МАЖОРДОМ: Як ви почули, пані Клер Цаханасян дає мільярд і хоче за нього справедливости. Іншими словами: пані Клер Цаханасян дає мільярд, коли ви направите зло, яке їй заподіяв Ґюллен. Прошу, пане Іллю.
ІЛЛЬ встає, зляканий і здивований водночас.
ІЛЛЬ: Чого ви хочете від мене? МАЖОРДОМ: Підійдіть сюди, пане Іллю. ІЛЛЬ: Прошу.
Він підходить до столу праворуч. Збентежено всміхається.
Здвигає плечима.
МАЖОРДОМ: Це було 1910 року. Я був головним суддею в Ґюллені і мав розглядати позив про батьківство. Клер Цаханасян, тоді Кляра Вешер, позивала вас, пане Іллю, що ви були батьком її дитини.
ІЛЛЬ мовчить.
МАЖОРДОМ: Ви тоді заперечили своє батьківство, пане
Іллю. Ви привели двох свідків. ІЛЛЬ: Давні історії. Я був молодий і легковажний. МАЖОРДОМ: Тобі й Робі, приведіть Кобі й Лобі.
Двоє ПОЧВАР, жуючи гуму, вводять на середину сцени сліпих ЄВНУХІВ, що весело тримаються за руки.
ОБИДВА: Ми тут, ми тут!
МАЖОРДОМ: Ви пізнаєте їх, пане Іллю?
ІЛЛЬ мовчить.
ОБИДВА: Ми — Кобі й Лобі, ми — Кобі й Лобі.
ІЛЛЬ: Я їх не знаю.
ОБИДВА: Ми змінилися, ми змінилися.
МАЖОРДОМ: Назвіть імена.
ПЕРШИЙ: Якоб Гюнляйн. Якоб Гюнляйн.
ДРУГИЙ: Людвіґ Шпарр. Людвіґ Шпарр. МАЖОРДОМ: Ну, пане Іллю. ІЛЛЬ: Я нічого про них не знаю.
МАЖОРДОМ: Якобе Гюнляйне, Людвіґу Шпарре, ви
знаєте пана Ілля? ОБИДВА: Ми сліпі, ми сліпі. МАЖОРДОМ: Пізнаєте його з голосу? ОБИДВА: 3 голосу, з голосу.
МАЖОРДОМ: 1910 року я був суддею, а ви свідками. Що
ви присягали перед ґюлленським судом, Людвіґу
Шпарре і Якове Гюнляйне? ОБИДВА: Що ми спали з Клярою, що ми спали з Клярою. МАЖОРДОМ: Ви так заприсяглись переді мною. Перед
судом, перед Богом. Чи то була правда? ОБИДВА: Ми фальшиво присягали, ми фальшиво
присягали.
МАЖОРДОМ: Чому, Людвіґу Шпарре і Якобе Гюнляйне? ОБИДВА: Ілль нас підкупив, Ілль нас підкупив.
МАЖОРДОМ: Чим?
ОБИДВА: Літром горілки, літром горілки. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Розкажіть тепер, що я з вами зробила, Кобі й Лобі. МАЖОРДОМ: Розкажіть.
ОБИДВА: Пані веліла нас розшукати. Пані веліла нас розшукати.
МАЖОРДОМ: Так, Клер Цаханасян веліла вас розшукати. Вас шукали по цілому світі. Якоб Гюнляйн емігрував до Канади, Людвіг Шпарр до Австралії. Але вона вас знайшла. Що вона з вами зробила?
ОБИДВА: Вона віддала нас Тобі й Робі. Вона нас віддала Тобі й Робі.
МАЖОРДОМ: А що зробили з вами Тобі й Робі?
ОБИДВА: Осліпили й кастрували, осліпили й кастрували.
МАЖОРДОМ: Ось і ціла історія: Суддя, оскаржений, два фальшиві свідки, фальшиве оскарження 1910 року. Правда, позивачко?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН встає. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Так.
ІЛЛЬ (тупає ногою): Задавнене, все задавнене! Давня,
дурна історія! МАЖОРДОМ: Що сталося з дитиною, позивачко? КЛЕР ЦАХАНАСЯН (тихо): Вона жила один рік. МАЖОРДОМ: Що сталося з вами? КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я зробилася повією. МАЖОРДОМ: Чому?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мене зробив нею вирок суду. МАЖОРДОМ: А тепер ви хочете справедливості, Клер Цаханасян?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я можу собі її дозволити. Один мільярд Ґюлленові, коли хто вб'є Альфреда Ілля.
Мертва тиша. ПАНІ ІЛЛЬ кидається до ІЛЛЯ і обіймає його. ПАНІ ІЛЛЬ: Фреді!
ІЛЛЬ: Відьмочко! Ти не можеш вимагати цього! Життя давно йде далі.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Життя йде далі, але я нічого не забула, Іллю. Ні Конрадсвайлерського лісу, ні Петрової стодоли, ні спочивальні вдови Боль, ні твоєї зради. Тепер ми обоє постарілися, ти скапцанів, мене пошматували ножами хірурги, час нам розрахуватися: ти вибрав своє життя і змусив мене вибрати моє. Ще недавно в лісі нашої молодості, повному спогадів про минуле, ти хотів стерти час. Тепер я його стерла і жадаю справедливості, справедливості за мільярд. БУРГОМІСТР встає блідий, сповнений гідності.
БУРГОМІСТР: Пані Цаханасян: ми ще в Європі, ми ще не дикуни. Від імені міста Ґюллена я відкидаю вашу пропозицію. В ім'я людяності. Краще ми залишимося бідні, ніж поплямлені кров'ю.
Гучні оплески.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я почекаю.
ДІЯ ДРУГА
Містечко, тільки позначене. У глибині сцени готель "Золотий Апостол", зовні. Занедбаний фасад у юґендстилі. Балкон. Праворуч напис: "Альфред Ілль, крамниця". Внизу брудний прилавок, за ним полиці з давнім крамом. Коли хтось задзвонить крізь уявні двері до крамниці, тоненько дзеленькає дзвінок. Ліворуч напис: "Поліція". Внизу дерев'яний стіл з телефоном. Два стільці. Ранок. РОБІ й ТОБІ жують гуму, несуть через сцену до готелю вінки і квіти, наче на похорон. ІЛЛЬ дивиться на них у вікно. Його ДОНЬКА навколішки замітає підлогу. СИН бере
цигарку в рот.
ІЛЛЬ: Вінки.
СИН: Щоранку їх приносять зі станції.
ІЛЛЬ: На порожню домовину в "Золотому Апостолі".
СИН: Цим нікого не залякає.
ІЛЛЬ: Містечко заступилося за мене.
СИН запалює цигарку.
ІЛЛЬ: Чи мама прийде снідати?
ДОНЬКА: Ні, лишиться нагорі. Вона стомилася.
ІЛЛЬ: Ви маєте добру матір, діти. Справді. Мушу вам це сказати. Добру матір. Хай залишається нагорі, хай спочине. Ми самі поснідаємо. Давно вже ми разом не снідали. Я даю яйця й американську консервовану шинку. Раз поснідаємо по-панському. Як за добрих часів, коли ще процвітав пансіон "Місце-на-сонці".
СИН: Вибачай, тату.
Гасить цигарку.
ІЛЛЬ: Ти не хочеш снідати з нами, Карле?
СИН: Я йду на станцію. Там один робітник захворів.
Може, їм треба когось замість нього. ІЛЛЬ: Праця на станції на пекучому сонці не личить
моєму синові. СИН: Краще така, ніж жодна.
Іде. Донька встає. ДОНЬКА: І я піду, тату.
ІЛЛЬ: Ти також. Он як. А куди, якщо можна спитати
шановну панну? ДОНЬКА: На біржу праці. Може, де є місце.
Донька йде. Ілль, зворушений, чхає в хустинку. ІЛЛЬ: Добрі діти, щирі діти.
З балкона чути кілька тактів гітари.
ГОЛОС КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Подай мені мою ліву ногу, Бобі. ГОЛОС МАЖОРДОМА: Я не можу її знайти. ГОЛОС КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вона за букетом із заручин, на комоді.
До ІЛЛЯ приходить покупець. (ПЕРШИЙ).
ІЛЛЬ: Добридень, пане Гофбауере.
ПЕРШИЙ: Цигарки.
ІЛЛЬ: Як кожного ранку. ПЕРШИЙ: Не ті. Я хотів би зелені. ІЛЛЬ: Вони дорожчі. ПЕРШИЙ: Запишіть набір.
ІЛЛЬ: Тому, що це ви, Гофбауере, і тому, що нам треба
триматися гуртом.
ПЕРШИЙ: Хтось грає на гітарі.
ІЛЛЬ: Один із тих почвар із Сінґ-Сінґу.
З готелю виходять СЛІПЦІ, з вудками й іншим приладдям до
рибальства.
ОБИДВА: Доброго ранку, Альфреде, доброго ранку. ІЛЛЬ: Ідіть до біса!