одіссей богосвітлий,
311] Ідоменей, і Нестор, та Фенікс, їздець посивілий, —
312] Щиро втішали в скорботі його. Але був він невтішний
313] Серцем, аж поки не кинувся в пащу кривавого бою.
314] Дні спогадавши минулі, він тяжко зітхнув і промовив:
315] "Ще так недавно ти сам, нещасливий і любий мій друже,
316] Жваво і спритно обіди смачні у цім ставив наметі
317] Передо мною, тоді як усі поспішали ахеї
318] Йти на комонних троян з многослізним поривом Арея.
319] Нині лежиш ти порубаний, серце ж моє вже не хоче
320] Ані пиття, ні наїдків торкнутись, хоч їх тут багато,
321] Прагне тебе лиш. Горя сильнішого я не відчув би,
322] Навіть про смерть навісну мого рідного батька почувши,
323] Що десь у Фтії далекій рясними слізьми умліває
324] Через розлуку із сином, який серед лкйгу чужого
325] Задля Єлени мерзенної б'ється з троянами збройно,
326] Чи через смерть мого любого сина, що виріс у Скірі,
327] Богоподібного Неоптолема, якщо він живий ще.
328] Досі у грудях мій дух всечасна живила надія,
329] Що біля Трої один я загину, далеко від долів
330] Аргоса, кіньми багатого, ти ж до Фтії вернешся
331] На кораблях чорнобоких, я сподівавсь, та із Скіра
332] Сина мого привезеш і все йому дома покажеш, —
333] Високоверхий наш дім, і челядь, і майна численні.
334] Сам же мій батько Пелей чи, може, й умер, я гадаю,
335] Чи ледь живий, тягарем злої старості зігнутий, в смутку
336] Дні свої лиш переводить, весь час дожидаючи тільки
337] Звістку сумну про смерть свого любого сина почути".
338] Так говорив він крізь сльози, й старійшини тяжко зітхали,
339] Кожен з них згадував те, що вдома вони залишили.
340] Бачачи сльози їх журні, зглянувся з неба Кроніон,
341] І, до Афіни звернувшись, він слово промовив крилате:
342] "Доню моя, невже ти зреклась цього славного мужа?
343] Чи твого серця Ахілл анітрохи уже не турбує?
344] Он, подивись, він сидить між своїх кораблів круторогих,
345] Любого друга оплакує. Товариші його інші
346] Сіли обідати, він лиш один не торкається їжі.
347] Йди ж бо до нього й, солодкої вливши амброзії в груди,
348] Дай ще й нектару йому, щоб голод його не розслабив".
349] Так він Афіні сказав, що й сама того дуже бажала.
350] Наче той сокіл з небес, легкокрилий, швидкий, дзвінколунний,
351] Кинулась в простір ефірний вона. А тим часом ахеї
352] Зброю уже готували для бою. Солодкої в груди
353] Вливши Ахіллу амброзії, ще додала і нектару
354] Трохи вона, щоб голод у нього колін не розслабив.
355] Потім вернулась сама до всевладного батька в незрушний
356] Дім його. Кинулись від кораблів своїх бистрих ахеї.
357] Мов незліченні сніжини холодні з верховин од Зевса
358] Сиплються, гнані диханням ефірноясного Борея, —
359] Без ліку так од човнів бистрохідних сипнули шоломи
360] Ясноблискучі, горбаті щити, міцнобронно опуклі
361] Панцири й мідяногострі довжезні списи ясенові.
362] Блиск їх аж неба сягав, і земля сміялась навколо
363] В сяєві міді ясної і грізно гула під ногами
364] Воїв. Озброївсь також серед них і Ахілл богосвітлий.
365] Заскреготав він зубами, і очі його запалали
366] Сяйвом огню пломенистим, а серце проймалося в грудях
367] Болем нестерпним. Страшним на троян опанований гнівом,
368] Божі надів він дари, над якими Гефест потрудився.
369] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,
370] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.
371] Потім і панцир на груди свої надягнув міцно кутий,
372] Через плече перевісив він срібноцвяхований, мідний
373] Меч свій, і щит — міцний і великий — також із собою
374] Взяв, — од нього навкруг, як од місяця, сяяло світло.
375] Так же, як перед плавцями у морі десь блисне раптово
376] Ватра ясна, що самотньо горить на стоянці пастушій
377] Високо в горах, а тих проти волі далеко від друзів
378] Бурі заносять по хвилях багатого рибою моря, —
379] Так щит Ахілла чудовий, оздоблений гарно, світився
380] Й сяйвом аж неба сягав. Важкого шолома піднявши,
381] Він на чоло надягнув. І сяяв шолом конегривий,
382] Мов промениста зоря; золоте розвівалось волосся
383] Пишне, Гефестом майстерно вправлене в гребінь шолома.
384] Зброю надівши, схотів дослідити Ахілл богосвітлий,
385] Чи прилягає як слід вона всюди, чи тілу в ній вільно.
386] Наче на крилах здіймався у ній поводатар народу!
387] Потім із схову міцне він ратище батьківське вийняв
388] Довге й важке, — ніхто-бо інший не міг із ахеїв