Так ось. Виявляється, у світі білому вже давним-давно існує вельми екзотичне "Товариство пласкої Землі". Воно й розсилає у всі кінці тисячі фотографій та листівок із справжніми — звичайно, на їхню думку, а вони теж іноді... гм-гм... думають, зображеннями планети, у яких чорним по білому пишуть, що ми з вами, вельмишановні земляни, живемо зовсім не на круглій Землі, як то наївно гадаємо, а на пласкій. Прихильники цієї "теорії" з’явилися, запевняють вони, ще в біблійні часи, коли відбулося "сотворіння" світу, себто 7 тисяч років тому. Згідно їхнього "вчення" наша матінка Земля має форму диска, в центрі якого знаходиться Північний полюс. А навколо нього розкидані континенти. А по краях того чудо-диска розташувалася Антарктида із льодяною стіною з багатьох сотень метрів. (Треба гадати, товщиною).
Просто і ясно. І вельми оригінально. Тепер вам втямки, чому ніхто із землян не бачив кінця (чи краю) Землі? Бо нікому ще не вдавалося подолати Антарктиду, а там бурани, дюдя мінус 88,3 холодриги скаженющої! Тож досі ніхто й не зумів подолавши Антарктиду з її крижаним полоном, витягнувши шию, просунути голову в отвір небесного куполу, що там спускається до горизонту і подивитися, а що там? На краю пласкої Землі?
Небо? Правильно, і над пласкою Землею є небо (ви його очевидно якось бачили в себе над головою). Це — купол, який накриває диск планети, а Сонце та зорі — всього лише... Правильно, дірки у тім куполі. (А втім, якщо вже бути історично справедливим, то це ми, українці, першими загледіли, що Земля пласка. Докази? О, будь ласка. У кого, як не у нас, українців, збереглося передання про залізні стовпи, що підпирають небо (себто його баню, в тих місцях де воно сходиться із землею). Їх ще, пригадуєте, на Черкащині бігав дивитися у степ за могили маленький кріпачок пана Енгельгардта Тарасик Шевченко — от! А вже від нас і пішло по світу гуляти, що Земля пласка, а небо підпирають здоро-овенні залізні стовпи!).
Тепер вловлюєте? Ясно і просто. Та про те, що Земля ніяка не куляста, знали ще бідні селяни Давнього Вавилону! В Єгипті часів фараонів, різних там ехнатонів та тутанхамонів, а потім якось за клопотами повсякденними й позабували про те.
А коли ви й досі той... м’яко кажучи, не вірите, то загляньте хоча б
до Ветхого Завіту, де є натяк, що Земля має кордони і таку собі баню над собою.
Правда, в листопаді 1992 року папа римський Іоан Павло ІI офіційно визнав вчення Галілея — і в тім числі й той його постулат, згідно яким Земля має сферичну форму, а планети рухаються навколо Сонця (а що це колись коштувало самому Галілею, якого інквізиція, добряче віддубасивши, змусила зректися свого вчення, а Джордано Бруно за такі штучки навіть спалила на багатті!), але це так, несуттєвий дріб’язок. Як кажуть, прокол.
На чолі "Товариства пласкої Землі" (а воно нараховує аж дві тисячі палких прихильників!) стоїть професор (професор!) Чарльз Джонсон із штаб-квартирою в Каліфорнії. Так ось той пан професор до останнього був упевнений, що "правда" (про те, що Земля пласка) коли-небудь "восторжествує" і земляни нарешті продерши очі схаменуться. Нині його справу (пан професор вже відійшов в інший світ) продовжує удова, пані професорова, яка водночас є і палкою прихильницею "ідеї" свого покійного мужа. Вона, до речі, має дуже "переконливі" — через мить ви й самі в тому переконаєтесь — аргументи: якби Земля була круглою, як то пасталакають деякі вчені, то австралійці неодмінно б загледіли, що вони ходять… вниз головою. Оскільки ж вони цього чомусь так і не загледіли і й досі ходять як і всі ми, ногами, тримаючи голову вгорі, то це і є найпереконливіший "науковий" доказ того, що Земля...
Так, так, пласка. Що й треба було довести.
Адже коли б вона була, наприклад, кругла, то бідні австралійці вже давно б попадали в космос (чи куди там?) вниз головами.
Теж переконливий аргумент. А тому, вважає пані професорова, ті горе-вчені, які вперто і затято вважають, що Земля наче м’яч, насправді є всуціль чаклунами і шарлатанами — так їм і треба! А тому всім нам необхідно не покладаючи рук боротися за правоту ідеї, що Земля насправді пласка. А хто досі сумнівається, хай протре баньки і запитає австралійців: а як вони ходять у своїй Австралії? Якщо ж виявиться, що головами вгору, то це і є найвагоміший аргумент на користь того, що наша матінка Земля зовсім і не кругла.
Логіка тут, як бачимо, прямо таки залізна! Їй-бо. Хоч виходь на вулицю й криком кричи, як ти досі помилявся, наївно вважаючи, що Земля кругла!
Але ж, добродії мої дорогі, так іноді хочеться, як ото маленькому Тарасику з черкаської Кирилівки податися в степ за високі прадавні могили, де небо із землею сходиться і подивитися на залізні стовпи... На які? Та на ті ж... Що й досі підпирають небо над Землею. А ще хочеться, опустившись на коліна, просунути голову в яку-небудь дірку внизу куполу, що опускається
на землю і подивитися: а що там? По той бік краю
Землі? Де вона, матінка рідна, кінчається. Як там?.. Аго-ов?..
Так хочеться іноді, так хочеться — як на тебе нудьга надійде. Жаль тільки, що ти вже ніколи-ніколи не повернешся в дитинство, а, отже й не побіжиш у степ подивитися, де залізні стовпи підпирають небо за давніми-прадавніми могилами... А впадати в дитинство, бодай і золоте, чомусь не хочеться. Так і живеш, іноді й сам не знаєш — на пласкій Землі, чи, може, все-таки на круглій?..
ПУСТИТЬ ГАДЮЧКУ НА ДЕРЖАВУ
У нас тут один добродій той... Та ви його, мабуть, знаєте. Пан Вакула з рекламного... Так ось він ні з того, ні з сього, а радше з доброго дива почав безпричинно задумуватися. Чи замакітрилося нього що в довбешці, чи щось він почав замишляти антидержавне — це треба розібратися. Бо коли громадянин ні сіло, ні впало заходжується думати, то, переконані державці, думає і щось замишляє проти своєї рідної держави. Так з паном Вакулою і лучилося — вільно чи невільно. Все зайве він почав брати в думку, вбиваючи собі в голову чорті взагалі й що! Одне слово, науявлявся, нафантазувався до того, що вже й світу білого не бачить. І все проти держави рідної і найріднішої пре! Бочару проти неї котить! Вона, мовляв, і сяка, вона, мовляв, і така!.. Безвідповідальний, одне слово, тип! А глянеш — зовні ж ніби нормальний мужик — їсть, п’є (особливо на фуршетах, а їх нині!) і жінку любить (особливо, якщо чужа, смачніше так, каже), а найшло на нього, накотилося!.. Як Божа кара! Наваждення якесь. А тоді до нього не догукаєшся, хоч термоси його, штовхай-штурхай, ледь чи не шарпай за грудки, доки до нього нарешті дійде.