Галя витерла сльози.
— Чого ти. Ривко?
— Якщо вони не хочуть віддати мене батькові, я накладу на себе руки! Я себе задушу оцією косою!
— Кинь ці розмови!
— А я не можу, не можу...
— То гріх великий, непростимий, — сумно сказала Галя. Їй теж не раз спадала в голову думка про те, що отак, покінчивши життя самогубством, можна обірвати всі муки. Та щось весь час спиняло. Жила якась надія. — Не роби цього, — сказала Галя Ривці. — Ще невідомо, як воно все обернеться.
— Як то невідомо? — вигукнула Ривка. — Як то невідомо? Відвезуть у Стамбул, продадуть у дружини чи в невольниці до якогось аги... Не хочу, не хочу!!!
— І я не хочу... Але ж треба вірити в краще.
— Що може бути кращого на турецькій стороні? Яка мені різниця — чи дружина аги, чи невольниця самого султана? Все одно рабиня.
— Я не про те, — вже спокійніше промовила Галя. — Козаки можуть врятувати... Можуть викупити наші... Грошей десь назбирають, може, десь скарб викопають... Та мало що може бути?
Ривка безнадійно махнула рукою.
— Не махай. От ми й досі тут сидимо, а могли б давно бути в Туреччині. Значить, хтось заважає їм вивезти нас...
І справді, сталося те, що часто траплялося на окраїнах турецької держави. Збунтувалася одна з татарських орд, не захотіла підкорятися ні турецькому султанові, ні його васалові — ханові кримському. Навіть у часи найдружніших стосунків і найглибшої покори татари не любили коритися султанським наказам. Навіть тоді вони могли відібрати в турків ясир і перепродати потім у Кафі як свій, могли відбити караван із збіжжям, могли пограбувати купців, що мали охоронні грамоти од самого султана. Бахчисарайський державець — і той завжди мав мороку з дикими ордами мандрівних татар. То вийдуть з покори ногайці. А то не зважає на найгрізніші накази Киргизька орда, що весь час мандрувала зі своїми табунами й шатрами біля Кубані, між Волгою й Доном... Цього разу збунтувалася орда Буджацька й "зачинила" дністровське гирло. Саме через те барка з невольницями-українками затрималася в невеличкій фортеці на Дністрі.
На фортецю іноді нападали загони молдавських повстанців, але їхні сили були нечисленні, отож яничарський загін без особливих труднощів відбивав кожен такий напад...
— Ти знаєш, що то роблять у дворі? — запитала Галю Ривка.
— Не знаю, — дівчина виглянула у вікно.
У дворі кільканадцять теслярів встановлювали якісь стовпи з перекладками.
— Що то таке буде?
— Гаків хіба не бачиш?
— Гаків? Яких гаків? Навіщо? — розгублено запитала Галя.
— Богданців будуть вішати на них за ребра. Отих, що перед Великоднем туркам удалося захопити в полон...
Галя дивилася вниз, у двір. Перебіг Лейба, полохливо озираючись на стовпи з перекладками. Один з майстрів підстрибнув, ухопився рукою за гак і повис, смішно дриґаючи ногами.
З-за ріки долинали дзвони. Десь люди святкуватимуть великдень, а тут комусь доведеться вмирати. Боже мій, невже це станеться? Невже ти допустиш?
— Ведуть уже, — Ривка прилипла обличчям до грат. — Ведуть, ведуть...
Сотня яничарів вишикувалася на невеличкому плацу. Тиша. Тільки дзвони — бам-бам...
Ось уже з'явилися й приречені. Шість чоловіків. З ними йде невеличкий хлоп'як. Років йому дванадцять — не більше... Сорочки на них подерті, скривавлені. Обличчя змучені. Йдуть, мов нічого не бачать, їх підштовхують — швидше, мовляв!
Підвели до стовпів з гаками на перекладинах. Щось говорить до них каді . Вони мовчать.
Галя відчуває — в неї наморочиться голова.
— Що він каже? — побілілими вустами питає в Ривки.
— Каже, щоб ставали мусульманами, тоді помилують, — мовить Ривка, теж бліда, як стіна.
— А вони?
— А вони мовчать, — схлипнула Ривка.
Галя бачила, як каді підійшов до найменшого і щось запитав. Той заперечливо закрутив головою. Тоді каді подає знак рукою, і троє катів хапають хлопця. Вони тягнуть його до шибениці, знімають з нього штаненята і підіймаються, тримаючи його, по драбині. Ось оголений живіт хлоп'яти — над гостряком гака. Каді знизу щось питає. Хлопець відчайдушне крутить головою.
Галя у відчаї кидається на грати, трясе їх, б'ється об них головою і кричить, кричить, кричить...
Вона не бачить, що кати внизу підвели голови й дослухаються, як волає у вежі красуня українка.
Її підтримує вся батура. Всі кричать, благають помилувати хлопця.
Каді знову питає. Хлопець уперто крутить головою. Один з повстанців — найстарший — стає на коліна, простягає руки вперед і про щось благає турків. Його б'ють у груди, і він падає, качається по забрудненому майдану,
Галя трясе грати, б'ється об них, несамовито волає:
— Відпустіть! Відпустіть! Змилуйтеся! Благаю вас! Благаю! Благаю!
Не чують чи чути не хочуть. Ось зараз загойдається на гаку дитина, підвішена за ребро...
Галя кидається до дверей. Двері замкнені. Вона б'є у них ногами.
Ривка плаче, розмазуючи сльози по щоках.
— Галю! — кричить вона. — Що ти хочеш? Галя мов не чує.
— Ода-баші! Селіме!
Селім рвучко підводить голову.
— Ода-баші! Я буду мусульманкою! Помилуйте цих людей. Я буду мусульманкою...
Вона не бачить, як ззаду рве на собі волосся і б'ється головою об стіну Ривка. Вона бачить, як Селім щось швидко говорить судді. Каді уважно слухає, махає рукою. Кати відпускають повстанця.
Галя притислася чолом до залізних ґрат. Нестерпно блиснуло перед очима — і тут же бабахнув грім. Задимилося височезне дерево, що виглядало з-за вежі. Сипонув дощ.
Він мив Галі обличчя, і вона ковтала холодну воду. І вона їй здавалася теплою й солоною.
За спиною ридала Ривка.
А грім бив і бив, а блискавки стрибали й стрибали, мов хотіли доскочити до Галі.
— Громе дужий! Блискавко палюча! — благала Галя, притиснувшись до ґрат. — Вдарте сюди, в цю батуру! Пробийте мені серце! Бо я вчинила найбільший гріх! Я зреклася віри свого народу!.. Я душу свою загубила навіки. Але ж я врятувала цих сімох... Я врятувала, врятувала... Боже мій! Я вже не твоя...
Ривка ридала.
Бив грім. Блискавки стьобали землю — люто, мов кат у Стамбулі лупив присудженого до тисячі бичів святотатця...
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ,
у якому мімар Муса благає грому на голову Надир-Бея
Мімар Муса прийшов на будівництво своєї мечеті, підіткав поли халата й став з мулярами на риштовання. Камінь за каменем лягає в стіни нової споруди. Мімар Муса, не дивлячись на подавальника, простягає ліву руку, бере нею цеглину, випалену за староруським способом, правою бере розчин, приготований за порадами київських майстрів, намащує камінь і акуратно кладе...