А надто місіс Медженіс,— сміючись, сказав Джордж.
З дружиною капітана Медженіса ми помирилися, хоч вона так ставиться до мене, що через неї я посивію і дійду до могили.
Це твоя буйна чорна гривка посивів, серденько? — вигукнув майор.
Міку, прикуси язика, дурний! Ці чоловіки, люба місіс Осборн, завжди у все втручаються. Я не раз уже казала своєму синові, щоб він розтуляв рота тільки тоді, як командує та ще коли їсть чи п'є. Я розкажу вам усе про наш полк і застережу від дечого, коли ми залишимося самі. А тепер познайомте мене зі своїм братом, він, напевне, дуже гарний хлопець, бо нагадує мені мого кузена, Дена Мелоні (Мелоні з роду Белімелоні, голубонько, того, що взяв Офелію Скалі з Ойстерстауна, кузину лорда Полуді). Містере Седлі, я в захваті, що познайомилася з вами. Думаю, ви сьогодні обідатимете в офіцерській їдальні? (Міку, згадай того клятого доктора і не напивайся сьогодні до моєї проханої вечері).
Сьогодні сто п'ятдесятий полк дає прощальний обід, серденько,— мовив майор,— але ми легко добудемо запрошення для містера Седлі.
Біжіть, Сімпле,— це хорунжий Сімпл, люба Еміліє, я забула відрекомендувати його вам,— швиденько біжіть до полковника Теша, передайте йому вітання від місіс О'Дауд і скажіть, що капітан Осборн привіз свого швагра і приведе його на обід до клубу сто п'ятдесятого полку рівно о п'ятій. А ми з вами, голубонько, трохи перекусимо тут, якщо хочете.
Місіс О'Дауд ще не скінчила своєї мови, як хорунжий уже побіг сходами вниз виконувати доручення.
Дисципліна — душа армії! Ми підемо виконувати свої обов'язки, а місіс О'Дауд тим часом просвітить тебе ,Еммі,— сказав капітан Осборн, і обидва приятелі вийшли з майором, пересміхаючись через його голову, бо вія ішов посередині.
Тепер, заволодівши своєю новою приятелькою, нестримна місіс О'Дауд виклала їй стільки відомостей, що та, бідолашна, ніколи не змогла б утримати їх усі в пам'яті. Вона розповіла спантеличеній Емілії тисячі подробиць про ту численну родину, членом якої стала тепер молода жінка.
Місіс Неперепийлі, дружина полковника, померла на Ямайці від жовтої гарячки і від розриву серця, бо той потворний, старий полковник, лисий, як гарматне ядро, підморгував креолці. Місіс Медженіс — добра жінка, хоч неосвічена, але з біса язиката і може обдурити за картами й рідну матір. Дружина капітана Кірка закочує банькаті очі на саму згадку про чесну родинну гру в карти (а он мій батько — вже нащо побожний був чоловік! — мій дядько декан Мелоні і наш кузен, єпископ, щовечора, бувало, грали в мушку або у віст. Та цього разу жодна з них не їде з полком,— додала місіс О'Дауд.— Фанні Медженіс залишається з матір'ю, що торгує вугіллям і картоплею вроздріб десь, вдається, в Іслінгтон-тауні під Лондоном, хоч вона й завжди хвалиться кораблями свого батька і навіть показує їх нам, коли вони пливуть річкою. А місіс Кіркз з дітьми оселиться тут, на площі Біфезди, щоб бути ближче до свого улюбленого проповідника, доктора Ремсгорпа. Місіс Банні при надії, а втім, вона завжди в такому стані і вже подарувала лейтенантові семеро.
А дружина Поскі, що приїхала сюди на два місяці раніше за вас, голубонько, вже разів двадцять так лаялася з Томом Поскі, що їх було чути з другого кінця казарми (кажуть, що вони навіть товкли посуд, а Том так і не пояснив, звідки в нього синець під оком). Вона теж вертається до матері, що тримає пансіон для дівчат у Річмонді,— видно, добре їй там було, коли вона звідти втекла! А де ви вчилися, голубонько? Бо я в мадам Фленніген на Айлісус-гроу в Бутерс-тауні недалеко від Дубліна, і коштів на мене не жаліли. Справжньої паризької вимови нас учила маркіза, а гімнастики — колишній французький генерал-майор.
Так вражена Емілія несподівано стала членом цієї різномастої родини, а місіс О'Дауд — її старшого сестрою. Ввечері за чаєм місіс О'Дауд відрекомендувала її і всім іншим родичкам, на яких вона — тому що, на їхній погляд, була тиха, добродушна і не дуже вродлива — справляла досить гарне враження, поки не повернулися офіцери з обіду в сто п'ятдесятому полку; всі вони так захоплювались Емілією, що сестри, звичайно, почали шукати в неї вад.
Думаю, що тепер Осборн утихомириться,— мовила місіс Медженіс місіс Банні.
— Якщо з наверненого гульвіси може бути добрий чоловік, то її чекає приємне життя з Джорджем,— мовила місіс О'Дауд, звертаючись до Поскі, яка втрачала тепер у полку своє становище щойно одруженої і сердилась на узурпаторку. А щодо місіс Кірк, то, як учениця Ремсгорпа, вона поставила Емілії двоє чи троє запитань з основ релігії, щоб побачити, чи душа її не спить, чи вона щира християнка тощо, І, з'ясувавши з простих відповідей місіс Осборн, що вона й досі перебуває в темряві, тицьнула їй у руки три дешеві книжечки з малюнками, а саме: "Зойк у пустелі", "Праля з парафії Уондсуорт" і "Найкращий багнет британського солдата", під впливом яких вона повинна була прокинутись; місіс Кірк просила Емілію прочитати їй того ж таки вечора перед сном.
Зате всі чоловіки, як добрі приятелі, згуртувалися біля гарненької дружини свого товариша й упадали коло неї з властивою військовим галантністю. Це була маленька перемога Емілії, в неї піднявся настрій, і очі її засяяли. Джордж пишався її успіхом, йому подобалося, як вона весело, граційно, хоч і наївно й трохи ніяково, приймала залицяння офіцерів й відповідала на їхні компліменти. А він у своєму мундирі — наскільки він був кращий за кожного в кімнаті! Емілія відчувала, що він закохано стежить за нею, і сяяла з утіхи. "Я буду ласкава з усіма його друзями вирішила вона,— Завжди намагатимуся бути веселою, задоволеною і створю йому щасливу домівку".
Полк справді прийняв Емілію захоплено. Капітани її вподобали, лейтенанти вихваляли, хорунжі обожнювали. Старий доктор Катлер сказав кілька дотепів, тa оскільки вони були професійного змісту, переказувати їх не варто; його помічник Кудкудакт, доктор медицини Единбурзького університету, вшанував Емілію іспитом з літератури й випробував її знання на своїх трьох улюблених французьких цитатах.
Юний Стабл ходив від одного до другого й пошепки казав: "Яка ж вона чарівна, правда?" — і не зводив з Емілії очей, аж поки подали пунш.