ГАРРІ ГАРРІСОН
ЯК ПОМИРАВ СТАРИЙ СВІТ
Harry Harrison. How the Old World Died.1964
Анотація:
Божевільний вчений, що любив роботів більше за людей, таємно від інших спорудив машини. Розповсюдивши екземпляри по всьому світу, він зробив процес незворотним. Ні, роботи не хотіли убити людей — вони просто не знали про їх існування і були поглинені однією тільки ідеєю — відтворенням ідентичних машин. Люди ж не змогли їх зупинити..
— Дідусь, розкажи, як настав кінець світу, ну будь-ласка, — попросив хлопчик, вдивляючись в зморшкувате обличчя старого, що сидить поруч на стволі поваленого дерева.
— Я тобі розповідав про це вже тисячу разів, — пробурмотів той крізь сон, гріючись в променях теплого сонця. — Давай краще поговоримо про потяги. Вони..
— Хочу про кінець світу, діду. Ну розкажи, як він настав, як усе перекинулося..
Старий зітхнув і почухав ногу.
— Не потрібно так говорити, Енді, — вимовив він, поступаючись упертому онукові.
— Ти сам завжди так говориш.
— Настав кінець світу, того світу, який я знав. Коли усе перекинулося. Настали смерть і хаос, насильство і грабіж.
Енді засовався від захвату — це місце йому дуже подобалося.
— І не забудь про кров і жах, дідусь!
— Цього теж вистачало. І усе через Олександра Партагоса Скобі. Та буде проклято його ім'я!
— Ти хоч раз його бачив? — запитав Енді, заздалегідь знаючи, що почує у відповідь.
— Так, я бачив Скобі. Він пройшов поруч і навіть зупинився в двох кроках від мене. Я розмовляв з ним ввічливо. Ввічливо! Якби тільки знав, що станеться.. Тоді ще були заводи, і я працював на гідравлічному пресі. Чесно працював. Краще, якби замість: "Так, доктор Скобі, дякую вам, доктор Скобі", — сунув би його під прес. Ось що потрібно було зробити.
— Що таке гідравлічний прес?
Старий вже не чув його, у котрий раз воскрешаючи в пам'яті ті дні, коли прийшов кінець усьому — кінець безроздільному володарюванню людини на Землі.
* * *
— Скобі був божевільним. Про це вже заговорили потім, але звісно, було вже пізно. І ніхто спочатку не зрозумів, чим це закінчиться. До нього ставилися з увагою, слухали, що він говорив, заперечували, а він плював на усіх і робив свою справу. Так, робив свою справу. Як можна було людині, що з'їхала з глузду, довіряти лабораторію величиною з гору, відкривати необмежений кредит в банку і до того ж зберігати пенсію…
— Він усіх ненавидів, хотів усіх убити, цей старий Скобі, правда, дідусь?
— Так говорити про нього несправедливо. — Старий повернувся трохи убік і розстібнув піджак, що знав кращі часи, підставляючи груди весняному сонцю. — Я, як і усі, ненавиджу Скобі, що правда, то правда. Його відразу ж убили, коли зрозуміли, що він накоїв, і ніхто не запитав, навіщо він це зробив. Може, він вважав, що робить потрібну справу. Чи, може, він роботів любив більше, ніж людей. У своїх роботах він розбирався. Тут нічого не заперечиш. Я пам'ятаю, задовго до настання кінця світу стали з'являтися його перші роботи, і люди злякалися, що вони віднімуть у них роботу. Хто міг тоді знати, що вони віднімуть у них усе. Люди завжди боялися, що роботи перетворяться на монстрів і підуть на них війною. Такого не сталося. Скобі придумав роботів, які навіть не знали про існування людей.
— Він робив їх потайки? — жваво запитав Енді. Йому страшенно подобалася ця частина розповіді.
— Тільки одному Богу відомо, скільки усього роботів він наробив. Вони були скрізь, в усіх куточках Землі. Одних він залишав біля звалищ металобрухту, і вони кидалися під старі машини і там зникали. Інших — поблизу сталеливарних заводів, серед брухту. Вони плодилися із страшною швидкістю. Ми і опам'ятатися не встигли — було вже пізно. Надто пізно, щоб зупинити їх.
— Вони навчилися виготовляти один одного?
— Вони не могли самі себе робити, це не зовсім правильно. Але ті, яких вигадав Скобі, виявилися дуже вдалі. Доведені до досконалості. Запрограмовані тільки на одне — робити собі подібних. Тільки і всього. Коли один робот завершував роботу з виготовлення іншого, він активував магнітну копію мозку, записану на сталеву стрічку, і новий робот приймався за собі подібного. Дивно, до чого вони виявилися гнучкими! Вони були з чистого алюмінію. Залишиш такого робота поблизу ангара, і через тиждень з старих літаків з'являлися вже два роботи. Та що там літаки — їм вистачало простої консервної банки. Скобі додумався до того, що створив робота, який складався з шестерень і працював на деревному вугіллі. Вони зжерли усі джунглі Амазонки і Конго. Вони виявлялися всюди. В найнедоступніших місцях — там, де нормальна людина не може жити. Але Скобі було усе підвладно, тому що він божевільний. Перші роботи, винайдені їм, боялися світла. Ось чому їх спочатку ніхто не помітив, а потім стало пізно. Коли люди зрозуміли, що відбувається, роботів було майже стільки ж, скільки і людей. Через декілька днів їх стало більше, і це був кінець світу.
— Але вони стали битися з роботами? У хід пішли гармати, танки і таке інше? Їх почали знищувати.. тра..та..та..
— Вони гинули тисячами, але їм на заміну приходили мільйони. А у танків не вистачало снарядів — адже роботи знищували заводи, щоб робити нових і нових роботів. Тоді як танкові гармати знищували одних, інші підходили ззаду і знищували танки. Це було справжнісіньке пекло, скажу тобі. Роботи готові були помирати. Вони могли собі це дозволити. Якщо вибухала нижня частина тулуба, то верхня тут же починала усе спочатку, а поряд стояли інші і спостерігали. На той час вони перестали боятися світла, готові були кинутися і перегризти один одному горлянку за якусь мікросхему або транзистор, щоб тільки продовжити закладений в них процес відтворення. Врешті-решт ми здалися. А що ще нам залишалося робити? Тепер ось сидимо і дивимося один на одного. Одне заняття — їсти і спати.
Подув вітерець, заворушив листя дерев, за якими сховалося сонце. Старий встав і потягнувся — він боявся застудитися.
— Пора повертатися додому.
— І тоді настав кінець світу? — запитав Енді, смикаючи діда за жилаву руку. Йому хотілося дослухати розповідь до кінця.
— Для мене так, але не для тебе. Тобі це не зрозуміти. Прийшов кінець усьому: цивілізації, свободі, величі людини, її правлінню. Тепер на Землі правлять роботи.