— Це любов, Анно! — і зложив на її устах святочний поцілунок.
1 Бальдур (Бальдр) — у скандинавській міфології бог сонця, один а синів Одіна — верховного бога.
2 Брунгільда — одна з валькірій, войовничих дів, які з волі Одіна вирішували наслідки битв, вибирали хоробрих воїнів, відносили їх до Вальгалли (Вальгаллі), т. зв. палацу Одіна, де вони оживали.
3 Тор (Тоор, Тсор) — бог грому, бурі, плодючості. Зображувався богатирем з молотом у руках.
4 Ази — в скандінавській міфології основна група богів, очолювана Одіном.
5 Льокі (Локкі) — супутник Одіна і Тора, хулитель богів.
6 Стрибог — верховний бог (бог-отець) Всесвіту (те саме, що в греків — Зевс, у скіфів — Папай).
7 Муспелль (Муспельгайм) — у скандинавській міфології світ вогню, який існував разом зі світом тьми (Ніфльгаймом) ще до виникнення Всесвіту.
8 Тіун — господарський управитель князя, боярина.
9 Траки — жителі Фракії, грецької провінції.
10 Евксінські — причорноморські.
11 Борвій — великий вітер, буря, ураган.
12 Вира — за давньоруським правом, грошова пеня на користь князя за вбивство.
13 Друлити — штовхати.
14 Амалекіти — араби.
15 Шелестівки — приголосні звуки.
16 Джаган — кайло, кирка.
17 Саклак — бруслина.
18 Табарістан (згодом Мазандеран) — місто в середньовічному Ірані.
19 Тебріз (Тевріз) — місто на північному заході Ірану.
20 Бітінія (Віфінія) — провінція Візантії.
21 Лукомор’я — вигин у березі моря, бухта.
22 Геллеспонт (гр.) — Дарданелли.
23 Таврійський Херсон — Крим.— Авт.
24 Архіпелаг — група островів, що входили до складу Греції.
25 Кілікія — провінція Візантійської імперії в Малій Азії.
26 Арктонез — північний берег Геллеспонту.
27 Золотий Ріг — бухта в протоці Босфор.
28 Трапезунт (Трабзон) — місто на березі Чорного моря, центр візантійської торгівлі.
29 Пропонтіда (гр.) — Мармурове море.
30 Дромони — великі кораблі.
31 Монери — менші кораблі.
32 Елізіум — у грецькій міфології обитель блаженних, загробний світ для праведників.
33 Маєстат — величність.
34 Касарні — казарми.
35 Джура (чура) — слуга.
36 Лектика — носилки.
37 Бег (бек) — володар.
38 Іс подла ети! — На многая літа! (Гр.)
39 Каппадокія — провінція Візантії.
40 Апсида (гр.) — вівтарний виступ у храмах.
41 Патріарх, гетеріарх, протовестарій, протостратор, орфанотроф, доместик, логофет — вищі посадові особи військової, духовної та цивільної ієрархії в адміністрації Візантійської імперії.
42 Оттони (І, II, III, IV) — германські королі та імператори Священної Римської імперії.
43 Підчашії — придворні службові особи.
44 Лябарум — державний прапор римських імператорів, починаючи від Костянтина І.
Книга друга
XIV. Земське та дружинне боярство
Неприсутність великого князя небагато змінила у зверхньому вигляді Києва. Як і досі, крутими вулицями города пропливала безконечна течія людей, піших та верхи, підводою, а на Подолі через руки купців перепливали достатки. День у день горіли на Берестовому жертовні вогні та запашні дими окружали золоту голову Перуна під капищем. Сотні та тисячі народу приносили свої жертви княжим богам на те, щоб вони опікувалися землею, скотом, ріднею, хоронили їх від наїздів, огню, пошесті, повені та щоб своїм покровом берегли сонця Руської землі — князя!
Не було вже варязької дружини, та цю недостачу відчували тільки їх власні земляки. У загалу киян небагато було діла з заморськими купцями, і серед велелюдного города вони зовсім губилися. Доми на Берестовому, де вони жили раніше, не стояли порожні. Мстислав, за порадою Добрині, покликав молоде боярство під стяг князя і то не тільки з дружинних, але й земських бояр, яких досі не кликав іще ніхто, хіба в ополчення проти поганих або ятвягів. Окличники пояснили боярам, що для оборони княжої влади та рубежів Руської землі треба дружини, яка була б тим самим, чим була колись варязька. Навіщо ж витрачувати зібране з волостей полюддя на чужинців? Поклик княжих воєвод зустріло навіть земське боярство здебільшого з захопленням, і місце варягів зайняли сини найстарших, найзасібніших полянських, сіверських, тиверських та червоноруських родів. Вони приїздили озброєні найкращою зброєю батьків на баских конях, зі збройною службою та повними гаманцями. Сірі плащі шили їм кравці з найдорожчого сукна, а багрова лямівка була з найкращого шовку. Суворе службове життя дружинно-боярської молоді вражало тільки декого. Назагал знуджені безділлям хлопці за кілька днів звикали до військового ладу, а широке подвір’я княжого двора гомоніло ввесь день від брязкоту зброї, тупоту коней, свисту стріл та ратищ. Батьки недовірливо споглядали на це, але молодь була за князем та дружинною службою.
Рівночасно проводив Добриня з Путятою виміну кун, соболів, білок та всяке майно княжої скарбниці на срібло. Ще ніколи не мали грецькі та арабські купці нагоди покупити стільки хутр. На торзі відразу впали ціни, і вмить зароїлося торговище від перекупні в, які намагалися за дешеві гроші викупити вартісні ший товар. Та тоді Добриня замкнув на два дні княжі склади і проголосив, що князь міняє куни по волі, а не по неволі і тільки за повну ціну. Путята, Олешич і Мстислав були колись купцями і знали, як вести виміну, не обезцінюючи гроша.
Коли вже почалося жниво, наспіли з Корсуня купці, які привезли дві вістки. Одна з них звичайна та буденна від того часу, коли Володимир засів на київському столі — вістка про перемогу та відзначення князя у Візантії, про вінок, мантію, скіпетр-яблуко та про царівну Анну. Ніхто з тих, що знали князя, не сподівався нічого іншого. Хотів, рішив, поїхав — і мусив добитися свого. Та друга вістка виповзала десь із південного овиду, наче запона чорних хмар, з яких може вийти ясне верем’я45, а може прийти і хуртовина,— вістка про те, що князь прийняв з рук порфірородних імператорів враз із вінцем — хрест!
Обидва купці, які її привезли, мали й письмо князя до Добрині. У гридниці на Берестовому ще тої самої днини зібралися визначніші бояри Києва.
Відразу пізнати було, що тут стрічалися з собою дві ріжні верстви, дружинне та земське боярство. Уже зверху вони чимало ріжнилися від себе виглядом, строєм, поведінкою, мовою. Дружинні бояри або ще самі сідали на коня чи в човни, або мали за собою життя, повне трудів, небезпек, боїв. Стать їх була стрункіша, їх груди подавалися вперед, і голова гордо відхилювалася назад. В їх ноші переважали короткі каптани, візантійські плащі зі запинкою на плечах та тугі чревії; на головах у багатьох видніли гострокінчасті шоломи, і ні один не був без доброго меча при боці. Деякі мали ще чекани, довгочеренні топори, а то й рогатини. Зате земські бояри походжали у довгих, смужками лямованих киреях та в клепанях. Зброї не мали, хіба гарно бронзою та сріблом ковані палиці, а дехто ніж у багатій оправі. Поведінка їх була поважна, спокійна, хід та рухи повільні, бесіда стримана, багата словами та вбога змістом. Дружинні бояри при розмові шукали очей співбесідника та зі звички швидко і влучно підшукували відповіді; земські бояри шукали тільки слів для власної гадки, до якої дійшли десь у самоті дворища, загубленого у безмежжі лісів. Вони не мали часу ні охоти стежити за ходом чужих думок.