Та все це було й минулося. Коли нарешті прийшла певна звістка про наступ ворога і про те, що військо має покинути місто, Родон так засмутився, що Бекі почала глузувати з нього, зачепивши навіть його гвардійську честь.
Думаю, ти ж не вважаєш мене боягузом, Бекі? — сказав він тремтячим голосом.— Але я дуже добра ціль для французів, і якби мене влучила куля, то залишилася б одна, а може, й дві істоти, яких я хотів би забезпечити, адже це через мене вони потрапили в біду. Тут нема з чого сміятися, місіс Кроулі! Ребека пестощами й ніжними словами спробувала заспокоїти ображеного чоловіка.
Вона вдавалася до глузувань тільки тоді, коли жвавість і почуття гумору брали гору в її багатій натурі (що, власне, траплялося дуже часто), але могла швидко надати своєму обличчю виразу невинної скромності.
Золотко моє, хіба я не маю серця? — мовила вона і, швидко витерши невідомо що з очей, глянула па чоловіка й усміхнулася.
Ну от,— сказав він,— порахуймо, що тобі залишиться, коли мене вб'ють. Тут мені дуже щастило, ось маєш двісті тридцять фунтів. Собі я поклав у кишеню десять наполеондорів. Більше мені не треба, бо генерал платить за все, мов принц, і коли я поляжу, то, як бачиш, не з великим скарбом. Не плач, голубонько, я, може, й залишуся живий, щоб дратувати тебе далі. Потім, я не беру жодного свого коня, а поїду на генераловому сірому, так буде дешевше, я вже сказав йому, що мій кульгає. Якщо мене не стане, ти за них щось уторгуєш. Учора Гріг давав мені за кобилу дев'яносто, ще як не було цієї проклятущої звістки, а я, дурень, сказав, що менше як за сотню її не віддам. Снігур завжди матиме свою ціну, але краще продай його тут, бо в гендлярів дуже багато моїх векселів; я не раджу тобі повертатися до Англії з кіньми. За ту кобилу, що тобі подарував генерал, теж можна дещо отримати, та й тут нема тих проклятих рахунків за конюшню, що в Англії,— додав, сміючись, Родон.— Цей дорожній несесер коштував мені двісті, тобто я винен за нього двісті фунтів, а золоті корки й флакони теж, певне, варті тридцять чи сорок. Здайте, шановна пані, все це, будь ласка, в ломбард, а також мої брошки, каблучки, годинник, ланцюжок та інші речі. Вони варті купу грошей.
Міс Кроулі при мені заплатила за годинник з ланцюжком сто фунтів. А флакони з золотими корками, хай їм біс! Шкода, що я їх більше не придбав. Едвардс накидав мені срібну лапку, щоб скидати чоботи, і я міг ще взяти несесер із срібною грілкою, та срібний сервіз. Ну, та що вже про це. казати, треба хоч якнайкраще скористатися тим, що є, Бекі.
Даючи дружині всі ці вказівки, капітан Кроулі, який раніше рідко думав ще про когось, крім себе, робив водночас перегляд свого невеличкого майна і прикидав, що можна обернути в гроші і як забезпечити Ребеку на той випадок, коли б із ним щось сталося. Йому подобалося записувати олівцем, великими кривулями, окремі речі свого рухомого майна, Які могла б потім продати вдова, наприклад:-"Моя мантонівська дубельтівка —десь сорок гіней; мій дорожній плащ, підбитий соболиним хутром — п'ятдесят фунтів; мої дуельні пістолети в скрині з чирвового дери-ва (ті, що з них я вбив капітана Маркера) — двадцять фунтів; мої черезсідельники й попона стандартного взірця, а також взірця Лорі" і т. д. І господинею всіх цих речей він зробив Ребеку.
Дотримуючись свого плану ощадливості, капітан одягнувся в найстаріший, ношений мундир і еполети, залишивши новіші на збереження своїй дружині (або, може, вдові). І цей уславлений у Віндзорі та Гайд-парку денді вирушив у похід, убраний скромно, мов сержант, і мало не з молитвою на устах за жінку, яку він залишав.
Він підняв її на руки й хвилину тримав в обіймах, міцно притискаючи до свого серця, що голосно стукотіло. Обличчя його почервоніло, а очі зайшли імлою, коли вія опустив її і залишив саму. Ідучи поряд з генералом, поки вони наздоганяли свою бригаду, що вирушила раніше, він мовчки курив і аж через кілька миль перестав крутити вуса й порушив мовчанку.
А Ребека, прощаючись із чоловіком, як ми вже казали, мудро вирішила не давати волі надаремним жалям. Вона помахала йому з вікна й ще трохи постояла там, коли його вже не стало видно. Вежі соборів і гостроверхі дахи химерних старовинних будинків щойно почали рожевіти в перших променях сонця. Тієї ночі Ребеці не довелося відпочити. Вона й досі була в своїй чудовій бальній сукні, руді коси, кучері яких уже трохи порозкручувалися, спадали їй на шию, а під очима після безсонної ночі залягли темпі синці.
Який у мене жахливий вигляд,— мовила вона, приглядаючись до себе в люстрі,— і якою блідою робить мене рожевий колір!-І Ребека заходилася скидати з себе рожеву сукню. З-за корсажа в неї випала записка, яку вона, всміхаючись, підняла і замкнула до туалетної скриньки. Потій вона поставила свій букет у склянку з водою, лягла в ліжко й солодко заснула.
В місті вже панувала цілковита тиша, коли Ребека прокинулась о десятій годині й випила кави, яка дуже її зміцнила і заспокоїла після втоми й переживань, викликаних подіями того ранку. Поснідавши, Ребека також узялася до тих рахунків, які вночі робив простодушний Родон, і обміркувала свої можливості. Коли взяти до уваги всі обставини, то навіть якби трапилося найгірше, вона буде досить добре забезпечена. До того, що їй залишив чоловік, вона мала ще свої дрібнички й коштовності. Ми вже описували і хвалили Родонову щедрість, що виявилася зразу ж після його одруження. Генерал, її обожнювач і раб, крім маленької кобили, також подарував їй чимало гарних речей, наприклад, кашемірову шаль, куплену на аукціоні в дружини одного збанкрутованого французького генерала, і багато ювелірних дрібничок, що свідчили про його добрий смак і багатство. А щодо "цокавок", як бідолашний Родон називав годинники, то їх чути було у всіх кімнатах Ребеки. Бо коли одного вечора вона між іншим згадала, що годинник, якого їй подарував Родон, англійського виробу й погано ходить, то другого ж таки ранку отримала чудесний годинничок фірми "Леруа", з ланцюжком і футлярчиком, оздоблений бірюзою, та ще один марки "Брегет", усипаний перлинами і не більший за пів крони. Один прислав їй генерал Тафто, а другий галантно підніс капітан Осборн. У місіс Осборн не було годинника, хоч, треба віддати Джорджеві належне, він купив би його дружині, коли б вона попросила, а шановна місіс Тафто в Англії мала старовинний годинник, успадкований від матері, що, мабуть, міг би замінити й срібну грілку, про яку згадував Родон. Коли б фірма "Гоуел і Джеймс" опублікувала список покупців, що їм вона продавала коштовності, який подив він викликав би в багатьох родинах! І коли б ті оздоби попали до законних дружин і дочок тих джентльменів, скільки скарбів накопичилося б у найаристократичніших домах Ярмарку Суєти!-Підрахувавши вартість тих своїх коштовностей, місіс Ребека переконалася, не без гострого почуття тріумфу й задоволення, що на випадок нещастя вона може починати життя наново, маючи на руках принаймні шістсот-сімсот фунтів. Цілий ранок вона з великою приємністю витягала, розкладала, оглядала і знов замикала своє майно.