343] Мовивши так, наказав своїм воям Ахілл богосвітлий
344] Мідний великий триніг на вогонь поставить, щоб швидше
345] Тіло Патрокла від бруду і плям кривавих омити.
346] Ті ж троєногий над вогнищем ставлять казан для купання,
347] Повен наливши води, і хмизу в огонь підкладають.
348] Полум'я враз охопило казан, нагріваючи воду.
349] Як закипіла вода над мідним триногом блискучим,
350] Тіло омили вони і оливою намастили.
351] Дев'ятилітнім бальзамом криваві намазали рани,
352] Потім на мари поклали, у легку тканину вгорнули
353] Від голови аж до ніг і саваном білим покрили.
354] Протягом цілої ночі тоді з прудконогим Ахіллом
355] Плакали, стогнучи, всі над Патроклом сини мірмідонян.
356] Зевс же до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:
357] "От досягла ти свого, велеока володарко Геро!
358] В бій прудконогого ти навернула Ахілла! Здається,
359] Ніби сама породила ти довговолосих ахеїв".
360] Мовить у відповідь так велеока володарка Гера:
361] "О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив!
362] Часом і смертному щось замислить на іншого можна,
363] Хоч він і вмерти повинен, і задумів наших не знає.
364] Як же то я, що найвищою серед богинь величаюсь,
365] Двічі шановна — з народження свого і тим, що твоєю
366] Звуся дружиною, — ти ж і безсмертних під владою маєш, —
367] Як я могла б, на троян гнівлячись, їм не коїти лиха?"
368] Так між собою тоді про все це вони розмовляли.
369] В дім до Гефеста тим часом Фетіда ввійшла срібнонога,
370] Зоряносвітлий, нетлінний, з домів небожителів кращий,
371] В мідну оселю, що сам для себе поставив кульгавий.
372] Біля ковальського міха, спітнілий увесь, метушився
373] Він, поспішаючи двадцять триніжників мідних скінчити,
374] Щоб біля стін поставить в спорядженій добре кімнаті.
375] Ще й золоте коліщатко до кожної ніжки пристроїв,
376] Щоб на зібрання безсмертних самі вони легко в'їжджали
377] І поверталися потім у дім, що очі вбирає.
378] Майже готові були вони, тільки лишалось гарненькі
379] Вушка пристроїть, — готуючи їх, він вбивав у них цвяшки.
380] Тої пори, як трудивсь він над цим, все продумавши тонко,
381] Ув опоряджений дім Фетіда ввійшла срібнонога.
382] Вийшла назустріч до неї в блискучій намітці Харіта,
383] Гарна собою, — їй мужем був славний митець незрівнянний.
384] Взявши за руку й назвавши ім'я, вона так їй сказала:
385] "З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому,
386] Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала.
387] Далі заходь, щоб могла гостинно тебе я прийняти".
388] Мовлячи так, у дім повела у богинях пресвітлу
389] Й посадовила її у срібноцвяховане крісло,
390] Гарно оздоблене, ще й подала їй під ноги підставку.
391] Потім Гефеста вона, славетного майстра, гукнула:
392] "Йди-но, Гефесте, сюди! Тебе бачити хоче Фетіда".
393] Відповідаючи, мовив їй славний митець на всі руки:
394] "Справді прийшла до нас гідна пошани богиня могутня,
395] І [То врятувала мене із біди, коли з неба упав я, —
396] Скинула мати мене безсоромна, втаїти хотівши
397] Те, що кульгавий я. Лиха тоді я багато зазнав би,
398] Коб не Фетіда безсмертна до лона мене пригорнула
399] Та Еврінома, дочка Океану, що світ обпливає.
400] Дев'ять я років кував їм усякі прикраси коштовні —
401] Пряжки, зап'ястя та застібки гнуті, сережки й намиста,
402] Сидячи в гроті глибокім. Навкруг Океан обпливає
403] Світ весь у пінних нуртуючих хвилях. Не знав там про мене
404] Жоден з богів невмирущих і жоден із смертного люду,
405] Лиш Еврінома з Фетідою, ті, що мене врятували.
406] Нині прийшла вона в дім наш, і я пишнокосій Фетіді
407] Маю свій борг за життя урятоване гідно сплатити.
408] Отже, постав перед нею тепер частування гостинне,
409] Я ж тим часом і міх відкладу свій, і всяке начиння".
410] Мовивши це, закульгав від ковадла свого вогневладний
411] Велет, лиш литки тонкі під тілом страшним миготіли.
412] Міх від огню він одсунув ї, все позбиравши начиння,
413] Що майстрував ним, сховав у срібну шкатулку дбайливо,
414] Губкою потім обличчя й обидві руки собі витер,
415] Грубу й міцну свою шию та груди свої волохаті.
416] Потім, хітон одягнувши і палицю взявши грубезну,
417] Вийшов у двері, кульгаючи. Поруч із ним поспішали,
418] Наче дівчата живі, дві служниці, із золота куті.
419] Мали і розум у грудях вони, і мову, і силу,
420] І від безсмертних богів усякої праці навчились.
421] Поряд з володарем так поспішали вони, а він ледве
422] Дошкутильгав до Фетіди, що в кріслі блискучім сиділа.
423] Взявши за руку й назвавши її на ім'я, він промовив:
424] "З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому,
425] Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала.
426] Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає,
427] Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне".
428] В відповідь мовить йому, проливаючи сльози, Фетіда:
429] "Чи хоч одна, о Гефесте, з богинь, що живуть на Олімпі,
430] Стільки зазнала гіркої гризоти у серці своєму,
431] Скільки послав лиш одній мені тяжкого горя Кротон?
432] З-поміж усіх нереїд лиш мене підкорив він людині,
433] Сину Еака Пелеєві, й мужове ложе терпіла
434] Я проти волі своєї. Пригнічений старістю злою,
435] В домі лежить він своєму. Та інша є в мене турбота.
436] Сина мені породити й зростити дав Зевс, між героїв
437] Найвидатнішого. Виріс він, наче той пагонець юний,
438] Я-бо плекала його, як рослину в саду на осонні,
439] До Іліона послала його на човнах крутобоких
440] Битись з троянами. Та вже не стріну його я ніколи,
441] Більш не повернеться вже він ніколи до рідного дому.
442] Поки на світі живе він і сяєво сонячне бачить,
443] Знатиме й горе, й на поміч до нього прийти я не в силі.
444] Дівчину ту, шо в дарунок йому присудили ахеї,
445] Вихопив силою в нього із рук володар Агамемнон.
446] Смуток за нею труїв йому серце. А воїв ахейських
447] Аж до човнів одтіснили трояни і виходу в поле
448] їм не давали. З благанням до сина звертались аргейських
449] Воїв старійшини й гойні дарунки йому обіцяли.
450] Хоч він одмовився сам їх тоді од біди захищати,
451] Та, Патроклові давши свої одягнуть обладунки,
452] В битву послав його, війська великий загін спорядивши.
453] От цілий день вони билися там, біля Скейської брами,
454] Й місто взяли б того дня, якби Аполлон на Патрокла,
455] Що завдавав тоді лиха троянам у лавах передніх,
456] Смерть не послав, бойову приділивши для Гектора славу.
457] Тож до твоїх я колін припадаю, чи зволиш моєму
458] Коротковічному синові щит із шоломом зробити,
459] Панцир міцний, наголінники гарні, до них приладнавши
460] Й пряжки. Його обладунок згубив йому вірний товариш,
461] Вбитий троянами. Сам він лежить із засмученим серцем".