Неподалік від юннатів на зігнуте сухе стебло очерету вмостилася красива коричнева бабка.
— Велике коромисло! — упізнав її Костя.
Затамувавши подих, навшпиньки наблизився до бабки й схопив її за крила.
— Тільки не помни,— застеріг Микола Іванович, відкриваючи морилку, в яку було напхано тонко нарізаних паперових смужечок.— Гляньте, яке у неї струнке тіло, а голова яка химерна!
— Не очі, а модні світлофільтри! — придивилася до очей Лариса.
— Мода, Ларисо, в даному випадку скопіювала природу. Бачите, як складні фасеточні очі з усіх боків облягли голову. Шия їй ні до чого — І так видно, що робиться довкола.
— А крила, крила які! — прошепотів захоплено Костя,— Чи правда, Миколо Івановичу, що ось ці темні цяточки на них — прообраз проти-флатерних балансирів на крилах сучасним літаків?
— Так, Костю, — погладив його по голові Микола Іванович,— ті цяточки справді не дають вібрувати тоненьким крилам бабки при польоті. Цю особливість підмітили інженери й запровадили в практику літакобудування,
Микола Іванович обережно всунув бабку в морилку й, підійшовши до озерця, вихлюпнув на берег долонею якусь тваринку,
— А ось її личинка! — взяв пінцетом довгасту бурувату личинку, схожу на бабку хіба що величезними очима.
Микола Іванович поклав личинку на аркушик паперу, вона поволі поповзла до краго, однак він не дав їй втекти, а взяв обережно двома пальцями й відігнув пінцетом її нижню губу.
Оце — так звана маска, яка у спокійному стані прикриває "обличчя" личинки, а під час полювання випрямляється і викидається вперед, немов рука з добре розвинутою долонею. На кінці маски — два гострих гачки, ними личинка хапає здобич і притримує під час поїдання. Личинки дрібних бабок полюють на личинок дрібних комах, а великі — нападають на пуголовків і мальків риб.
— Миколо Івановичу,— донеслося здалеку,— я знайшов на березі живу личинку бабки. Гріється на сонці. З неї зараз буде доросла бабка вилуплюватися!
— Не чіпай її, Толику,— озвався Микола Іванович.
Коли юннати наблизилися до личинки, вона напружено тремтіла, а оболонка на її спині й голові вже була розірвана. Невдовзі з щілини висунулася голова бабки. Слідом за-нею з обіймів оболонки вивільнилися ноги. Перепочивши, бабка почала висовувати м'які пом'яті крила. Знесилившись, вона впала на коричневий чохлкк, який довго служив їй притулком і надійним захистом, але від якого зараз необхідно було звільнитися. Полежавши, бабка знову зіп'ялася на ноги й витягла з оболонки черевце. Тепер вона була вільна, однак злетіти ще не могла. Раптом у неї засовалося черевце й почало сильно збільшуватися, витягнулися в довжину крила. Вони стали тверді, прозорі. Потім бабка енергійно покрутила головою: немовби перевіряла, чи добре вона в неї сидить. Стріпнувши крилами, відвела їх убік і стала зовсім схожа на ту, яка сиділа в юннатів у морилці.
Минуло кілька хвилин, Костя вже простяг руку до неї, та вона стрепенулася й злетіла в повітря.
— А що, впіймав? — засміялися діти. А Микола Іванович подав йому покинутий чохлик:
— Візьми, згодиться для колекції.
Юннати ще мить постояли біля того місця, де відбулося дивовижне перетворення водяної тваринки в повітряну, а потім дістали сачки й заходилися ловити бабок для колекції.
— Багато не беріть,— повчав їх Микола Іванович, — адже бабки — корисні комахи, вони знищують чимало мошкари і комарів.
Невдовзі до морилок потрапило кілька екземплярів бабок. У самців на сірих крильцях по центру проступало яскраво-блакитне забарвлення, а самиці були однотонні, немов пофарбовані світло-зеленою фарбою. Діти довго не могли розрізнити бабок двох видів — стрілок і люток. У них наче все однакове — і блакитні крильця, і струнке тіло. Та, придивившись уважно, можна помітити, що тулуб у люток зелений, а у стрілок — синій.
Кільчасті бабки зовні схожі на велике коромисло, проте крила у них сірі, очі — зелені, а тулуб покреслений яскраво-жовтими кільцями.
— Оце дозорець,— впіймав чималу бабку Микола Іванович.— Він також схожий на велике коромисло, тільки крила і спереду мають жовту облямівку. Тулуб у цих бабок голубий. А ось вам класична бабка! — знову впіймав Микола Іванович невеличку жовтогарячу бабку.— Це, про неї байки пишуть.
— І я таку ж саму впіймав! — зрадів Костя.— Тільки моя немов вилиняла. Чого це?
— У мене самець, а з тебе самиця,— пояснив Микола Іванович.— Самець, бачиш, ще й оранжевий обідок має на крилах. У самиці крила однотонні — сірі, й сама вона забарвлена в приглушені тони.
Та час і повертатися. Юннати рушили до річки.
— А що, як дід забув про нас? — захвилювалася Лариса.— А може, пішов кудись?
— Хтось інший перевезе! —— заспокоїв її Микола Іванович.—— А ось щавлю на борщ треба нарвати і собі, й дідові.
Із щавлем справилися швидко. Втомившись від далекого переходу і вражень, юннати тихо йшли стежкою, звідусіль оточеною буйнотрав'ям.
— Дивіться, якийсь птах заплутався в очереті! — показав Петро в бік густої болотяної рослинності, що стіною закривала підхід до невеличкої затоки.
— Де? — хоч як усі вдивлялися, нічого не могли помітити.
— Стоїть, голову догори підняв, ноги зелені, довгі, як у лелеки, а тулуб світло-коричневий, з темними плямами. Я на малюнку бачив, тільки забув, як називається. Дозвольте ближче підійти?
Микола Іванович уже побачив птаха.
— Бугай! Близько не підходьте, бо може добряче клюнути. Були випадки, око нападникам викльовував.
Усі побачили, як птах змінив маскувальну позу і вирішив, напевно, оборонятися. Костя простяг до нього руку, бугай сіпнувся йому назустріч, поточився й упав.
— У нього нога заплуталася в якійсь виткій рослинці,— гукнув Костя.
Микола Іванович обережно взяв бугая за дзьоб і ноги, а Костя ножем обрізав пташину пастку. Бугай одразу ж втік у зарості. Дід уже чекав дітей на березі.
— Боявся, що не почую, як кликатимете! — пояснив.
Усі глянули наа Ларису. Дівчинка знітилася.
НІЧНІ РОЗБІЙНИКИ
Аріони. На острові з'явилися польові слимаки. Як розселюються молюски. Равлик-янтарка
Чергові вже розпалювали багаття, дівчата чистили картоплю, як до табору підійшло двоє — невисока струнка дівчина в окулярах і кремезний юнак, що аж зігнувся під вагою величезного рюкзака.