Летить він — ой, ле-ле! Летить, радіє. Настрій піднесений. Красота!
А світ який прекрасний!..
— Лечу-у!.. Лечу-у!..
А летів він уже вниз.
Господи, що за життя таке — навіть нарадуватися не встигнеш!
Дещо про кохання
— Як я стала крилатою?.. Кохаючи, моя дорога, кохаючи, — казала Летюча Миша своїй далекій родичці, котра бігала на чотирьох.
Мораль? Іноді варто й до думки Миші прислухатись. Тим більше, від чогось же вона стала крилатою? А раптом любов і справді окрилює, га?
* * *
— Якийсь він... м-м... несерйозний! — відгукнувся про Кумедного Чудний.
* * *
— Лушпайка? Пхе!.. — скривилася Шкаралупа. — Куди вона годиться у нашому квітучому житті?! Хіба що на сміття.
* * *
— І в маленьких бувають великі почуття, — заспокоювала Щіпка Дрібку.
* * *
— Що не кажіть, а Короїд завдає великих збитків, адже він нищить дерева, зелених друзів людей, — бідкався Людоїд.
* * *
— Ну й потвора! — подивувалося Чудовисько.
Кожен шукає де краще
Жолудь утік з периферії у місто. Влаштувався експонатом на Виставці. Лежить під склом і радіє: сухо, затишно. Ні клятий, ні м’ятий.
— Бррр!.. — здригається він, згадуючи землю. — Мокр-ро...
І засох.
А жаль. Не відірвись Жолудь від землі, який би з нього Дуб виріс.
Щасливої вам дороги
Нарешті завершено спорудження чудо-траси XXI століття, збудованої за останнім словом дорожньо-будівельної техніки. Це не просто шлях. Це європейський автобан. Англійський хайвай! Недарма ж будівельників понагороджували найвищими нагородами — орденами, преміям званнями.
І тільки тоді, як це й часто буває, виявили що чудо-дорога в принципі нікуди не веде. Тобто вона веде, але веде в Нікуди. Проте будемо оптимістами. Що з того, що вона веде в Нікуди, але ж веде вона туди вірно
Про це і дороговказ підтверджує:
"Дорога — в Нікуди, це дорога до світлого царства свободи!"
А поруч барвистий транспарант:
"Тільки завдяки нашій чудо-трасі, на яку пішла чи не половина річного бюджету країни, ви потрапите в Нікуди. Щасливої дороги!"
І всі, хто їде тією дорогою, вірять, що дорога в них і справді буде щасливою і приведе їх в омріяне царство, в щасливий край, куди неодмінно вів народ кожен черговий керманич.
* * *
— Ні, я з тим Йолопом нічого не маю спільного! — запевняв Телепень.
* * *
Звикнути до кайданів важко, але ще важче від них відвикнути.
Нерівня
Вони зустрілися на леваді, під плакучими вербами.
Було таке гарне надвечір’я, у травах невгамовно сюрчали коники, лугові квіти розсіювали найніжніші аромати.
— О, який я радий, що зустрівся з вами в цьому райському зеленому куточку! — вигукнув він. — Повірте, не було такого дня, аби я не думав про вас, не марив вами — чарівна, незрівнянна!
— Ви, мабуть, всім так... співаєте?
— Що ви, що ви! Тільки для вас мої найщиріші слова! Ви — єдина! Дозвольте пройтися з вами цими розкішними, соковитими травами... Вони такі смачні. Дякую. Йти з вами луками, дивитися на вас... О, яке це щастя! Хіба я зможу коли-небудь намилуватись вами? Як у пустелі ніколи не нап’єшся води, так я не можу наситити свої очі вашою незрівнянною вродою!
Вона мовчала, замислено жуючи травинку.
— О, не говоріть, що ви така, як усі. Ви — струнка, як пальма, граційна, як лебідка, щебетлива, як ластівка. А які у вас виточені ноженята! Які грайливі кучерики! І вся ви така... трепетна, поетична. Така, знаєте, фея. Неземна, казкова. Благаю вас... не кваптеся. Не позбавляйте мене щастя довше побути з вами. Спиніться хоч на хвилинку, я ладен впасти перед вами на коліна. Тільки вислухайте мене. Я сьогодні все... все вам скажу... Я… я кохаю вас. Я жити без вас не можу. О, незрівнянна фея, благаю вас, будьте моєю!..
Вона вислухала його палкий монолог і млосно зітхнула.
— Ах, який жаль, що ви не принц заморський, а всього-навсього, даруйте, свійський баран. Хіба ви мені, феї, рівня? Я мріяла далебі про
кращу партію.
І зневажливо бекнувши, Вівця потрюхикала геть від отетерілого Барана.
Байка про байку
В одному тридев’ятому царстві чи не тридесятого державства жив-був Іванко-царевич — парубок хоч куди! І ось настав йому час женитися. Довго-довго шукав він собі пару. Себто Олену Прекрасну. На всіх болотах побував, чи не всіх жаб перецілував, а Олени та ще Прекрасної серед них так чомусь і не виявилося. Все жаби та жаби.
Мораль?
От і вір після цього байкам!
Носорогова біда — чия біда?
Носорогові поспівчували, що в нього, бідолашного, геть кепсько із зором — недобачає він.
— Це ж біда, — зітхнули жалісливі.
— Біда, — охоче погодився Носоріг, — але, зважаючи на мою масу та вагу, це швидше ваша біда, а не моя.
Взаємний паритет
Осел конфіденційно радив Свині:
— Давай укладемо паритет...
— Який? — подивувалась та. — Це щось про рівність сторін?
— Ага. Ти не кажеш мені, хто насправді я, а я в свою чергу віддячую тобі тим же — не кажу хто ти насправді.
Бузькова мудрість
— А мудрість моя — проста-простісінька, ще прадідівсько-дідівська, віковим нашим лелечим досвідом перевірена, — старий Бузько, а був він хіба ж таким оптимістом-любомудром — любив під настрій повчати молодих Лелекунів. — Головне що? Правильно. Жратва. І увесь, як той казав, прогрес. Приміром, ковтнеш зранку жабу, закусиш змією чи вужакою, чи якимось там ще земноводним та повзучим і — спокійний, бо нічого гіршого з тобою того дня вже не може трапитись.
Справді, віковий досвід...
Змій Горинич ділиться секретами
— Одна голова... Що?.. Правильно. Погано. Дві — трохи краще, але не зовсім. А три — якраз. Принаймні, є чим по черзі іноді подумати.
Проста філософія вужа
— Співчувайте крилатим, народженим літати, а ми, народжені плазувати, всюди проліземо.
Обоє рябоє
— Ну й що ж, що держава? Дак вона ж мене знаєш як обібрала!
— Але ж і ти її обдурюєш.
— Еге, як не стараюся, як її не обдурюю, а й половини собі не повернув з того, що вона з мене здерла.
Теорія і практика
— Ну, як вам новий інструктор з альпінізму? Теорію він здав блискуче. А як на практиці?
— Нічого, принаймні літає добре.
— Як ?!. Він не тільки по скелях лазить, а ще й літає?
— Атож. Як зірвався на першому виході в гори у прірву, то хіба ж
так полетів!
Безкорислива
Всі дивувалися, що Амеба така безкорислива, така...Завжди ділиться останнім. Собою. А чому? Та тому ділиться останнім, що і належить до простих...