І його, фізика-теоретика, і було названо "Батьком водневої бомби" (далі — Батько). Правда, він з деякою часткою іронії сприймав це своє нове звання: мовляв, воднева бомба — це колективний труд, проте лаври дісталися саме йому. У 32 роки він стає наймолодшим академіком, минувши звання члена-кореспондента, отримує ступінь доктора. Але навіть на вершині своєї найбільшої популярності (у вузькому колі, адже він був засекреченим працівником) як творця ядерного чудиська, обласканий Системою, він все ж знаходить у собі мужність відмовитися від вступу до лав КПРС. Генералові держбезпеки, який навіть був готовий дати йому рекомендацію, він відповість стримано, але твердо:
— Я зроблю все, що в моїх силах для успіху нашої роботи, зроблю так, як я намагаюсь це робити сьогодні, залишаючись безпартійним. Чому я не можу вступити в партію? Та тому, що мені здаються неправильними деякі її дії в минулому, тож не знаю чи не виникнуть у мене нові сумніви в майбутньому.
І це йому зійшло з рук — все ж таки "батько ядерної зброї".
Так ось Батькові на тих високопоставлених посиденьках першому надали слово — на бенкеті з нагоди успішно проведених випробувань. Того монстра, що міг знищити все живе на планеті Земля.
Батько й виголосив тост з бокалом у руці:
— Я пропоную випити за те, щоб наше іздєліє вибухало так же успішно, як і сьогодні, але — над полігонами, і ніколи над містами!
(Він уже тоді почав усвідомлювати весь той жах, що несла людству ядерна зброя, до створення якої він доклав стільки сил і свого інтелекту, ставши по-суті потенційним убивцею всього живого).
Отож, своїм тихим, глухуватим голосом він і виголосив той тост за столом. І відразу ж, як він виголосив слово-побажання, повисла гнітюча мовчанка. Як ніби академік щойно бовкнув щось непристойне.
Обстановку розрядив Маршал, і заодно поставив Батька на його місце, з якого він вирішив було зійти.
Посміхаючись, Маршал звівся з бокалом в руці:
— Дозвольте розповісти один анекдот… А, може, й притчу. Так ось… Старий перед іконою з лампадкою молиться в одній сорочці: "Направ і зміцни, направ і зміцни". А стара його лежить на печі і подає звідти голос: "Ти, старий, молись тільки щоб зміцнити, а направити я й сама зумію". Тож
давайте вип’ємо за зміцнення. А направити... направити ми й самі зуміємо.
Кілька хвилин всі напружено мовчали, а потім заговорили неприродно гучно. Зрештою, хтось засміявся, хтось кахикнув (анекдот був напівнепристойний). Випили.
Випив свій коньяк і Батько (правда, якось зсутулившись), випив все зрозумівши і до кінця вечора більше слова не мовив.
Мине кілька років. Батько все так же успішно працював над все новим і новим удосконаленням жахливої бомби (хоча вже й почав задумуватись — що він чинить? Чи не готує людству загибель?) І ні-ні, та й згадував анекдот Маршала... Ні, він не образився тоді, його взагалі неможливо було образити жартом, адже гумор він любив, шанував і мав добре розвинене його почуття. Але анекдот, розказаний Маршалом, змушував його всі ті роки задумуватись. Особливо, слова старої, зверненої до діда: "Молись тільки про зміцнення, а направити я й сама зумію". Коли згадував той анекдот, мав відчуття, що його тоді ударили хлистом — щоб знав своє місце і, як казали, не "чирикав". Та ще того, чого не треба було за канонами тодішньої влади та ідеології.
Маршальський жарт був не... жартом. Це Батько ще тоді відчув. Просто Маршал, відчувши в словах фізика якийсь пацифістський нахил, дав йому відсіч. Але — тактовний, за допомогою анекдоту.
Ти працюй лише над зміцненням, а направити ми й самі зуміємо. Ту жахливу бомбу. А тебе й питати не будемо. Твоє завдання — створювати бомби. І Батько добре зрозумів Маршала (про це він напише через десятиліття у своїх спогадах): ви, вчені, створили найстрашнішу в історії людства зброю і мовчіть собі — блага за неї ви отримали. А використовувати зброю — направляти за анекдотом — ми будемо самі. Не питаючи на те вашого дозволу. Себто вашого контролю тут не буде. Мавр зробив своє, мавр може й померти. В крайньому разі не повинен втручатися в те, як буде використано — над полігоном чи й над містами, — "ізделіє".
Правда, це Батько й раніше розумів, але одна справа розуміти, а друга відчути, що саме так і буде. Бомбу можуть кинути на голови людству і тебе, вченого, ніхто з воєнних і питати не буде. Твоя справа — створити того монстра, а далі... Далі в дію вступлять воєнні... Та ще політики. Правителі, які багнуть нав’язати свою ідеологію всьому світу, як єдино вірну... Думки, що обсідали тоді Батька, з кожним роком міцніли й міцніли, позбавляючи спокою, підштовхуючи його до протесту: схаменися, яку зброю ти створюєш і кому? Ні, ні, він особисто нічого не мав проти Маршала. Розумний, взагалі, чоловік, енергійний. Знаючий свою справу військовик. Він був Героєм Радянського Союзу, під час Другої світової командував артилерією багатьох армій і фронтів. Уцілів. Тепер він віддано служить Системі, яка змушувала вчених створювати найжахливішу зброю, якою можна знищити все людство. А вчені, які створили того монстра, маютьвбік
відійти. (Знай, цвіркун, свій припічок).
Маршал служив Системі, тож і поставив привселюдно Батька на місце.
Батько отримав добрий урок, зрозумів, нарешті, в чиї руки він з колегами передав зброю. Для нього неймовірно трудним виявилося усвідомлення небезпеки самих випробувань нової зброї, до створення якої він віддав усього себе тодішнього, увесь свій талант вченого, та її згубного впливу на природу і людину. Відчув себе відповідальним. Та ще й за умови, що Система може сама розпорядитися цією зброєю.
І він почав боротьбу.
Статтю, що він напише на цю тему — "Роздуми про прогрес, мирне співіснування і інтелектуальну свободу" видрукують чи не п’ятдесят разів за рубежем (вдома вона ходитиме в самвидаві) тиражем майже 20 мільйонів...
Він відмовиться від усіх благ — в ім’я своїх переконань. Його відсторонять від секретних робіт, відберуть у нього всі номенклатурні блага, нагороди і, врешті, його, борця за демократію і мир, за мир і за майбутнє людства, відправлять у заслання.
Але він залишиться непохитним у своїх переконаннях. Твердо стоятиме на своїх позиціях. А все почалося з того анекдоту. Що став для нього своєрідним детонатором. (Див. тлумачний словник: детонатор — вибухова речовина, яка при вибухові викликає детонацію іншої вибухової речовини).