Засинаючи, Юра мріяв про приїзд Іллі. Як зрадіють орочі! Майже ні в кого немає чаю. А спробуй після цілоденної роботи біля табуна, коли людині так хочеться пити, що, здається, випив би ціле відро, задовольняти спрагу водою. Вода каменем лягає на шлунок, а чаю можна випити і п'ятнадцять кухлів, не відчуваючи ніякого болю і ніякої ваги в животі.
Ранком Юра прокинувся з радісним почуттям: сьогодні приїде Ілля. Коли дід Чакар сказав, що приїде,— значить, буде так. Хлопчик розплющив очі і здивувався. Всі дорослі сиділи біля багаття, ніхто не пішов до табуна.
— Що сталося? — хотів спитати Юра, та порив вітру струснув юрту, і він зрозумів, у чому справа.
— Пурга,—сказав Чакар, ніби вгадуючи думку хлопчика. — Прийшла весна, прийшла й пурга.
Надворі мело. Здається, весь сніг з долини і гір піднімався вгору і знову падав на землю. За два кроки нічого не було видно.
Гаврило був похмурий: коли пурга продовжиться з тиждень, багато маленьких оленят загине. А саме тепер народжуються оленята. Із сусідніх юрт прийшли колгоспники і, сівши біля багаття, мовчали.
Настав уже день, а в юрті, що стрясалася від скаженого вітру, було напівтемно. Вітер вривався через відтулину вгорі, заповнював юрту їдким димом.
Юра відчував таку різь під повіками, що не витримял і вийшов надвір. Та стояти довго на шаленому, холодному вітрі він не зміг. Хлопчик зрадів, коли настала ніч і багаття в юрті погасло.
Ранком вітер ще збільшився. Гаврило і Віра, шо виходили нарубати дров і набрати снігу для води, повернулися до юрти геть заліплені снігом.
— І довго може тривати пурга? — спитав Зуб.
— Як коли... Довго може тривати,— відповів Чакар і закректав: — Ехе-хе...
— А як же олені? В таку пургу вони ж не пасуться?
— Почекаємо ще день-два. Коли не вщухне, підемо рятувати їх. Тепер такого снігу намело, що олень і радий би пастися, та не дістане моху. Якщо пурга не вщухне за два тижні — багато оленів загине...
— Два тижні! — з острахом в голосі скрикнув Зуб.
— Охо-хо-хо... — в тон йому зітхнув старий.
Пурга все посилювалась. На третій день, коли подуви вітру стали ще шаленіші, Гаврило ремінними віжками прив'язав юрту до дерева.
Юра поглядав на Віру, що зосереджено працювала, готуючи воду, дрова, підтримуючи багаття, латаючи чоботи і одежу чоловікам. Хлопчик розумів, що вона турбується за Іллю, якого пурга застала в дорозі. Юрі хотілося висловити їй своє співчуття, але ніхто не говорив з нею про це, і хлопчик теж мовчав.
— Ти боїшся за батька? — спитав він, нарешті, Мачу.
— А чого? — здивувався Той. — Батько нап'яв юрту і сидить так, як і ми. Ороч не боїться пурги.
— А мама твоя ^сумна...
— Мама? То вона так. Ми звикли до пурги. Всі зараз турбуються за оленів. У людини є що їсти, а олень стоїть зараз голодний. Як пурга скоро не скінчиться, багато оленяток подохне...
—
Довго тягся день. Дим заважав говорити, і люди сиділи мовчки, від цього в юрті наче ставало ще сумніше, ще темніше. Нарешті настав час спати. Під завивання вітру Юра заліз у спальний мішок. Та він довго не міг заснути.
Виття і стогін, здається, наповнювали всю долину і навівали невеселі думки. Хлопчикові здавалося, що то стогнуть важенки над замерзлими оленятами і виють вовки, оточивши безпорадних оленів, що загрузли в глибокому снігу.
Мача давно спав, а Юра все прислухався до пурги, перевертався з боку на бік, зітхав і тер очі, що не пере^ ставали боліти від довгого перебування в диму. Стомлений, він засинав на хвилину і знову прокидався. Здавалося, ця довга ніч ніколи не скінчиться.
Раптом Юра прокинувся від цілковитої тиші. Він висунувся з мішка і зустрів радісний погляд Віри. В юрті не було диму, а крізь дірочки в замші просвічувало голубими стрічками сонце.
— Кінчилася пурга? — радісно скрикнув Юра. Віра кивнула головою.
— Вставай. Всі вже біля табуна, — ласкаво сказала вона.
Справді, в юрті, крім Віри і Гаврилової дружини, нікого не було.
Хлопчик швидко вдягся, випив поспіхом чаю з в'яленою рибою і вибіг надвір.
Вся долина сяяла досі не баченим блиском. Рівний сліпуче білий сніг замів сліди, на місці кущів утворив замети. Тільки гори були незвично чорні, віддавши сніг з своїх схилів у долину. А річка стала ніби ширша. Від сліпучого блиску, від незаймано білих просторів Юрі враз стало якось так гарно на серці, наче сьогодні було велике свято. Схотілося швидше до свого товариша, до людей.
Юра зробив кілька кроків і враз провалився в сніг по саму шию. Рачки він виліз назад до юрти, взяв лижі і, радісно вигукуючи, помчав до табуна.
На схилах гори, де звичайно паслися олені, тепер було порожньо. Шукаючи затишку, табун сховався на галявинах, лісистої долини. Юра знайшов оленів, ідучи по сліду пастухів.
Кілька колгоспників, ставши на лижі, утоптували сніг,
иг,
щоб зробити стежку з долини на гору. Хлопчик побачив серед них батька і помчав до нього.
За колгоспниками Кузьма тяг оленя. Олень поринав по самі роги у сніг, падав, потім, напруживши всі сили, стрибав на цілик, знову провалювався, намагався вирватися, але Кузьма міцно тримав його за повід і тяг за собою. Юра бачив здичавілі від напруги очі оленя, спітніле обличчя Кузьми і інших колгоспників, що тягли оленів глибоким ровом, слідом за Кузьмою.
— Отак ми робимо стежку для оленів, — сказав Мача, що теж метушився біля пастухів. — Самотужки олені з такого снігу не виберуться. А коли якийсь олень відбився від табуна і його не знайдуть пастухи, то там йому й смерть.
Кузьма перепочив хвилинку і знову потяг за собою тварину. Зробивши десяток кроків, він відвів оленя вбік, а на його місце став другий колгоспник, прокладаючи стежку далі.
— До вечора проб'ємо шлях, — сказав Мача.
— Ну й шлях! — похитав головою Юра, дивлячись на ряд ям у снігу, зроблених оленями. Йому здавалося, що йти таким шляхом важче, ніж по незайманому снігу.
Та коли стежкою протягли один за одним десяток оленів, утворився такий прохід, по якому міг іти олень без допомоги йастуха.
Вже надвечір основна робота по врятуванню оленів була закінчена. Довгий глибокий рів сполучав долину з горою. Олені посунули на пасовисько. Нескінченною стрічкою рухався табун. Де-не-де між оленями, дрібно перебираючи ніжками, бігло оленятко. І Юрі здавалося, що вій без кінця міг би дивитися на цих гарнесеньких маленьких тваринок з великими ніжними очима.