— Не так, — похитав головою Графф.
— Я не хочу йти, але піду.
Графф кивнув.
— Поки ти не сів зі мною в машину, ще можна змінити рішення. Після цього ти на службі Міжнародного флоту. Зрозумів?
Ендер кивнув.
— Добре. Розкажемо їм про це.
Мати розплакалася, батько міцно обійняв Ендера. Пітер потис йому руку й сказав:
— Ти малий щасливий хлоп.
Валентина поцілувала Ендера, її слізка крапнула йому на щоку.
Збиратися не було потреби — жодних особистих речей.
— У школі видадуть усе необхідне, від форми до ноутбука. Іграшки… там буде лише одна гра.
— До побачення, — попрощався Ендер із сім'єю.
Він потягнувся вгору, взяв полковника Граффа за руку й вийшов із ним за двері.
— Замочи там кількох жучар за мене! — вигукнув Пітер.
— Я люблю тебе, Ендрю! — схлипнула мати.
— Ми будемо писати тобі! — сказав батько.
Уже сівши до машини, він почув із коридору несподіваний пронизливий крик Валентини:
— Повертайся до мене! Я любитиму тебе завжди!
4. Старт
— З Ендером маємо дотримуватися рівноваги. Необхідно ізолювати його рівно настільки, щоби він зберіг творчі здібності, — інакше він пристосується до системи, і для нас буде втрачений назавжди. Водночас нам потрібно розвинути в ньому здатність вести інших за собою.
— Отримавши командування, він зуміє повести за собою.
— Це не так просто. Мазер Ракхем міг керувати своєю флотилією та перемогти. На той час, коли війна почнеться, мало не буде нікому, навіть генію. Занадто багато малюків. Він має бездоганно працювати з підлеглими.
— Нівроку. Йому доведеться бути мало того, що генієм, так ще й добреньким.
— Лишень не добреньким. Добренький віддасть нас на поталу жучарам.
— То ви хочете його ізолювати?
— Він буде повністю відокремлений від решти дітей ще до того, як ми долетимо до школи.
— У цьому навіть не сумніваюся. Я бачив, що він зробив із тим хлопчиком, Стілсоном. Ти везеш чудового малого.
— Ти не помиляєшся. Він таки чудовий. Не турбуйся, ми з цим хутко розберемося.
— Часом у мене складається враження, що тобі до вподоби ламати цих вундеркіндів.
— Це своєрідне мистецтво, яким я вельми добре володію. До вподоби? Гаразд, мені це любе. Бо коли я потім збираю їхні шматочки докупи, вони стають кращими.
— Ти — монстр.
— Дякую. Це означає, що мені дадуть підвищення?
— Лише медаль. Бюджет не гумовий.
Уважається, що невагомість призводить до втрати координації, особливо в дітей, бо в них слабше розвинена орієнтація у просторі. Та орієнтацію Ендер утратив ще до того, як полишив межі земного тяжіння. Ще до запуску човника.
У групі було ще дев'ятнадцять хлопчиків. Вони повистрибували з автобуса на ескалатор, перемовлялися й жартували, штовхалися й реготали. Ендер мовчав. Він помітив, що Графф та інші офіцери уважно спостерігають за ними. "Усе, що ми робимо, має значення, — зробив висновок Ендер. — Те, що вони сміються, а я не сміюся".
Він замислився, чи не варто йому поводитися так само, як інші. Але на думку не спадало нічого веселого, а їхні жарти були не смішними. Не розумів їхніх пустощів, йому було не до сміху. Він відчував страх, і це спонукало бути серйозним.
На нього натягнули форму — цільнокроєний комбінезон. Без ремінця на талії було незвично. У новому одязі Ендер почувався голим і водночас опецькуватим. Довкола працювали телекамери, схожі на тварин із витягнутими мордами, вони визирали з-за плечей зсутулених людей. Оператори пересувалися повільно, по-котячому, щоби камера не смикалася, а йшла м'яко. Ендер помітив, що також перейшов на м'яку ходу.
Хлопчик уявив себе на телебаченні, ніби він дає інтерв'ю. Ведучий питає: "Як ся маєте, пане Віггін?" — "Загалом непогано, лишень їсти дуже хочеться". — "Хочете їсти?" — "Саме так. Нам не дозволяють їсти дванадцять годин перед запуском". — "Ти диви, я не знав про це". — "Щиро кажучи, ми тут усі по-вовчому голодні". І весь час, поки триває інтерв'ю, Ендер і телевізійник пливтимуть пліч-о-пліч, рухаючись довгими котячими кроками. Уперше Ендеру стало весело, і він усміхнувся. Хлопці поряд також сміялися, але з іншого. "Вони думають, що мені подобаються їхні жарти! — майнуло в голові Ендера. — Але мої думки набагато смішніші".
— По сходах піднімайтеся поодинці, — наказав один з офіцерів. — Побачите ряд порожніх крісел — сідайте у будь-яке. Місця біля вікна все одно немає.
Це був жарт, і хлопці засміялися.
Ендер крокував одним з останніх. Телевізійні камери були націлені на трап. "Може, Валентина побачить, як я зникаю всередині човника?" Йому захотілося змахнути їй рукою чи підбігти до оператора й попросити: "Можна мені попрощатися з Валентиною?". Він і не здогадувався, що його слова, якби він так вчинив, однак вирізала б цензура. Хлопчики, котрі відлітали у Бійцівську школу, — герої, їм не властива туга за кимось. Ендер не знав про цензуру, проте розумів, що схопитися й побігти до телекамер буде неправильно.
Він піднявся на маленький майданчик перед дверима космічного корабля, помітив, що стіна справа має килимове покриття, ніби підлога. Ось так починається втрата орієнтації. Він уявив, що стіна — це підлога, і що він крокує по стіні. Дістався другої драбини й побачив, що вертикальна поверхня далі так само вкрита килимом. "Я лізу вгору по підлозі. Крок за кроком".
Потім він уявив для приколу, що спускається по стіні. Сівши на місце, Ендер раптом зрозумів, що вчепився за край сидіння, незважаючи на те, що гравітація міцно притискає його до крісла.
Інші хлопці підскакували на своїх місцях, обзивалися, штовхалися й галасували. Ендер спокійно витягнув прив'язні ремені, обміркував, що до чого приєднувати, щоби вони охоплювали пах, талію та плечі. Він уявив собі, як корабель балансує догори дригом на поверхні Землі, утримуючись на ній лише величезними пальцями. "Та ми зірвемося, — подумав він. — Ми впадемо з цієї планети".
У цей час він не усвідомив вагомості цієї думки. Пізніше йому пригадалося, як він, ще не покинувши Землю, вперше подумав про неї, як про одну із сотень інших планет, що йому не належали…
— О, ти розібрався, — похвалив Графф, стоячи поряд на драбині.
— Вирушаєте з нами? — поцікавився Ендер.
— Зазвичай мені не доводиться приземлятися задля новобранців, — відповів Графф. — Адже я займаюся іншими справами. Адміністратор Бійцівської школи — ніби завуч у звичайній. Мені наказали повертатися, інакше звільнять.