Що там таке? — запитала міс Кроулі, яка була задрімала після обіду й прокинулася, коли снів раптом затих.
Фальшива нота,— сміючись, відповіла міс Шарп, а Родон Кроулі спалахнув з люті і образи.
Як гарно, що Б'ют Кроулі, помітивши прихильність міс Кроулі до нової гувернантки, забула про ревнощі й гостинно прийняла дівчину в пасторському домі, і не тільки її, а й Родона Кроулі, суперника її чоловіка в п'ятипроцентних паперах старої родички! Вона раптом дуже вподобала небожа. Капітан перестав ходити на полювання, відмовлявся від запрошень на бенкети в Фадлстонів, не їздив обідати до офіцерської їдальні в Грязьбері: найприємніше йому було завітати до пасторського дому, куди приїздила також міс Кроулі, а що мати була хвора, то чому б не піти туди й дітям баронета з міс Шарп? Отож діти (милі крихітки!) приходили до пастора з міс Шарп. А ввечері дехто з гостей звичайно повертався додому пішки. Не міс Кроулі — вона воліла їхати своєю каретою. Але прогулянка в місячному сяйві через пасторове поле до паркової хвіртки, а потім попід темними деревами плетивом алей до Королевиного Кроулі страшенно подобалася таким аматорам природи, як капітан і Ребека.
Ох, які зорі, які зорі! — вигукувала гувернантка, зводячи до неба свої блискучі зелені очі.— В мене немов крила виростають, коли я дивлюся на них.
О... ага! Чорт... Так, і в мене теж, міс Шарп,— відповідав другий аматор.— Вам не заважає моя сигара, га, міс Шарп?-Навпаки, міс Шарп понад усе в світі любила тютюновий дим на свіжому повітрі, вона навіть сама спробувала покурити: мило склавши уста, випустила хмарку диму, стиха зойкнула, захихотіла й віддала назад капітанові його делікатес. Той підкрутив вуса і відразу так затягся, що кінчик сигари заяскрів червоною жариною в темних кущах.
їй-бо... е-е... чорт... е-е...— божився каштан,— я зроду не курив такої доброї сигари! — І блискучі розумові здібності драгуна, і вміння провадити розмову чудово пасували до його показної постаті.
Старий сер Пітт, що сидів з люлькою за кухлем пива розмовляв із Джоном Гороксом про барана, якого мали зарізати, помітив з вікна своєї кімнати цю захоплену пару і, люто лаючись, заявив, що якби не міс Кроулі, він схопив би Родона за комір і викинув би за поріг, як останнього негідника. Авжеж, поводиться він не найкраще,— погодився містер Горокс.— І його служник Флетерс теж добра цяця.
Такий ґвалт зчинив на кухні через обід і через пиво, що й лорд не зважився б.
Але я думаю, сер Пітт, що міс Шари йому якраз до пари,— додав він, трохи помовчавши.
І справді, вона була до пари — і батькові, й синові.
Розділ XII-ДОСИТЬ СЕНТИМЕНТАЛЬНИЙ
Та пора вже нам залишити Аркадію і її милих мешканців, що плекають у собі сільські чесноти, повернутися до Лондона й довідатись, що робить Емілія Седлі.
"Нам вона ніскільки не подобається. Вона якась невиразна й млява",— писала мені незнайома кореспондентка рівним дрібненьким письмом, запечатавши листа рожевою печаткою, і додавала ще цілу низку таких самих люб'язних зауважень, про які я б і не згадав, коли б вони, власне кажучи, не були швидше похвальними для молодої особи, якої вони стосувалися.
Хіба ласкавому читачеві, добре знайомому зі світом, не доводилося чути такі самі зауваження з уст най симпатичніших своїх приятельок, що не сходять з дива, чим причарувала його міс Сміт або що спонукало майора Джонса освідчитися тій нікчемній, манірній дурепі міс Томпсон, якій нічим більше пишатися, крім свого лялькового личка? "Та й правда, що в тих рожевих щічках і блакитних очах такого гарного?" — питають наші симпатичні моралістки і мудро натякають, що природні здібності, розум, оволодіння "Питаннями міс Меннол", дамські знання з ботаніки й геології, вміння скласти віршика, відтарабанити сонату в манері Герца і таке інше має для особи жіночої статі куди більшу вагу, ніж скороминущі чари, які однаково зів'януть через кілька років. Слухаючи, як жінки розмірковують про нікчемність і нетривалість краси, можна багато чого навчитися.
Та хоч здібності і вміння набагато вагоміша річ за красу, і нещасні істоти, обдаровані, на своє лихо, вродою, мусять завжди пам'ятати, яка їх чекає доля, і хоч цілком імовірно, що героїчна жіноча постать, яка так захоплює жінок, заслутовує більшої слави і пошани, ніж ласкава, мила, усміхнена, безпосередня, ніжна, маленька домашня богиня , якій схильні поклонятися чоловіки,—а проте ці останні, жінки гіршого ґатунку, повинні втішатися бодай тим, що вони все-таки подобаються чоловікам і що, незважаючи на "попередження й протести наших добрих приятельок, ми й далі робимо прикрі помилки та страшні дурниці і робитимемо їх довіку. Ось хоч би й я: скільки разів мені казали різні особи, яких я вельми шаную, що міс Браун — вітрогонка, що в місіс Уайт немає нічого, крім petit minois chifonné, a місіс Блек не вміє сказати путнього слова, та я знаю, які чудесні розмови ми провадили з місіс Блек (але, звичайно, шановна, їх не слід розголошувати), бачу, як усі чоловіки юрмляться біля стільця місіс Уайт, а всі юнаки наввипередки танцюють з міс Браун, отож я ладен схилитися до думки, що зневага осіб жіночої статі — великий комплімент для жінки.
Молоді леді, в товаристві яких бувала Емілія, щедро робили їй такі компліменти.
Ми ласкаві до неї,— казали панни Осборн, елегантні чорноброві дівчата, що мали найкращих гувернанток, учителів і кравчинь.
І вони ставилися до Емілії так ласкаво й поблажливо, опікувалися нею так ревно, що бідолашна дівчина й справді бараніла при них і здавалася такою дурною, за яку вони її вважали. Емілія силкувалася полюбити їх, як годилося любити сестер свого майбутнього чоловіка. Вона проводила з ними "довгі ранки"— смертельно нудні передобідні години, виїздила з ними та їхньою кістлявою гувернанткою, старою міс Вірт . на прогулянки в їхній великій родинній кареті, сестри брали з собою Емілію, щоб розважити її, на концерти старовинної музики, на ораторії, в собор святого Павла, помилуватися дітьми з притулку, але вона так боялася своїх супутниць, що навіть не зважувалась сказати добре слово про гімн, який ті діти співали. Будинок в Осборнів був розкішний, стіл їхнього батька — багатий і смачний, їхнє товариство — церемонне й великосвітське, а їхнє самовдоволення — безмежне: вони мали найкращу лавку в церкві притулку для убогих дітей, все, що вони робили, було показне й порядне, а все, чим вони розважалися,—нестерпно нудне й пристойне. Після кожних таких відвідин (о, як раділа Емілія, коли вони закінчувались!) Джейн і Марія Осборн та міс Вірт, кістлява стара дівка, їхня гувернантка, дедалі більше дивуючись, питали одна одну:-Що міг знайти Джордж у такій особі?-Як це так? — вигукне прискіпливий читач. Як вийшло, що Емілію, яка мала в школі стільки товаришок і яку там так любили, відштовхнуло від себе не схоже на неї жіноцтво, тільки-но вона вийшла в світ? Ласкавий читачу, в школі міс Пінкертон був тільки один чоловік, підстаркуватий учитель танців. Не могли ж дівчата й справді лаятися через нього! Та коли Джордж, вродливий брат панночок Осборн, тікав з дому відразу після сніданку, коли він не обідав там шість разів на тиждень, занедбані сестри, звичайно, трохи були ображені. Коли молодий Булок (компаньйон фірми "Гадкер, Булок і К°", банкірський дім, вулиця Ломбардна), що протягом останніх двох сезонів залицявся до міс Марії, дозволив собі запросити Емілію на котильйон, то як ви гадаєте, сподобалося це вищезгаданій молодій леді? А проте вона, як особа безпосередня й ласкава, сказала, що їй це сподобалося.