І газда Михайло проводжає поважне панство до воріт.
Достойний суд повертається до міста. Вйо, коники, вйо! Ви везете поважних персон.
Голова суду нахиляється до прокурора.
— Ще не пізно, колего. Ми ще до вечора могли б покінчити з цією справою. Гадаю, сьогодні не буде стільки порожньої балаканини, як учора...
Прокурор злегенька почервонів.
— І сам не знаю, що зі мною вчора сталося. Я промовляв, наче в якомусь трансі. Наче я не службовець, а месник. Мені хотілося проповідувати, вергати громами.
— А мені чомусь здавалося, що я в храмі,— задумливо каже голова суду.— Всі в залі аж дух затамували. Дивний народ. І я теж відчував, що ми судимо щось більше, аніж простий злочин,— судимо гріх... Хвалити бога, сьогодні в залі буде порожньо; ніякої сенсації, все піде як по маслу.
Усе й справді пішло як по маслу. На запитання голови суду, чи Штефан Манья винен у зловмисному вбивстві Юрая Гордувала, присяжні засідателі вісьмома голосами відповіли "так", а чотирма — "ні".
А на запитання, чи Полана Гордубалова є співучасницею того ж таки вбивства, відповіли "так" усіма дванадцятьма голосами.
На підставі цього вироку присяжних засідателів суд засудив Штефана Манью на довічне тюремне ув'язнення, а Подану Гордубалову, вроджену Дурколову,— до суворого ув'язнення строком на дванадцять років.
Полана стоїть, мов нежива, високо піднявши голову. Штефан Манья голосно схлипує.
— Виведіть їх!
Серце Юрая Гордубала десь загубилося, і його так ніколи й не було поховано.
1
Ієзавель — ізраїльська цариця, дружина Ахава, вбита за наказом царя Ііуї; тут — підступна, жорстока й зрадлива жінка.