Нараз забаглося Зевсові подрочити свою поважну дружину, золото-шатну Геру, і він глузливо промовив:
— Міднозбройні ахеї мають двох опікунок-богинь: Геру й Афіну. Та обидві могутні богині тільки дивляться байдуже з Олімпу, як ніжна Афродіта дбає за свого улюбленця Паріса. Сьогодні вона врятувала його від неминучої смерті. Але переміг Менелай, Ареєві любий, і коли ви, богове, супроти не скажете слова, то згубна війна на цьому скінчиться. Хай непорушно стоїть Пріамова Троя священна, а Менелай хай повертається з Єленою до Спарти, як переможець.
Так сказав всевладний Зевс, і мовчки тамували свій гнів обурені Гера й Афіна. Нарешті не витримала волоока Гера й сердито озвалась:
— Який-бо ти, Зевсе, жорстокий! Хочеш, щоб задарма пропала [28] вся тяжка моя праця? Невже я марно згаяла стільки часу, марно коней пишногривих трудила, допомагаючи славним ахеям? Чини як бажаєш, та тільки знай: не всім безсмертним буде те до вподоби. Тепер розгнівався і Громовержець захмарний. Грізно загуркотів його голос:
— О безпощадна! Яку ж бо Пріам і Пріамові діти
Прикрість тобі учинили, що в тебе на думці одне лиш —
Як Іліон зруйнувати, прегарно збудоване місто?..
Скільки під сонцем ясним, під зоряним неба наметом
Гарних є міст і держав, де люди живуть земнородні,
Серцем моїм над всіма Іліон я шаную священний
І на чолі із Пріамом весь люд списоборця Пріама.
— Гаразд,— додав Зевс по хвилі,— не будемо з тобою, Геро, сваритися, тільки запам'ятай: коли мені заманеться зруйнувати якесь місто, любе тобі, то не переч тоді та не здумай мене відмовляти, а спокійно погодься так, як оце тепер я проти волі тобі поступаюсь.
— Із усіх міст,— розважно мовила Гера,— найлюбіші моєму серцеві Аргос, Спарта і широкодорожні Мікени. Та можеш їх зруйнувати дощенту, коли ці міста тобі осоружні, я не боронитиму їх, навіть слова не вимовлю на їхній захист. Справді, навіщо нам сваритися? Тільки шануй мою працю, я ж богиня рівного з тобою роду, ще й дружина тобі. Тож накажи Афіні — хай негайно зійде до троянців і намовить їх порушити клятву воєнну.
Погодився Зевс і дав знак Афіні Палладі, що тільки того й чекала. Вмить злетіла грізна богиня яскравою зіркою, розсипаючи круг себе вогненно-блискучі іскри. Упала та зірка серед троянського війська, і люди злякалися, не годні збагнути, що то за знак — чи лихий, а чи добрий.
— Невже знову бути війні? А може, всевладний Зевс нарешті провіщає нам мир вогнистою зіркою з неба? — питали воїни один одного. Та хто ж бо міг на це відповісти!
А тим часом Афіна Паллада прибрала подобу молодого воїна Лаодока і подалася шукати найкращого троянського лучника — Пандара, могутнього сина царя Лікаона. Угледівши його серед воїнів-щитоносців, що прийшли з ним від далеких рідних берегів, Афіна швидко наблизилася та й мовила слово крилате:
— Послухай мене, розумний Пандаре. Чи хочеш зажити сьогодні [29] великої слави? То націль свою несхибну стрілу в спартанського володаря Менелая. Всі троянці дякуватимуть тобі, а найдужче — Пріамів син Паріс. Він перший пришле тобі коштовні дарунки, як тільки побачить, що Менелая несуть на погребне вогнище. Тож не вагайся, стріляй!
І переконала мудра богиня Пандара. Схопив він свій лук, зроблений із рогів дикої сарни, що її сам колись уполював серед гір. Помолившись срібнолукому Аполлонові, Пандар сховався за своїх щитоносців, щоб його не завважили вороги, витяг із сагайдака новеньку гіркосмольну стрілу і дужою рукою напнув тятиву.
Лук задзвенів, застогнала тятива, і гостродзьоба стріла полетіла уперед, до ворожого війська.
Але і тебе, ясночолий Менелаю, не забули блаженні боги. Стала поруч Афіна Паллада і, наче мати, що відганяє докучливу муху від малої дитини, невидимою рукою відхилила смертельну стрілу. Та влучила Менелаєві в місце, де пряжки золотого череса, на панцир зайшовши, утворили подвійну броню.
Стріла тільки ледь поранила героя, та все одно чорно-багряна кров заюшила з рани просто йому на ноги. Побачивши те, жахнувся державець мужів Агамемнон. Тяжко він застогнав і схилився над рідним братом, а воїни журно зітхали, слухаючи розпачливу мову вождя:
— Любий мій брате! Це я винен, бо послав тебе самого боронити честь ахейського війська. Ось лежиш тепер на землі, знемагаючи від чорного болю. Якщо ти помреш тут і троянці плюндруватимуть твою могилу, я не знесу тієї ганьби. Хай краще земля поглине і мене. Але хай і троянці тепер начуваються: вони порушили воєнну клятву, а цього Зевс ніколи не прощає. Ой, як вони спокутуватимуть цей підступний постріл у тебе! Я знаю, бо серце і розум мені віщують:
День той настане колись — Іліон загине священний,
З ним же загине Пріам і весь люд списоборця Пріама.
Та Менелай заспокоїв свого державного брата:
— Рана моя не смертельна, тож не журись і не виказуй страху, щоб той страх не пойняв усього ахейського війська. А до мене поклич мерщій Махаона, він рану хутко загоїть.
Знайти Махаона було неважко — славного лікаря знали всі воїни. Він саме був у гурті своїх земляків, коли почув: [30]
— Іди мерщій, Махаоне! Кличе тебе владущий Агамемнон, бо якийсь троянський лучник поранив царя Менелая, на славу собі та усім нам на горе. .
Поспішив Махаон туди, де оточений ахейськими героями лежав на землі поранений Менелай. Розступилися воїни перед Махаоном, і той, ставши навколішки, взявся обережно витягати стрілу, що застрягла зубцями в металі. Тоді розстебнув золотий черес і панцир, пильно оглянув рану і, висмоктавши з неї кров, присипав цілющим зіллям. Про силу того зілля він дізнався ще від свого батька, славетного лікаря Асклепія.
Поки тямущий Махаон клопотався над спартанським вождем, загони щитоносних троянців ладналися рушити в бій. Схопили тоді й ахеї свою мідноковану зброю та стали шикуватись у бойові лави. Схожий на безсмертного бога цар Агамемнон поривався мерщій зустрітися з ворогом. Квапливо подався він пішки оглядати й бадьорити військо, а за ним вели його нестримних коней із бойовою колісницею, що сяяла проти сонця карбованою міддю.
— Друзі, лаштуйтесь до звитяжного бою! — гучно крикнув Агамемнон.— Ніколи всевладний Зевс не допомагав тим, хто порушував священну клятву. Тож троянці зазнають тепер страшної поразки, і невдовзі хижі шуліки дзьобатимуть їхні тіла. А троянських жінок та дітей ми повеземо додому разом із іншою здобиччю на наших швидких кораблях! Такої багатої здобичі ви зроду не мали.