Звукова й значеннєва різниця цих слів, не позначена окремою літерою, не тільки утруднює читання писаного й друкованого тексту з цими словами, а іноді призводить до того, що важко добрати, про що йдеться. Ось фраза: "Це твої перші гулі, хлопче, а скільки їх іще буде в тебе попереду?" Про що тут мовиться – чи про гуляння парубків і дівчат на сільській вулиці, чи про ті болячки–пухлини, що їх дістав хлопець після бійки або вдарившись об щось? Це можна зрозуміти, тільки прочитавши попередні або дальші речення. Гляньмо ще на таку фразу: "Хоч тут були грати, та він однаково не перестав грати". Чи можна відразу збагнути зміст цієї фрази, надто коли відучитись вимовляти звук, як це вже трапляється з нашими учнями, про що пишуть мої дописувачі? Тут можна лише догадуватись, яке значення має кожне з двох однаково написаних слів, і фраза, поза волею автора, обертається на загадку–жарт… Доберіть глузду в такій фразі: "Сумно сьогодні в Сицилії. Не тішать душу селянина чудові краєвиди садів та виноградників, бо він працює в них наймитом, а не господарем, а вдома облягають злидні, що їх ще більше підкреслює вечорами прадавній гніт, у якому не стає олії… І тільки тоді, коли сицилійський селянин позбудеться гніту землевласників, у його хату прийдуть достаток і електрика, що витіснять злидні і зроблять непотрібним той доісторичний гніт". Не знаю, як хто, а я мусив напружувати думку, щоб збагнути, де йдеться про частину каганця – ґніт, а де мовиться про соціальне гноблення сицилійських селян.
Ці три фрази через брак скасованої літери обертаються на дивні крутиголовки, а їх можна було б наводити ще й ще, та, щоб заощадити місце в статті й час у читача, обмежусь ними, бо гадаю, що й так уже видно, як нам бракує скасованої літери.
Виходить, що ліквідація літери ґ (g) не спростила нашого правопису й не полегшила ні читання, ні писання, як того, може, й хотіли реформатори, а навпаки, ускладнила можливість легко зрозуміти написане.
Якщо поважно підійти до другої частини мотивації скасування цієї літери, що ніби суто українських слів із звуком ґ (g) небагато й що їх легко запам'ятати для практичного вжитку, то побачимо, що вона не витримує критики. Словник Б. Грінченка, перевиданий фотомеханічним способом за постановою вченої ради Інституту мовознавства АН УРСР 1958 —1959 рр., налічує таких слів мало не 270, а, як відомо, цей словник далеко не вичерпує всього лексичного багатства сучасної української мови, отож, цих "капосних" слів не так уже й мало в нашій мові. Так що легше – завчати напам'ять оці 270 слів, щоб правильно вимовляти під час читання, чи відновити скасовану літеру й читати текст так, як написано? Відповідь на це може дати перший–ліпший учень початкових класів нашої середньої школи.
До труднощів, породжених скасуванням потрібної літери, додається ще й морока з написанням українських прізвищ, які мають звук ґ, на чому слушно спиняє увагу в "Довіднику українських прізвищ" ("Радянська школа", Київ, 1969 р.) автор передмови, ст. науковий працівник Інституту мовознавства, кандидат філологічних наук І. Варченко. Мовознавець пише: "Деякої складності або, точніше, неясності набуло останнім часом питання творення форм дав. відм. одн. від прізвищ на — га. Річ у тім, що в значній частині випадків формант — га розвинувся з — ка завдяки зміні глухого к у проривний ґ між голосними, однак ця зміна губиться під дією правопису (підкреслення моє. – Б. А. — Д.), у результаті чого форми дав. відм. набувають неприродного орфографічного та орфоепічного вигляду, зазнаючи збігу з тими формами, які постали природно".
Перекажу думку вченого трохи популярніше, щоб було зрозуміло широкому загалові, про що, власне, мовиться. Як відомо, є багато українських прізвищ, які мають усередині чи наприкінці, а то й на початку звук г (h) і закінчення — га, приміром: Волоцюга, Чепіга, Стрига тощо; в давальному відмінку однини вони закінчуються на — зі: Волоцюзі, Чепізі, Стризі. Але трапляється в нас чимало прізвищ із проривним ґ (g): Дзиґа, Реґа, Ломиґа та ін., які в давальному відмінку однини мають уже закінчення — дзі: Дзидзі, Редзі, Ломидзі. Отже, постає питання, яке з цих двох закінчень ставити в давальному відмінку однини, коли прізвища обох груп у називному відмінку однини пишуться за сучасним правописом тільки з г? Тут не дасть собі ради навіть людина з вищою освітою й феноменальною пам'яттю, бо годі охопити всі можливі українські прізвища з цими двома сумнівними звуками. Автор передмови І. Варченко й видавництво "Радянська школа" мусили вдатись до скасованої літери й користуватись нею, щоб висловити точно думку. Переконатися в цьому показовому факті може кожний читач, розгорнувши 24 сторінку названого вище "Довідника українських прізвищ".
А втім, І. Варченко не являє собою в цьому питанні виняткового автора, що для висловлення своєї думки мусив удаватись до написання літери ґ (g), – група авторів книжки "Сучасна українська літературна мова. Фонетика" видання "Наукової думки" 1968 р. теж не могла в певних місцях точно висловитись інакше, як тільки скориставшись цією літерою; не міг обійтись без неї й мовознавець Ф. Жилко в своїй праці "Нариси з діалектології української мови", що вийшла в видавництві "Радянська школа" 1968 р.
Як бачимо, ця скасована літера стала‑таки знову з'являтись на сучасних друкованих сторінках – факт промовистий і повчальний. Якщо навіть наші мовознавці не можуть обійтись без цієї літери, щоб точно й зрозуміло висловити свої наукові думки, то що вдіють автори книжок із точних наук, де текст має бути так викладено, щоб читач не догадувався, а відразу розумів, що означає те чи те слово, щоб він, натрапивши, скажімо, на дієслово загнітити, надруковане без використання літери ґ (g), правильно збагнув, що мовиться тут не про всунення ґнота, а про присмаження хліба в печі або навпаки.
А яких труднощів зазнають часом письменники й перекладачі художньої літератури чи редактори видавництв, коли їм треба добирати способу, щоб читач із двох однаково написаних слів, але різних за одним звуком і змістом, прочитав у тексті саме те, що хотів сказати автор!..