IV.
— Надю, наречений з’явився!
Майбутня теща явно кепкувала з Івана, він зовсім на те не зважав. Приходив на побачення опівночі май-же всю весну і ціле літо, аж доки не закінчив своєї дисертації. На іронію Надиної матері відповідав:
— Хочете вченого зятя? Терпіть.
Нарешті поклав Надії на стіл голубу папочку, зав’язану білими тасьмами.
— Ось вона, моя мрія безсонних ночей! — Іван був у піднесеному настрої і говорив трохи патетично. Погладивши папку своєю сухорлявою долонею, продовжував: — Тут нова теорія структури Всесвіту.
— Закінчив?! — зраділа Надія.— Нарешті… Вітаю тебе!
Вона притулилась щокою до його шорсткої щоки, не наважуючись при матері цілувати свого обранця.
— Так, закінчив. Наче гора з плечей… Раділи всі троє, це було схоже на сімейне свято.
— Щодо структури Всесвіту, — пояснював Іван, — то зараз домінує теорія Великого вибуху. Нібито на початку вся матерія була стиснена в одному праатомі, ну, може, в такому об’ємі, як горіх. Стався вибух, і з тієї миті Всесвіт розширюється. І це ніби узгоджується спостереженнями… якщо заплющувати очі на симетрію галактик… Тепер же з відкриттям анти-Землі, стало ясно, що принцип симетрії охоплює і макрокосм…
— Уявляю, як буде вражений твій керівник, — сказала Надія. — Може, одразу на доктора?
— Це не має значення, — відповів Іван. — Мені головне — вийти на люди.
Десь так тижнів через два Іван прийшов темний, як туча, навіть снідати не схотів, наледве умовили випи-ти склянку чаю.
— Що сталося? — лагідно спитала Надя, хоч уже й здогадалася: неприємності з дисертацією.
Іван схопився як опечений, заходив по кухні.
— Уявляєш?! — вигукнув обурено. — Він каже, що це — фантастика! Наукою, каже, і не пахне!
— Заспокойся, Ваню. Хто каже? Рецензент?
— Та ні, керівник, він зовсім відкидає мою працю. Ознайомився, каже, і розчарувався… Ні на чому не засновані фантастичні припущення, які межують… Уявляєш? "Межують". Натякає. Тоді я розповів йому про ко-нтакт з анти-Землею, усе, як було. Він тільки кліпав своїми очиськами та червонів. То давайте, кажу, разом за-беремось на дзвіницю… Еге, каже, від цього мене звільніть, а вам треба відпочити, зміцнити нерви… Мабуть, даремно я йому розповів, тільки налякав. Уявляєш, яка ситуація?..
— А раніше ж він, здається, був новатором?
— Поки не пробився до командного крісла. Тепер же його влаштовує статус-кво. Теорія Великого вибу-ху, каже, загальноприйнята, і нічого мудрувати. Птоломеївські епіцикли, кажу, була загальноприйнятими пів-тори тисячі літ. Та в мене, кажу, не про виникнення Всесвіту йдеться, а про його структуру. Всесвіт симетрич-ний. Еге, паже, симетрія суперечить теорії Великого вибуху. А ієрархічна структура, кажу, це ж факт? Хіба він не суперечить?
— І до чого ж ви домовились?
— А ні до чого. Я бачу, що структура Всесвіту його так хвилює, як позаторішній сніг. Вийшов я від ньо-го — сірі будинки, сіра вулиця, сіре небо над головою, все втратило фарби, світ посірів…
Трохи помовчавши, Надя сказала:
— Ти б зв’язався… ну, з другим Іваном. Що він скаже. Це ж найлегше.
— В тому ж то й штука, що це зовсім не легко, — сказав, узявши склянку з недопитим чаєм. — Я вже пробував. Наслухався космічного шуму. Те, що ми тоді натрапили один на одного… Може, це раз на сто років, або й на тисячу.
— Не журися, я впевнена: ти щось придумаєш. Може, спробуєш у горах… Удосконалиш антену… — їх-ні погляди зустрілися — глибокі, проникливі, пройняті симпатією. Надіїні губи ледь помітно здригнулись, і дівчина опустила очі.— Життя — це не тільки квіти. Пам’ятаєш, як я студенткою мріяла…
— Полежати на трояндах? — усміхнувся Іван. — Пам’ятаю, ти розповідала.
— Страшенно кортіло занурити обличчя у квіти. Тоді я була на канікулах у тьоті, а вона саме готувала трояндове варення… Про одне я тоді не думала: у троянд в колючки. Отак і в житті.
Надія зашарілася і вмовкла.
— Гарна сентенція. В жіночому стилі, — вже зовсім спокійно обізвався Іван. Обернувся до матері, що сиділа замислена, підперши кулаком голову. — А я подумав, що… Пора вже нам з Надією… Якщо ви не запе-речуєте, то сьогодні подамо заяву до загсу.
Мати аж кинулась:
— Я? Мені що… Це вже ви самі…
На її очах заблищали сльози.