Чому ж тоді Макаренко так уперто, так гаряче обстоює герметизацію? Він не може не розуміти, що його впертість — це те, на що роблять ставку за кордоном. Ясно це й Саклатвалі... Чи це я абсолютно нічого не розумію?
Знову і знову я згадував розмови з цього приводу, перебирав у пам’яті відомі мені факти про Макаренка, про ставлення до нього тих інженерів, яких мені доводилося бачити на засіданнях Ради будівництва в Іркутську. Всі зазначали, що він талановитий інженер, і майже всі вважали його за злочинця. Його колишній друг Самборськнй, — а Самборськнй, безперечно, був у минулому щирим його другом, — перетворився на завзятого його противника зовсім не тому, що заздрив Ярославові Макаренкові, як про те натякав Догадов... Не міг я цьому повірити, а надто тепер.
Згадавши про Самборського, я глянув на вікна його кімнати.
Там світилося. За столом, схилившись над якимись паперами, сидів сам Самборськнй. Мені добре було видно його профіль. Інженер цілком занурився в свою роботу. У мене з’явилася думка — зайти до цієї молодої енергійної людини і поділитися своїми сумнівами.
Поки я роздумував, зробити це чи ні, Самборськнй раптом звів голову і випростався. В кімнату до нього хтось зайшов. Я підступив ближче до свого вікна, придивився і сторопів. До Самборського зайшов не хто інший, як Ярослав Макаренко.
Ярослав простяг руку, але Самборськнй лише уклонився і показав гостеві на стілець. Всією своєю постаттю він немов підкреслював офіціальність цієї зустрічі. Макаренко видався мені теж дуже стриманим. Правда, віддаль і подвійні вікна, що відокремлювали мене від них, заважали бачити геть усе, та спостережливість і багата уява допомогли мені домалювати дрібниці цієї зустрічі. Я почував себе, наче в німому кіно, де показують фільм навіть без написів.
Присунувши до вікна стілець і вмостившись на ньому, я стежив за тим дивним для мене побаченням. У моїй кімнаті було темно, і вони, звичайно, навіть підозри не мали, що за ними хтось стежить. А можливо, їх це зовсім не обходило. Мене ж дуже цікавила ця розмова колишніх приятелів, а тепер ворогів. Я подумав, що то було офіціальне відвідування в якійсь справі, що стосувалася ліквідації катастрофічної поводі. Та хіба ця зустріч не могла викликати спогадів про минуле, про їхні колишні взаємини, привести до значно щирішого обміну думками, ніж десь в управлінських кабінетах?
От Макаренко щось спитав у Самборського. Той недбало відкинувся на спинку стільця і щось коротко сказав, а потім нахилився над столом, перегорнув кілька паперів у своїй папці, знайшов те, що шукав, і подав своєму колишньому другові. Поки той перечитував їх, Самборськнй немов забув про нього, щось відзначав олівцем на інших паперах. Потім обидва схилились, мабуть, над рисунками ї, певне, обмінювались короткими зауваженнями.
"Очевидно, мова йде про Забайкальський сектор тунелю і ліквідацію поводі", — догадався я.
Самборськнй переставив настільну лампу так, що обом було вигідніше. Але це погіршило моє становище спостерігача, бо тепер лампа опинилась між мною та ними.
Минуло хвилин п’ять. Вони відсунули рисунки. Самборськнй знову пересунув лампу. Він щось доводив Макаренкові, чим далі, тим більше захоплюючись, а його співбесідник мовчки слухав його і зрідка кивав головою на знак згоди.
Мене це спостерігання помалу втомило. Я згадав свій намір завітати до Самборського і подумав, що краще за все зробити це саме зараз, застати обох разом, розповісти про свої думки, про загальні підозри, примусити Ярослава, щоб він ясно, не криючись, виклав свій погляд...
І зараз же побачив, що зробити це буде мені не так-то вже й легко.
"А що коли справді з боку Макаренка тут злочин?" — майнуло в моїй голові.
Я зноз почав вдивлятися через вікно в інженерів.
От вони, здається, вже закінчили розмову з приводу тих планів та паперів, що лежать на столі. Макаренко, мабуть, зараз холодно попрощається і вийде.
Але ні, він одкинувся на спинку стільця, наче зібрався сидіти тут дуже довго. От він щось спитав Самборського. Ех, шкода, що я не чую їх розмови! Самборський рішуче крутнув головою, — він дуже гостро відповів Макаренкові. А той не ворухнувся. Навіть легка посмішка пробігла по його завжди похмурому обличчю. Зноз він про щось спитав, а його співрозмовник відповідав тепер швидко, довго й пристрасно: з широкими жестами, з стуканням кулаком по столу.
Напевне, почалась саме та розмова, про яку я подумав, коли раптом побачив їх удвох. Я притулився чолом до шибки. Мені було прикро, що я не чую жодного слова, не можу допомогти їм порозумітися, дійти згоди. Відчинив кватирку. До кімнати ввірвалось холодне нічне повітря, звідкілясь здалеку линуло пирхання малого паровика. І ані одного звуку за вікном протилежної кімнати.
Підпершись рукою, Макаренко слухав Самборського, іноді коротко відповідав на запитання. Та, мабуть, ці відповіді не задовольняли інженера-енергетика. От Самборський схопився і, розмахуючи однією рукою, почав загинати пальці на другій. Певне, перелічував якісь пункти чи запитання. Йому невистачило пальців на одній руці, він загинав їх і на другій. Не знаю, скільки він тих пальців загнув, та, очевидно, І обох рук йому невистачило, бо довго він не міг наговоритися.
Коли він, нарешті, вгамувався, Макаренко замислено подивився на стелю, потім рішуче витяг з кишені папірець і подав його Самборському. Той хоч і швидко, але з немовби байдужим виглядом перечитав того папірця і, не випустивши його з рук, глянув на свого співбесідника так, наче дуже мало зрозумів з прочитаного.
Макаренко ще раз посміхнувся і всім тілом повернувся до Самборського. Уважно подивився йому в очі й лише тоді почав говорити — спокійно, без жестів, обдумуючи кожне слово. Я втомився стежити за ним, а він все ще розповідав, іноді креслив пальцем щось по столу, очевидно відновлюючи в пам яті свого слухача якийсь план, потім узяв у руки олівець і, мабуть, робив підрахунки.
Що далі, то все уважнішим ставав Самборський. Він нерухомо стояв проти Макаренка. Не відривав од нього погляду, наче боявся пропустити хоч одне слово. Зрештою розпозідь Макаренка захопила його всього. Самборський ні разу не перебив колишнього друга. Він низько нахилявся над столом, стежачи за олівцем в руках свого співбесідника. Часом підносив руку до голови і розтирав чоло, не в силі, мабуть, відразу зрозуміти почуте.