— Збираєшся мені збрехати? — запитав Графф.
— Збираюся більше з вами не розмовляти, — відрізала Валентина.
— Чому ти боїшся?
— Я не люблю, коли розпитують про мою сім'ю. Не вплутуйте нас.
— Валентино, я намагаюся не вплутувати твою сім'ю. До тебе я прийшов, аби не проводити купу тестів над Пітером і не розпитувати ваших батьків. Я намагаюся розв'язати проблему тут і тепер із людиною, котру Ендер любить і поважає найбільше, а можливо, єдиною, яку він взагалі любить і поважає. Якщо не вирішимо все так, ми ізолюємо твою сім'ю й діятимемо, як уважаємо за потрібне. Ситуація непроста, і я просто так не піду.
Єдина людина, яку Ендер любить і поважає. Валентині стало невимовно боляче, шкода й соромно через те, що тепер вона була близька з Пітером. Пітер став центром її життя. "Для тебе, Ендере, я запалювала вогонь у твій день народження. Пітеру ж допомагаю здійснити його мрії".
— Ніколи не вважала вас хорошою людиною. Ані коли ви прийшли по Ендера, ані зараз.
— Не вдавай дурненьку дівчинку. Я бачив результати твоїх тестів, коли ти була мала. Навіть зараз небагато університетських професорів дотягують до твого рівня.
— Ендер і Пітер ненавидять один одного.
— Це я знаю. Ти сказала, що вони протилежності. Чому?
— Часом Пітер буває нестерпним.
— У якому сенсі?
— Злим. Просто злим.
— Заради Ендера, поясни, що це означає.
— Він часто погрожує вбивством, та насправді не збирається цього робити. Коли ми з Ендером були малі, то боялися Пітера. Він погрожував убити нас. Точніше, він обіцяв убити Ендера.
— Ми це перевіряли.
— Це було саме через монітор.
— І все? Розкажи ще про Пітера.
І вона розповіла про дітей, з якими Пітер учився у кожній школі. Він їх не бив, але знущався морально. Дізнавався, чого вони найбільше соромилися, і розповідав людині, повага якої їм була найдорожча. Дізнавався, чого вони боялися найдужче, й робив так, що вони з цим частіше стикалися.
— З Ендером теж так робив?
Валентина замотала головою.
— Ти певна? Хіба Ендер не мав слабинки, нічого не боявся і не соромився?
— Ендер ніколи не робив того, чого можна було б соромитися.
Раптом вона розридалася через сором, що забула й зрадила свого брата.
— Чому ти плачеш?
Валентина похитала головою. Вона не могла пояснити, як це було думати про Ендера, доброго хлопчика, якого вона так довго захищала, а тепер стала співучасницею Пітера, його помічницею, рабинею у схемі, що повністю вийшла з-під її контролю. "Ендер ніколи не підкорявся Пітерові. Я, на відміну від Ендера, повернулася до нього, стала його частиною".
— Ендер ніколи не був схильним, — сказала Валентина.
— До чого?
— До того, щоби стати таким, як Пітер.
Вони йшли мовчки.
— Як Ендер може бути схожим на Пітера?
Валентина здригнулася.
— Я вам уже розповіла.
— Але Ендер ніколи такого не робив. Він був малим хлопчиком.
— Ми обоє хотіли. Ми обоє хотіли вбити Пітера.
— Он як.
— Ні, не зовсім так. Ми про це ніколи не говорили. Ендер ніколи не казав, що хоче вбити Пітера. Про це думала я. Ендер не казав, що хоче вбити брата.
— Чого ж він хотів?
— Він просто не хотів бути таким…
— Бути яким?
— Пітер знущається з білок. Він розпинає їх, знімає шкуру ще з живих, а потім просто садить і спостерігає, як вони помирають. Зараз він такого більше не робить. Проте раніше робив. Якби Ендер дізнався, якби побачив…
— Що б він зробив? Рятував? Лікував би?
— Ні, тепер уже нічого не змінити. Ендер би добре ставився до білок. Розумієте? Він годував би їх.
— Якби він їх годував, то білки б звикли до людей, і Пітеру легше було б їх ловити.
Валентина знову заплакала.
— Байдуже, що робиш, це завжди допомагає Пітеру. Усе й завжди. Від нього нікуди подітися.
— Ти допомагаєш Пітеру? — запитав Графф.
Вона змовчала.
— Пітер дійсно настільки лихий?
Валентина кивнула.
— Пітер — найгірша людина на світі?
— Пітер? Не знаю. Він найгірший з усіх, кого я знаю.
— Ви з Ендером його брат і сестра. У вас однакові гени, однакові батьки. Як він може бути таким лихим, якщо…
Валентина розвернулася і закричала, закричала настільки голосно, ніби Графф хотів її вбити.
— Ендер не такий, як Пітер! Зовсім не такий! Крім того, що дуже розумний. Він узагалі не схожий на Пітера! Абсолютно! Чуєте?
— Розумію, — сказав Графф.
— Я знаю, що ви думаєте. Думаєте, що Ендер схожий на Пітера. На нього швидше схожа я, не Ендер. Коли він плакав, я йому це казала. Запевняла його багато разів, що він не такий, як Пітер, що він добрий, хороший, не кривдить людей. Зовсім не такий, як Пітер.
— І це щира правда.
Графф погоджувався, і це заспокоювало Валентину.
— Це правда, дідько забирай. Правда.
— Валентино, допоможи Ендеру.
— Я нічого не можу зробити.
— Зроби те ж саме, що й завжди. Заспокой його й скажи, що він не кривдить людей, що він добрий і хороший і зовсім не схожий на Пітера. Найважливіше, що він зовсім не такий, як Пітер.
— Невже можна його побачити?
— Ні, напиши йому листа.
— Лист нічого не дасть. Ендер не відповів на жоден мій лист.
Графф зітхнув.
— Він відповідав на кожен лист, який отримував.
Їй знадобилася секунда, аби все зрозуміти.
— Ну й паскудна ж ви людина.
— Ізоляція — оптимальне середовище для творчості. Нам потрібні були його ідеї, а не… Не зважай. Я не збираюся виправдовуватися перед тобою.
"То чого виправдовуєтесь?" — але вона не запитала цього.
— Проте зараз він розслабився. Ми намагаємося його підштовхнути, а він не хоче.
— Може, я зробила б Ендерові послугу, якби побажала вам провалитися.
— Ти вже нам допомогла. Але можеш зробити більше. Напиши йому.
— Обіцяйте, що нічого не виріжете.
— Такого я обіцяти не можу.
— Тоді забудьте.
— Згода. Тоді я сам напишу твого листа. Використавши попередні листи, ми відтворимо твій власний стиль. Немає нічого простішого.
— Я хочу побачитися з ним.
— Першу відпустку він отримає у віці вісімнадцяти років.
— Ви ж казали — у дванадцять.
— Ми змінили правила.
— Чому я маю вам допомагати?
— Не допомагай мені. Допоможи Ендеру. Яка різниця, якщо це допоможе нам також?
— Що ви такого жахливого з ним робите?
Графф захихотів.
— Валентино, дівчинко моя люба, жахливе лише починається.
Прочитавши чотири рядки листа, Ендер зрозумів, що надіслав його не боєць із Бійцівської школи. Лист надійшов звичним способом: "ОЧІКУЄ ПОВІДОМЛЕННЯ", — побачив він, щойно увійшов у комп. Ендер прочитав чотири рядки, тоді пробіг очима до кінця й побачив підпис. Він згорнувся клубочком у ліжку й із самого початку знову й знову читав кожне слово.