1 Скальд — скандiнавський поет i спiвак, який складає пiснi про битви i походи вiкiнгiв, конунгiв та їхнi перемоги.
Г а р а л ь д
(бере у джури арфу, проводить рукою по струнах, спiває).
Славу тобi, тобi, моя кохана,
Я проспiвав у всiх краях землi,
Скрiзь, де пройшли по хвилях океану
В пiнi срiблястiй мої кораблi,
Йшли ми крiзь скелi в верниводах бурних,
Тiльки до тебе неслися думки,
Потiм спинилися в водах лазурних,
Де, як сапфiри, горять острiвки.
Тiльки i там, i там не знав покою.
Скрiзь я шукав чудесний образ твiй.
В хвилях морських, в мереживi прибою,
В струнах шукав на арфi золотiй.
I ось тепер крiзь бурi i замети
Принiс тобi душi незгаслий спiв:
Тебе люблю, моя Єлизавето,
Тобi весь пал невимовлених слiв!
.Я р о с л а в
(пiдводиться),
Хвала тобi, всесвiтнiй переможцю,
На струнах ти ще краще, нiж в бою.
Здобув собi звитягу найдорожчу,
Дiвоче серце, горлицю твою.
Отож, коли вона тебе вiтає,
То в згодi я також не вiдмовляю.
Привiт тобi! Судьбу свою прослав!
В и г у к и
Нехай живе премудрий Ярослав!
Муаика.
З а в i с а.
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
"К А М Е Н Щ И К І КНЯЗЬ"
1032 р.
Сад в замку Ярослава. Вздовж всього середнього плану, навкiс, з лiвого боку авансцени i в глибину саду йде вiдкрита галерея — переходи. На передньому планi праворуч мармуровий басейн з фонтаном i мармуровою ж лавкою поряд.
Травневий вечiр, що скоро переходить в нiч.
І
В садку i за аркадами галереї рух— сьогоднi весiлля Гаральда i Єлизавети. Проходить заклопотана челядь, пробiгають дiвчата. За одною з них женеться й наздоганяє Свiчкогас. Вiн у розкiшному захiдному вбраннi дружинника-варяга, з чималою флягою на поясi.
Д i в ч и н а
(пручається).
Та одчепись, дурний! Знайшов-бо час
Чiплятися без сорому й користi!
Хiба не знаєш, що весiлля в нас
I треба в церкву виряджать невiсту!
А ще монах!
С в i ч к о г а с
I зовсiм не монах
I можу це сугубо доказати.
Недурно ж я поїздив по свiтах
I знаю, як сотворенi дiвчата.
У нас, варягiв, скрiзь один звичай:
На морi — напинай вiтрила,
На сушi — вихиляй барила
I скрiзь дiвчат гарненьких приручай!
(Знову обiймає дiвчину).
Д i в ч и н а
Пусти, скажений. Я ж кажу — не час!
Он люди ходять.
С и л ь в е с т р
(входить i бачить цю сцену).
Знову Свiчкогас!
Ти що тут робиш, демоне лукавий?
Дiвчина тiкає.
Вже до дiвчат присiкався, як пес!
Сосуд пекельний! Окаянний бєс!
Та я тебе, єретика, прояву,
Негайно в яму кину по уставу
Усiх семи соборiв пресвятих!
С в i ч к о г а с
(гороїжиться).
А ти би, отче, все ж таки притих,
Дивись, ворон поснулих розшугаєш,
Мене ж уставом тим не залякаєш,
У нас, варягiв, лиш один устав —
Бери, що треба, та держи, як взяв.
Отак-то, отче!
Сiдає на лаву i починає спокiйнiсiнько смоктати з фляги.
С и л ь в е с т р
(обурений).
Ах ти, єретик!
Iуда, Арiй 1, Святополк 2, Ахав! 3
Та як у тебе повернувсь язик
Таку хулу на церкву возглашати!
"У нас, варягiв!" Ах ти, свинопас!
1 А р i й (помер 336 р.) — александрiйський священик, основоположник релiгiйної течiї арiанства, яке церква визнала єрессю.
2 Святополк Окаянний (бл. 980-1019 рр.) — руський князь, що в усобнiй боротьбi за престол убив своїх братiв Бориса, Глiба, Святослава. Убитий Ярославом.
3 Ахав (917-895 рр. до н. е.) — iзраїльський цар, що ввiв культ Ваала i Астарти, засуджений у релiгiйних книгах.
С в i ч к о г а с
(не пiдводячись, добродушно).
Та годi-бо акафiста 4 читати,
А то ще горло з крику заболить.
Хильни-но краще чару в добрий час.
Адже ж весiлля — то коли ж i пить.
(Наливає срiбну чару i простягає Сильвестровi).
4 Акафiст — церковна хвалебна пiсня-молитва.
С и л ь в е с т р
(в гнiвi).
Та як ти смiв подумати, проклятий,
Що я, монах i княжий духiвник,
З тобою буду чашi вихиляти,
Немов я сам безбожний єретик!
С в i ч к о г а с
О боже ж мiй... Для чого глум i чвара?
Ну, вип'ю сам.
(П'є).
Ех, отче, то хiба
Я єретик, що вип'ю зайву чару?
Така уже, мабуть, моя судьба...
Був свiчкогас, монах, списатель книжний,
Перехилив... iди свиней пасти...
Покривдили... не мiг цього знести
I став варягом чудом дивовижним...
Багатий... вiльний... цiлий свiт пройшов.
Але в душi нема спокою знов!
(Схлипує).
Не можу я! Не хочу мандрувати!
В оцих шовках... Який я там варяг!
Стужився я за цвiтом рути-м'яти,
За Києвом знудився у сльозах...
Ладен я свинi пасти в цих ярах,
Ладен свiчки гасити по церквах,
Нiж рицарем вельможним i багатим
Розкошувати по чужих краях!
С и л ь в е с т р
(розчулений).
Добро, мiй сину. Не сумуй, зажди.
Подумаєм, як нам з тобою бути.
Хто вип'є раз днiпрової води,
Тому нiколи Київ не забути,
Хоч би в яку забрався далечiнь.
Благослови господь тебе святий
I нинi й присно... хоч i дурень ти...
П'яниця ти... во вєки вєков, амiнь.
Благословляє Свiчкогаса, який встає i поштиво цiлує йому руку. Сильвестр виходить.
С в i ч к о г а с
(сам, знову сiдає на лаву).
О боже ж мiй! Як важко вибрать шлях
Серед шляхiв поплутаних усiх!
Все крайностi — розбiйник чи монах.
Пиши книжки або свиней паси.
А iншого не жди i не проси...
(Замислився).
ІІ
З-за дерев виходить Журейко. Вiн у рибальському одязi, єдиною ознакою його мандрування є пов'язана шовковою хусткою голена голова i засмагле обличчя. Поверх рибальського одягу вiн закутаний
в легку чорну кирею-бурпус 1.
1 Кирея-бурнус — довгий з вовняної тканини
плащ з капюшоном.
Ж у р е й к о
(тихо до Свiчкогаса).
Гей, Фоко!
С в i ч к о г а с
Хто це? боже мiй, це ти!
Чого ти знов, безумче, в зашморг лiзеш!
Насилу в квiтнi удалось втекти,
То щоб тепер потрапити в залiза.
Тiкай мерщiй.
Ж у р е й к о
Не поспiшай, монах,
Нз можу без Милушi я тiкати.
Іди поклич її до мене з хати.
Я зачекаю тут, в оцих кущах.
С в i ч к о г а с
Опам'ятайся! Знов поклявся князь
Тебе скарати...
Ж у р е й к о
Смерть приходить раз.
Iди, кажу!.
С в i ч к о г а с
Та хоч сховайсь, упертий.