572] Тупали в лад їм ногами, і весело всі танцювали.
573] Далі він череду вирізьбив дужих биків круторогих.
574] Деякі з золота, інші із олова їх поробив він.
575] Голосно мукали всі, ідучи із кошари на берег
576] Річки бурхливої, густо порослий гнучким очеретом.
577] Четверо йшло золотих пастухів по боках проводжати
578] Череду, й бігало дев'ять за ними собак прудконогих.
579] Спереду раптом два леви жахливі на стадо напали
580] Й поволокли вже бика, що ревів і мукав страшенно
581] В лев'ячих кігтях, а пси й юнаки поспішали на поміч.
582] Леви ж тим часом, зідравши з бика величезного шкуру,
583] Кров його й нутрощі хтиво ковтали. І марно старались
584] їх одігнать пастухи і псів нацькувать прудконогих.
585] Ті ж, боячись підійти і в левів зубами вчепитись,
586] Часом наблизяться, й гавкають тільки, і тут же тікають.
587] Пастівень вирізьбив далі кульгавий митець незрівнянний
588] І білорунних отару овець в тій чудовій долині,
589] Криті хліви, й курені, і кошару, й повітки пастуші.
590] Далі ще змалював на всі руки митець незрівнянний
591] Місце для танців, подібне до того, що в Кносі просторім
592] Славний Дедал Аріадні колись спорудив пишнокосій.
593] В розквіті сил юнаки й багатьом жадані дівчата,
594] Міцно за руки побравшись, кружляли у танці веселім.
595] В легких одіннях дівчата були, юнаки ж у хітонах,
596] Шитих з тонкої тканини й ледь маслом для блиску натертих.
597] Ті — у віночках чудових були, а ці — на ремінні
598] Срібному мали ножі, із щирого золота куті.
599] В жвавому танці на звиклих ногах вони легко кружляли,
600] Наче той круг у руках гончаревих, коли забажає
601] Він перевірити тільки, як круг обертатися буде,
602] То розійдуться рядами й одні нападають на одних.
603] Юрмами купчились люди навколо й втішалися вельми
604] Тим хороводом. Співаючи звучно, співець божественний
605] Грав серед них на формінзі, й під музики тої звучання
606] Два скоморохи стрибали в середині людного кола.
607] Далі він вирізьбив хвилі могутні ріки Океану
608] З самого краю щита, що його змайстрував так старанно.
609] А як скінчив уже щит той кувати, міцний і великий,
610] Викував панцир йому, яскравіший за полум'я буйне,
611] Викував з міді шолом, що до скронь прилягав найщільніше,
612] Гарно оздоблений, пишний, на ньому із золота гребінь;
613] Викував ще й наголінники з гнутого олова майстер.
614] Приготувавши цей обладунок, митець незрівнянний
615] Тут же Ахілловій матері все передав шанобливо.
616] Та ж, наче сокіл, злетіла із сніжних верхів'їв Олімпу,
617] Зброю ясну несучи, Гефестом уславленим куту.
ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА
ЗРЕЧЕННЯ ГНІВУ
1] В шатах шафранних Еос із течій ріки Океану
2] Встала, щоб світло своє безсмертним явити і смертним.
3] До кораблів із Гефестовим даром примчала Фетіда
4] Й любого сина знайшла, що, простертий над тілом Патрокла,
5] Тяжко ридав. А навколо слізьми умивались гіркими
6] Товариші його. Стала між ними в богинях пресвітла,
7] Взявши Ахілла за руку, назвала і так говорила:
8] "Сину мій, мусимо тут ми лишити його, хоч обняті
9] Смутком тяжким, бо насамперед з волі богів він загинув.
10] Ти ж од Гефеста прийми чудові оці обладунки,
11] Зброю, якої на плечах ніхто із людей не носив ще".
12] Мовивши так, поклала вона це озброєння гарне
13] Перед Ахіллом. Воно аж дзвеніло, оздоблене пишно.
14] Трепет пройняв мірмідонян, що на обладунок не сміли
15] Навіть дивитись і аж відсахнулись. Ахілл же як глянув,
16] Гнів іще більший його охопив, і полум'ям грізним
17] З-під похмурнілих повік ясні його блиснули очі.
18] В руки узяв він, радіючи, бога сяйливий дарунок.
19] А, надивившись із радістю серця на дар цей коштовний,
20] Матері любій своїй він слово промовив крилате:
21] "Матінко рідна моя, це озброєння справді від бога, —
22] Витвір безсмертних це, мужеві смертному так не зробити.
23] Зараз же ним я озброюсь. Але я страшенно боюся,
24] Щоб тим часом на тілі відважного сина Менойта
25] Мухи, глибоко проникши до ран, заподіяних міддю,
26] Не наплодили черви і трупа щоб не осквернили, —
27] Зникло із нього життя, й почне розкладатися тіло".
28] Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:
29] "Сину мій, хай твого серця подібні думки не турбують.
30] Буду старанно сама відганять я рої осоружних
31] Мух, що трупи героїв, убитих в бою, поїдають.
32] Навіть якби довелось йому протягом року лежати,
33] Тіло б незмінним весь час залишалося й стало б ще кращим.
34] Ти ж невідкладно на збори скликай героїв ахейських,
35] На Агамемнона гніву зречись, керманича люду.
36] Потім до бою озбройся мерщій і в одвагу вберися".
37] Мовила так, і силу завзяття у нього вдихнула.
38] Потім Патроклові в ніздрі амброзію разом з нектаром
39] Стала вливать по краплині, щоб тіло лишалось незмінним.
40] Швидко подався морським узбережжям Ахілл богосвітлий,
41] Голосно він покликав і будив героїв ахейських.
42] Навіть і ті, що весь час при своїх кораблях залишались, —
43] І стерники, що правили твердо кермом корабельним,
44] Ключники, що в кораблях щоденно харчі роздавали, —
45] Навіть вони поспішали на збори, дізнавшись, що в битву
46] Знову з'явився Ахілл, так довго її уникавши.
47] Двоє, кульгаючи, йшли — Арея соратники вірні —
48] Син нездоланний Тідея і з ним Одіссей богосвітлий,
49] Йшли, на списи опираючись: ще-бо їм рани боліли.
50] Отже, на збори прийшовши, в ряду вони сіли переднім.
51] А наостанку прийшов і володар мужів Агамемнон,
52] Терплячи рани болючі. Ратищем мідним в жорстокій
53] Битві тяжко поранив Коон його, син Антенора.
54] А як на збори уже усі позбирались ахе",
55] Став посередині й так тоді мовив Ахілл прудконогий: