Та вгледів їх темнохмарний Зевс, сидячи на верховині джерельної Іди. Страшенно розгнівився він і звелів золотокрилій Іріді полетіти й завернути назад колісницю з богинями.
— Як не послухаються,— гримнув Зевс,— то я зламаю їм колісницю, позбавлю коней сили, а їх повикидаю додолу, і вони так позабиваються, що й через десять років не загоять тих ран.
Полетіла золотокрила Іріда й переказала богиням Зевсову волю. Волоока Гера злякалась і вмить завернула золотозбруйних коней.
— Не хочу я через смертних сваритися з Зевсом. Хай вони живуть чи помирають, як їм судилося. І хай Зевс вирішує, кому здобути звитягу.
Повернулися богині на захмарний Олімп, а невдовзі примчав туди на своїй золотій колісниці й сам батько богів та людей. Посейдон розпряг йому дзвінконогих коней, і Зевс сів на свій трон, аж задвигтів увесь Олімп під його вагою. Навколо посідали безсмертні, тільки Гера з Афіною трималися осторонь, не насмілюючись мовити слово до великого бога. Та він сам звернувся до них:
— Що вас так засмутило, Афіно і Геро? Чи ви потомилися від тієї кривавої війни, прагнучи смерті троянцям? Та знайте: волі моєї вам не зламати. Якби ви не послухалися мене, вразили б вас блискавки в небі і вже не повернулися б ви на священний Олімп.
Сердито мовчали Афіна і Гера, сидячи поряд і замишляючи погибель троянцям. Та не стрималася нарешті розгнівана Гера:
— Державний Зевсе, які ти мовив жорстокі слова! Ми добре знаємо, що сила твоя непереборна. Та все ж непокоїть нас доля ахеїв — усі вони можуть тепер загинути біля своїх чорнобоких кораблів.
— Поважна Геро,— відказав той, що хмари збирає,— завтра вдосвіта побачиш, як з моєї волі загине ще більше ахеїв. Гнані троянцями, вони відійдуть упритул до своїх кораблів. Блискучий Гектор звитяжно битиметься доти, доки до бою стане могутній Ахілл, як побачить, що вбито його вірного друга Патрокла.
Не заперечувала вже Зевсові його дружина, золотошатна Гера. [67]
А яскраве сонце тим часом поринуло в далекий Океан, і темна ніч оповила землю — на превелику радість ахеям і на щирий жаль їхнім ворогам.
Великий Гектор зібрав усе військо в долині при березі повноводого Скамандру. Спершись на довгого списа, Гектор звернувся до війська:
— Слухайте, Трої сини і військо союзне! Сьогодні гадав я з перемогою повернутися до священної Трої, але ніч врятувала ахеїв. Та до міста ми не підем на ночівлю. Лаштуйтеся тут, розпалюйте великі багаття, щоб ахеї, скориставшись темрявою, не втекли на своїх швидких кораблях. А ви, оповісники, сповістіть у місті, щоб підлітки й діди пильнували з троянських стін, а жінки світили в будинках яскраві вогні — тоді ворог не пробереться нишком у місто, яке зосталося без війська. Я ж благатиму всемогутнього Зевса та інших вічних богів допомогти нам знищити тих псів, що їх привезли сюди на чорнобоких кораблях самі Кери, богині смерті.
Замовк блискучий Гектор. І заходилися троянці розпалювати вогнища, ладнати вечерю та справляти священні жертви богам.
Пахощі жиру солодкі до самого неба доносив
Вітер; але не схотіли прийнять їх блаженні богове,
Не побажали — ненависний був Іліон їм священний,
І можновладний Пріам, і весь люд списоборця Пріама.
СПРОБА ЗАМИРИТИСЯ З АХІЛЛОМ
Я к хвилюється винно-темне море, коли налітають, зненацька зіткнувшись, супротивні вітри, похмурий Борей і теплий Зефір, та здіймають чорні буруни води,— так хвилювалося ахейське військо тієї ночі після бою, притиснуте до своїх кораблів.
Засмучений цар Агамемнон звелів оповісникам зібрати до нього вождів, а коли ті зійшлися, підвівся і, тяжко зітхаючи, мовив до них:
— Друзі й порадники мудрі! Зевс-олімпієць велить нам безславно тікати додому. І ми мусимо скоритися, бо вже не взяти нам Іліона, бракує нам і сили, і зброї.
Довго по цих словах сиділи мовчки зажурені ахеї, та нарешті озвався дужий Діомед:
— Коли ти, Атріде, помиляєшся, то я перший ладен сперечатися з тобою. Тільки вислухай мене без гніву. Всевладний Зевс дав тобі царський жезл, та не дав мужності, а мужність — найголовніше для вождя. Невже ти справді гадаєш, що ахеї боягузи? Коли ти прагнеш якнайшвидше додому вернутись, то їдь собі, кораблів у тебе доволі. А ми зостанемося тут, аж поки, нарешті, вщент зруйнуємо Трою. [69]
Скінчив говорити Діомед, і звідусіль залунали схвальні вигуки. А слово взяв старий Нестор, володар пілоський.
— Діомеде, ти не тільки найдужчий в бою, але і в раді оцій наймудріший, хоч іще молодий, навіть сини мої всі старші за тебе. Ти сказав дуже слушно, та я ось закінчу: Атріде, звели для старійшин лагодити вечерю, а молодь хай чатує всю ніч біля укріплень. Ти ж за вечерею дослухайся порад, бо ахеї потребують тепер, як ніколи, мудрої ради: ця ніч принесе нам або смерть, або порятунок.
Уважно вислухав Агамемнон старого й погодився з ним. За його наказом сімсот юнаків, убравшись у бойові обладунки, стали на варту біля укріплень та позапалювали яскраві багаття.
А в наметі царя Агамемнона зібралися всі старійшини на вечерю. Коли вони вдовольнили перший голод і спрагу, знову підвівся старий Нестор, наймудріший в порадах.
— О славетний Атріде!-лагідно мовив пілоський володар.— Зевс-олімпієць вручив тобі царський жезл, щоб ти розумно володарював над народами. Але не цурайся мудрих порад інших смертних. Ось я вже давно радив тобі — ще тоді, як ти силоміць забрав у Ахілла його полонянку Брісеїду. Ще тоді я відмовляв тебе, але через гордість і пиху ти не слухав розумної ради й жорстоко образив могутнього Пеліда, улюбленця вічних богів. А тепер нам треба добре поміркувати, як прихилити до себе богорівного героя. Мабуть, багатими дарами та ласкавою мовою.
— Старче! — відповів на те Агамемнон владущий.— Слушно ти кажеш і слушно картаєш мене. Я винен, бо тяжко образив героя, що вартий цілого війська. Тож аби помиритися з ним, я ладен послати великі дарунки — багато золота, дванадцятеро коней найкращих, сімох найкращих жінок і серед них Брісеїду. А якщо ми візьмемо, нарешті, Трою, хай Ахілл налаштує повний корабель золотом і візьме все, що йому до вподоби. Коли ж ми повернемося звитяжцями додому, я віддам за нього одну з трьох своїх дочок, а в посаг — сім великих, багатих міст. Хай лише вгамує свій страшний гнів. Адже тільки похмурий бог Аїд неприхильний до людських благань, через те й ненавидять його всі смертні. Нехай же Пелід згадає про це і більше не гнівається — я ж бо старший за нього віком і владою!