Єпископ довго не відповідав, тепер він здавався дуже старим, сивим дідуганом; утупившись поперед себе поглядом, він поклав свою "Даннеман" у попільничку, і сигара лежала там, згасла, нікому не потрібна.
— Пане Архілохос,— сказав зрештою єпископ, тепер він уже не шамкотів, а говорив зовсім іншим, міцним голосом,— пане Архілохос, усі ті події, що про них ви розповіли мені віч-на-віч цього тихого вечора, насправді дивовижні й надзвичайні. А що стосується причин, котрі їх обумовили, то я гадаю: справа не в цих не відомих нам причинах,— тут голос в єпископа затремтів і на якусь мить знову стало помітно, що він шамкотить,— вони не мають якогось важливого, вирішального значення, бо вони належать до земної сфери, а тут ми всі — грішники; важливе інше, і воно все пояснює: Бог відзначив вас своєю милістю, і ви весь час це відчуваєте. Сьогодні ви вже не бухгалтерів помічник Архілохос, а генеральний директор і член Всесвітньої церковної ради пан Архілохос; тепер ідеться тільки про те, чи ви доведете, що заслуговуєте тієї високої милості Божої. Вам випало велике щастя, то поставтеся до нього так само смиренно, як поставилися б до великого нещастя в вашому житті; це все, що я можу вам з цього приводу сказати. Можливо, перед вами стелиться особливо важка дорога — дорога щастя, вона надзвичайно рідко пролягає перед людьми, бо вони ще менше здатні її долати, ніж дорогу нещастя, якою на цій землі ми всі, як правило, йдемо. Бувайте здорові.— З цими словами єпископ підвівся.— Ми побачимося завтра в каплиці святої Елоїзи, коли ви вже для себе дещо з'ясували, а я можу тільки молитися, щоб ви не забули моїх слів, хоч би що вас далі спіткало.
Після розмови з єпископом Мозером у геть прокуреній кімнаті з важкими портьєрами на вікнах, з письмовим столом і стінними полицями, заставленими творами класиків та Бібліями, і після того, як брат Бібі, що читав під епископовим вікном газету ("Суар"), дістав бажані гроші, член Всесвітньої церковної ради залюбки поїхав би відразу на бульвар Сен-Пер; та дзиґарі на церкві Єзуїтів біля площі Гійом пробили тільки шість разів, і він вирішив зачекати до восьмої, як вони з Хлоєю і домовлялися, хоча йому було боляче уявляти, що дівчина ще дві зайві години працюватиме служницею. Архілохос надумав сьогодні ж оселитися з нею в готелі "Рітц" і наперед усе підготував: замовив два номери, один — на "другому поверсі, інший — на шостому, аби не засоромити дівчини й аби він сам як член Всесвітньої церковної ради не опинився у скрутному становищі. Потім він спробував розшукати метра Дютура, та, на жаль, без успіху. Він тільки дізнався, що метр Дютур — адвокат, він же і нотаріус,— пішов оформляти передачу якогось будинку іншій особі. Тож Архілохос мав ще понад півтори години вільного часу. Він підготувався до зустрічі, купив квіти, довідався, де є непоганий ресторан, бо у той безалкогольний, що містився навпроти Всесвітньої служби здоров'я, він не хотів іти, а про ресторанчик "В Огюста" теж не могло бути мови. Хоч як було йому прикро, та він розумів, що в цьому елегантному вбранні туди не можна йти. Його костюм від О'Ніл-Папперера не пасував до жовтої майки мосьє Білера. І хоч як гризло його сумління, він поклав неодмінно обідати в "Рітці", звісно, без вина, замовив столик і, пойнятий радістю чекання, подався на виставку картин Пассапа, яку випадково виявив просто навпроти "Рітца" у салоні Наделера; через велику кількість відвідувачів салон був відчинений і ввечері. Тут виставили й останні Пассапові картини (кути в шістдесят градусів, еліпси й параболи). Архілохос із захватом, майже молитовно милувався ними, блукаючи із своїми квітами (білі троянди) по ясних залах разом із американцями, журналістами й художниками. Та зненацька він аж сторопів перед картиною, написаною синім кобальтом і вохрою, на полотні, власне, нічого не було, крім двох еліпсів та однієї параболи. Спаленівши по самі вуха, він вражено втупився в картину, нервово стискаючи в руці квіти, тоді нараз кинувся звідти тікати, гнаний панічним жахом, піт лив з нього ливцем, а водночас наче морозом сипонуло йому за шкіру; він ускочив в якесь таксі, але перед тим все ж таки спитав адресу художника в пана Наделера, той саме стояв у чорному смокінгу біля каси, усміхався і тер собі руки.
Власник салону, навіть не взявши пальта, миттю вскочив в інше таксі й помчав за Архілохосом, підозрюючи, що той надумав потай купити картину і тоді він не одержить належних йому комісійних.
Пассап жив на вулиці Фюнебр, у старому місті, і таксі з Архілохосом (а відразу за ним і таксі з Наделером) дісталося туди проспектом маршала Фегелі, але дісталося насилу, з великими труднощами, бо саме в цей час прихильники Фаркса влаштували масову демонстрацію з численними портретами анархіста на довгих держаках, з червоними прапорами і здоровенними транспарантами: "Геть президента!", "Перешкодимо угоді в Лугано!" і таке інше. Десь виступив із промовою і сам Фаркс. Оглушливий гамір і гук наповнювали повітря, лунали посвисти, тупіт кінських копит, поліцейські взялися за гумові кийки та шланги, і обидва таксі — з генеральнім директором і з власником салону — попали під струмені води, ще й Наделерові не поталанило, бо з цікавості він опустив був шибку в машині. Тоді обидва водії, брудно лаючись, завернули біля крамниці Вренера й Потта у старе місто.
Погано заасфальтовані вулиці стрімко йшли вгору, уздовж них виднілися старі жалюгідні халабуди, пивниці й шинки. Невеличкими зграйками стояли повії, схожі на чорних птахів, вони махали руками і щось вигукували; було так холодно, що мокрі таксі вкрилися памороззю. На майже не освітленій вулиці Фенебр коло будинку номер сорок три (де жив Пассап) Архілохос — і досі тримаючи в руці білі троянди — вийшов із своєї блискучої, немов казкової машини, прикрашеної бурульками, що яріли й дзвеніли, і звелів водієві його зачекати. Вуличні хлопчаки притьмом оточили генерального директора, хапаючи його за холоші; нарешті, позбувшись їх та проминувши п'яну люту консьєржку, він потрапив усередину старого високого будинку і став братися нескінченними сходами вгору. Ті сходи настільки спорохнявіли, що кілька разів проламувалися в нього під ногами і він повисав у повітрі, вчепившись за дерев'яні поручні руками, що дедалі дужче боліли.