— Та ось... — суворо промовив сторож. — Якісь коло вагонів терлись...
Постаті підійшли зовсім близько, зупинились і стали придивлятись до спійманих. На обох були білі сорочки, перепоясані чорним, і в одного в руці рушниця, а в другого збоку шабля.
— Гм... так... — поважно протягнула постать з шаблею.
— Ви скудова?
— З Водяного, господин жандар... — коротко зітхнув передній. — Оце йшли собі на станцію... Нічого не знаємо... Коли це: "Стой, стрілять буду". За що ж це?
— Так... А пашпорти єсть?
— Пашпорти?..
Передній закашлявся. Потім утерся і кротко промовив:
— Пашпортів з нами... так що й нема... Но тільки...
— Умгу... Ну, так ідьом за нами... Поговорим на станції.
Передній розвів руками, зітхнув і рушив за жандармом. За ним понуро пішли й задні, а збоку їх солдат з рушницею. Хвилин через три-чотири всі п'ятеро стояли в тому самому садку, з якого чувся сміх і ніжний спів. На столі під акаціями стояли свічки в шкляних ліхтарях, а круг свічок з обох боків стирчали пляшки, між пляшками стояли тарілки з закусками, коробочки з якоюсь їжею, ножі, шклянки. За столом сиділо дві пані, а біля них якийсь панок старенький і два жандармських офіцери. Один лисий, з пишними рудими вусами; другий молоденький, гарненький. Круг свічок несамовито, скажено літали кругами метелики, бились об скло, падали на стіл і знову бились, повзали й літали.
Очі всіх, що сиділи за столом, були затуманені, а паніям губи й щоки якось дуже червоніли.
— Ну, что там? — чекаюче подивився офіцер з пишними вусами на жандарма, який, заступаючи собою спійманих, виступив наперед і держав руку під козирок.
Жандарм ще більше вирівнявсь і, придержуючи шаблю другою рукою, бадьоро й серйозно промовив:
— Ec... Ec... Еспорпіяторов поймали, ваше благородіє! Всі заворушились, навіть старенький панок, що старанно вимазував хлібом тарілку, здивовано повернув голову й завмер.
— Экспроприаторов? — недовірливо й ліниво протягнув офіцер. — Ого! Ану, отойди!
Жандарм ловко крутнувсь і одійшов убік. Всі жадно впилися очима в три фігури, що стояли перед ними.
Всі три босі, з великими чорними пальцями на ногах, з якимись запалими сірими обличчями, зарослими бородами, з мужицькими вигорьованими шиями, на яких виразно темніли зморшки, всі три без шапок, з похиленими головами, всі три з чеканням у всій постаті неминучого лиха...
Одна з паній, у якої були великі сині мрійні очі, засміялась:
— Ну, й акспроприаторьі!.. Фе!.. Я думала, настоящие...
Жандарм скосив на неї очі, але ждав, що скаже офіцер. Офіцер же гикнув, одкинувся на спинку стільця й ще лінивіше звернувся до спійманих:
— Так... Гм! Вьі же ато чего там... зто... как его?.. Там бунтьі устраиваете?
"Експропріятори", що жадно бігали очима по закусках, заворушились і повернули до його голови.
— Ми, ваше благородіє, нікоторих бунтів, — поспішно й кротко заговорив передній. — Ми собі йшли на станцію... А нам, значить, звиніть: "Куда? Стрілять буду"... А ми, как от перед богом, ваше благородіє... Ми з голодного села. Два дні не їли, ваше благородіє...
— Ну, врешь... Все вьі ато поете...
— Ваше благородіє, — вмішався жандар. — Они коло вагонов з зерном споймані...
— Ага!.. Вот видите... зерно хотел украсть?
— Ваше благородіє! — знов переводячи очі од столу на офіцера, схилив голову на плече передній, — Коли б ми по зерно йшли, так у нас би мішки або хоч торби були... А ми ж... от, як самі бачите...
— Гм... — крутнув вуса офіцер.
— А ну их к черту, Сережка! — нетерпляче скрикнув другий офіцер, — Дай им, Скрипчук, по нагайке, й к чорту.
Жандарм взяв до його під козирок, але ждав, що скаже Серьожка.
— Гм!.. — ліниво, п'яно дивлячись на спійманих, крутив Серьожка вуса. Спіймані ж насторожено стояли, й ждали, й бігали очима по закусках. Панії щось шепотіли одна одній і сміялись, показуючи очима на "експропріяторів".
— Отправить их под арест!.. — несподівано постановив Серьожка і в'яло повернувся до столу.
— Слушаю! — цокнув шпорами жандарм. — Йдем! Спіймані знову заворушились. Данило насупив брови й щось пробурмотів; самий задній маленький дядько з гострим носиком і круглими, як дві вишні, зляканими очима ще більше напружився й розтерявся, а передній розставив руки і кротко скрикнув:
— Ваше благородіє! Та за віщо ж?
— За беспорядки! — не озираючись, ліниво бовкнув офіцер.
— Ваше благородіє! У нас же дітки... Сем'я голодна... За що ж нам таке? Ми ж хіба що, бунтували?.. За що ж нас у тюрму?
Гарненький офіцер нетерпляче скочив з місця і, підійшовши до них, крикнув:
— Марш!
— Та за віщо ж це під арешт? — раптом злісно, густим басом бовкнув Данило, дивлячись повз гарненького офіцерика у спину офіцерові з пишними вусами. Той помалу повернувся й пильно глянув на Данила.
— Гм!.. Так тьі еще... Гм!.. Дай ему в рьіло, — хитнув він на його передньому.
Передній злякано глянув на Данила, на офіцера, широко розплющив очі і з непорозумінням подивився на всіх.
Панії засміялись.
— Вот это остроумно! — байдуже бовкнув старенький панок, витираючись серветкою. — Это напоминает мне...
Офіцер жвавіше озирнувся до паній і, повернувшись, строго крикнув:
— Ну! Дай ему в рьіло!
— Ваше благородіє!!! — благаюче підняв руки передній.
— Молчать!.. Не хочешь? Ну, тебе дадут в рьіло.
— Тьі! — хитнув він Данилові. — За то, что он не хочет дать тебе в рьіло, дай тьі ему!..
Панії, офіцер і навіть старенький панок весело засміялись.
— Справедливо! — крикнула пані з мрійливими очима.
— А потом он тебе даст... А потом оба вместе дадите вон тому третьому. Ну!
Данило мовчки, злісно дивився на офіцера й сопів носом; передній розтеряно посміхався, а задній злякано водив очима по всіх і дрижачими руками м'яв картуза.
— Ну! — раптом грізно скрикнув Серьожка і скажено підвівся. — Я с вами шутить буду, что ли. Бей в морду его! — ступнув він до Данила й показав головою на переднього.
Данило зблід і глухо промовив:
— За що ж я його буду бить?
— Не рассуждать! Приказьіваю тебе — й бей!
— Ваше благородіє! — знову благаюче крикнув передній.
— За віщо ж нам таке безчестя!.. Та нас же люди заплюють... Змилуйтесь!.. Хай нас господин жандар ударять... Та й одпустіть нас...