Гроші

Сторінка 5 з 5

Карел Чапек

— Посоромилась би, погань! — гнівно хлипала Ружена. — Вона хоче обікрасти тебе, Їрко, геть обчистити. Не вір їй, жодному слову не вір. Тобі й невтямки, яка вона проноза й жаднюга! За що вона на мене напалася? Що я їй зробила? Через твої гроші... отак мене... паплюжити! Адже їй тільки твої гроші й потрібні. Ну хіба не гидота?

— У неї ж діти, Ружено, — тихо нагадав Їржі.

— Було б не плодити їх! — злісно вигукнула Ружена, душачися слізьми. — Вона завжди нас оббирала, бо тільки гроші й любить! Задля грошей і заміж вийшла, ще змалечку хвалилася, що буде багата... Гидка, ница, дурна — ну скажи, Їржі, що в ній доброго? А знаєш, яка вона була, коли вони жили заможно? Гладка, пихата, насуплена... А тепер хоче... відняти в мене... Їржі, невже ти погодишся? Виженеш мене? Я краще втоплюсь, а до чоловіка не вернуся!

Їржі слухав, похиливши голову. Так, тепер його сестра захищає все, що має, — своє кохання, своє щастя. Вона плаче від люті, в її голосі бринить жагуча ненависть до інших —до Тільди, але також і до нього, Їржі, бо він може все відняти в неї. Гроші! Це слово боляче шпигало Їржі щоразу, як Ружена його вимовляла; воно здавалося йому безсоромним, брудним, образливим...

— Це було мені мов манна небесна, коли ти запропонував мені гроші, — плакала Ружена. — Адже це для мене воля, це все на світі! Я ж не просила їх у тебе, Їрко, то нащо було давати, коли думав забрати назад?.. Тепер, коли вони мені такі потрібні...

Їржі вже не слухав. Сестрині нарікання, вигуки, плач він чув ніби здалеку. Його гнітило безмежне приниження. Гроші, гроші... Хіба тут ішлося про самі гроші? Господи, що ж це таке скоїлося! Чому такою черствою стала замучена турботами дбайлива мати Тільда, чому так злісно кричить друга сестра, чому зачерствіло й сповнилось апатії його власне серце? Хіба ж тут у грошах річ? Їржі сам здивувався, відчувши, що здатен образити Ружену, що йому навіть хочеться сказати їй щось жорстоке, принизливе, гордовите.

Його ніби підняло зі стільця.

— Стривай, — сказав він холодно. — Це мої гроші. І я... — докінчив він із промовистим заперечним жестом,— я передумав!

Ружена схопилась із ляком в очах.

— Ти... ти... — затинаючись, почала вона. — Ну звісно... аякже... Пробач, Їрко... ти, мабуть, не так мене зрозумів... я зовсім не хотіла...

— Гаразд, гаразд, — сухо перебив її він. — Я кажу, що передумав.

В Ружениних очах блиснула ненависть; але вона тільки закусила губу, похилила голову і пішла.

Другого дня до нього з'явився ще один гість —Тільдин чоловік. Його червоне обличчя і вся постать виражали розгубленість і якусь собачу покору. Їржі душили сором і злість, і він навіть не сів, щоб не пропонувати стільця гостеві.

— Чого ви хочете? — спитав він байдужим чиновницьким голосом.

Неповороткий чоловік здригнувся й видушив із себе:

— Я... я... тобто Тільда... передає вам ті документи... що ви хотіли... — і почав гарячково шукати щось у кишенях.

Іржі відмахнувся:

— Нічого я не хотів. Запала прикра мовчанка.

— Тільда писала вам...— знову заговорив невдаха фабрикант, почервонівши ще дужче, — що наша фабрика... ну, коротше кажучи... якби ви захотіли вкласти свій пай...

Їржі мовчав, не бажаючи допомогти йому й словом.

— Бачте... справи наші не такі вже кепські... і якби ви захотіли вкласти щось... коротше кажучи... перспективи є... і ви, як співвласник...

Двері тихо відчинились, і на порозі стала Ружена. Вона остовпіла, пробачивши Тільдиного чоловіка.

— Що тобі? — гостро спитав Їржі.

— Їрко... — шепнула Ружена.

— До мене прийшли, — відрубав Їржі й обернувся до гостя. — Я вас слухаю.

Ружена не ворухнулася. Тільдин чоловік аж упрів від сорому й страху.

— Ось... будь ласка... ті папери... листи від її чоловіка, він нам писав... і інші докази... ми їх добули...

Ружена вхопилася за одвірок.

— Ану покажіть, — сказав Їржі, взяв листи, подивився на верхній, ніби хотів його прочитати, але раптом зіжмакав їх усі й простяг Ружені.

— На, забирай, — із злою усмішкою сказав він. — І пробач, мені ніколи. І до банку більш не ходи... по ті гроші. Ти їх не одержиш.

Ружена мовчки позадкувала від нього. Обличчя у неї було землисто-бліде.

Зачинивши двері, Їржі хрипко спитав:

— Ну, так що там з вашою фабрикою?

— Та... перспективи дуже добрі... і якби знайти капітал... поки що, звичайно, без процентів...

— Слухайте, — перебив його Їржі, не церемонячись. — Я знаю, що ви самі винні в усьому; я маю відомості, що ви людина необачна... і взагалі не ділова...

— Я б... я б доклав усіх сил...— мимрив Тільдин чоловік, дивлячись на нього по-собачому влесливо.

Їржі відвів погляд і сказав, здвигнувши плечима:

— Як же я можу довіряти вам?

— Запевняю вас... я б не зловжив вашою довірою... і взагалі... У нас же діти!

Страшний, пекучий жаль обпалив серце Їржі.

— Прийдіть... за рік, — докінчив він, зібравши всі рештки волі.

— За рік... боже! —зітхнув зять, і його безбарвні очі налилися слізьми.

— На все добре, — сказав Їржі й подав йому руку. Зять не помітив тієї руки; зачіпаючись за стільці, він дійшов до дверей і намацав клямку.

— Бувайте здорові, — надломленим голосом попрощався він. — І... щиро вам дякую.

Їржі лишився сам. Від жахливої кволості в нього аж піт на лобі виступив. Він іще зібрав розкладені на столі папери й покликав господиню. Коли вона ввійшла, він ходив по кімнаті, держачись обома руками за груди, і вже не пам'ятав, нащо кликав її.

— Стривайте, — згадав він, коли господиня вже виходила. — Як прийде сьогодні... чи завтра., чи взагалі будь-коли моя сестра Ружена, скажіть, що я нездужаю... і просив нікого до мене не пускати.

Тоді ліг на свою стару канапу і втупив очі в нове павутиння, що з'явилось у кутку в нього над головою.