— Вас, певно, цікавить цей добродій з провулка Рондо?
Електричний годинник над його головою показував п'ять хвилин на одинадцяту. Крізь вікно виднівся протилежний берег Сени з кількома буксирами на причалі в доках Товарних складів.
— Там уже один чекає, — вів далі черговий, якого явно кортіло побалакати. — Здається, його родич…
— Ви запитали, як його ім'я?
— Я зроблю це, коли він опізнає труп і підпише декларацію…
Він був лише чиновник, і передусім його турбувало те, щоб реєстраційний формуляр на кожний труп було заповнено згідно з інструкцією.
— Де він?
— У залі для чекання… Вам теж доведеться туди пройти, пане Мегре… Доктор Морель іще не скінчив огляду…
Вони перейшли довгий коридор з білими кахляними стінами й опинилися в невеличкій світлій кімнаті, вибіленій масляною фарбою. Дві довгі лавки попід стінами, чотири тверді дерев'яні стільці, посередині круглий стіл… Покласти б на нього кілька журналів, повісити на стіни дві-три гравюри — і зал для чекання нічим не відрізнявся б від приймальні зубного лікаря.
На одному із стільців, підперши голову руками, сидів Антоніо. Його вродливе обличчя було невиспане і трохи брезкле, на щоках чорніла щетина. Угледівши поліцаїв, він підвівся.
— Ви його бачили? — запитав він.
— Ще ні.
— Я теж ні… Ось уже півгодини, як я тут… Мені показували посвідчення особи… Це його документ.
— Хто показував?
— Якийсь інспектор із кумедним прізвищем… Морнік?.. Борнік?
— А, Борнік!.. Є такий…
Обидва перезирнулися. В карному розшуці про ретельність інспектора Борніка ходили легенди. У деяких районних відділках конкурувати з Сюрте вважалося справою честі, і не тільки інспектори, а й окремі комісари із шкури лізли, аби тільки випередити своїх колег з управління. Борнік був один із найзаповзятливіших.
Про те, що труп Еміля Буле знайдено, Мегре довідався з газет, і відтоді працівники поліцейського відділку двадцятої округи, певна річ, не сиділи на місці. Запобігти подібній надмірній заповзятливості і ставила собі на меті та адміністративна реформа, над проектом якої вже не перший тиждень упрівав Мегре.
— Як ви гадаєте, лікар ще довго буде його оглядати? Там удома таке діється…
— Інспектор Борнік був у вас вдома?
— Еге ж… Ще о восьмій годині. Сестри допіру встали і поралися з дітьми…
"Хто з вас буде Марина Буле?" — запитав він.
Потім показав сестрі посвідчення особи.
"Це документ вашого чоловіка? Ви впізнаєте фотографію? Коли ви його бачили востаннє?.."
Можете уявити собі, що там було! Ада одразу подзвонила мені. Я навіть не встиг поснідати чи хоча б випити чашку кави. За кілька хвилин я вже був у них… Коли б ви бачили, з якою підозрою поставився до мене цей інспектор!
"Хто ви?"
"Зять"
"Цієї жінки?"
"Ні. Її чоловіка…"
Антоніо скрушно зітхнув.
— Я насилу його переконав, щоб він дозволив мені прийти сюди опізнати труп — замість сестри… Вона хотіла йти разом зі мною… Я уявляв собі, що це буде за видовище, і звелів їй залишитися вдома.
Він знервовано запалив сигарету.
— Інспектор вас не супроводжував?
— Ні. Здається, він був заклопотаний чимось іншим… Сказав, що тут мені дадуть анкету, яку треба заповнити й підписати…
Трохи згодом він додав:
— Тепер ви бачите, що я недаремно турбувався. Позавчора ви, здається, не вірили мені… Де він, цей провулок Рондо?
— Поблизу кладовища Пер-Лашез.
— Вперше чую… Що це за район?
Двері відчинилися, і до кімнати зайшов доктор Морель у білому халаті, білій шапочці, з марлевою маскою на обличчі. Швидко оглянувши присутніх, він зупинився поглядом на комісарові.
— Мені сказали, що ви чекаєте на мене, Мегре, — мовив він. — Прошу…
Слідом за ним вони увійшли до просторої зали. Вікна в ній були засклені матовим склом, крізь яке не проникало сонячне проміння. Вздовж стін кількома рядами стояли металеві ящики. Коли б не їх аж надто великий розмір, вони нічим не відрізнялися б від тих, у яких звичайно зберігаються справи будь-якої державної установи
Посередині на довгому вузькому столі на коліщатках лежав труп, прикритий білим простирадлом.
— Нехай спочатку його опізнає месьє Фарано… Це зять небіжчика, — звернувся комісар до Мореля.
І ритуальним жестом лікар підняв край простирадла. Обличчя покійного заросло густою і досить довгою рудою щетиною, шкіра мала фіолетовий відтінок. На лівій щоці чітко вирізнявся шрам, про який розповідав Фарано в ресторанчику "Дофін".
Тіло під простирадлом здавалося неймовірно худим і коротким.
— Це він?
— Безперечно…
Із співчуття до італійця, готового от-от знепритомніти, Мегре звелів йому вийти разом із Люка для оформлення документів.
— Його можна ховати? — запитав лікар і, діставши згоду комісара, зробив знак чоловікові в сірому халаті, який уже стояв біля відчиненого ящика. — Ходімо зі мною, Мегре…
У його кабінеті був умивальник. Ретельно продезинфікувавши руки та обличчя, доктор Морель зняв халат і одразу перетворився на звичайного поліцейського чиновника.
— Вас, певно, цікавлять результати розтину?.. Остаточний висновок я подам за кілька днів, після проведення всіх аналізів… Поки що можу сказати, що на тілі покійного немає жодного поранення… його було задушено, точніше…
Він на хвилину замовк, немов вагаючись.
— Зауважте — це поки що неофіційно… У своєму звіті я не писатиму про це так категорично… Та коли б мені довелося визначати характер убивства, виходячи з автопсії, я б сказав, що покійний став жертвою нападу ззаду. Вбивця обхопив його голову однією рукою навколо шиї і з такою силою шарпнув до себе, що зламав хребет… Здається, цей прийом у вас називають "кроляча смерть"…
— Отже, він стояв?
— Він міг також сидіти… А втім, я думаю, що він саме стояв і не сподівався на цей напад… Власне кажучи, боротьби не було… Він не захищався… Я ретельно оглянув його руки і не виявив жодної подряпини… Під нігтями теж немає ні слідів крові, ні навіть волокон з одягу нападника… Коли б він боронився, вони напевне були б… Хто це?
— Власник нічних кабаре… Ви можете сказати, коли саме його було вбито?
— Два-три дні тому… Можу додати — теж неофіційно одну деталь: весь цей час труп лежав у закритому приміщенні… Сьогодні ввечері я вам подам перший звіт…