Переклад А.Содомори
ДІЙОВІ ОСОБИ
АФРОДІТА
ГІППОЛІТ
ХОР МИСЛИВЦІВ — СУПУТНИКІВ ГІППОЛІТА
СЛУГА
ХОР ТРЕЗЕНСЬКИХ ЖІНОК
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
ФЕДРА
ТЕСЕЙ
ВІСНИК
АРТЕМІДА
ПРОЛОГ
АФРОДІТА
Величним є імення поміж смертними
Моє, Кіпріди; славне й між богів воно.
Усім, хто бачить сонце, розселяючись
Од Понту — і до крайніх меж Атлантових,
Сприяю радо, — всім, хто визнає мене.
А хто гордує мною — тому край кладу.
Така вже риса вдачі й небожителів:
У смертних бути в шані теж приємно їм.
Що правду мовлю — скоро те з'ясується.
10] На цій землі трезенській Амазонки син,
Тесея парость, Гіпполіт, побожного
Піттея вихованець, щонайгіршою
З богинь мене вважає, він цурається
Любові й чуть не хоче про одруження.
Лиш Зевса доні — Артеміді, Фебовій
Сестрі, складає щонайвищі почесті.
В зеленім лісі, нерозлучний з дівою,
На звіра напускає гончаків прудких,
Радіє дружбі, смертний, — з несмертельною.
20] Та я не заздрю: чим тут перейматися?
А що мене зневажив, те спокутує
Ще нині. Вже давно я все продумала —
Не доведеться довго клопотатися.
З Піттеєвого дому якось вийшовши,
Подався він на свято в Пандіона край,
Щоб таїнства побачить, де й приглянувся
Дружині батька — Федрі з роду славного,
Й роздмухала я тут же в ній любові жар.
І перше, ніж податись у Трезен, вона
30] Кіпріді храм на пагорбі Палладинім
Звела — на схилі, що сюди повернений,
Яскравий знак любові. Опісля храм той
Усі вже й називали — Гіпполітовим.
Так ось, коли Тезей із нив Кекропових
Тікав через пролиту Паллантідів кров [109]
Сюди з жоною морем, щоб на цій землі
В вигнанні рік одбути, — Федра, вжалена
Любовним шалом, раз у раз зітхаючи,
Од туги никне й словом не одкриється —
40] Ніхто з близьких не знає, що гнітить її.
Та цим я, зрозуміло, не обмежуся:
Тесея втаємничу — все наверх спливе.
Юнак, що нам ворожий, стане жертвою
Прокльонів батька. Владар моря дав йому
Можливість із трьома до бога вдатися
Проханнями, що будуть тут же сповнені.
Загине й Федра славна: не настільки ж я
її життя ціную, щоб одмовилась
Від наміру твердого — ворогів скарать,
50] Постоявши за себе, злегковажену.
Та ось він, син Тесея, бачу, йде сюди
Сам Гіпполіт — із ловів повертається
Утомливих. Пора вже відійти звідсіль.
І слуг за ним чимало… Артеміду, бач,
Із усіма ловцями возвеличує…
Не знає, що для нього відчинив Аїд
Ворота, що востаннє зблиснув день йому.
Входить Гіпполіт з мисливцями.
ГІППОЛІТ
За мною! Піснею славте
Діву, що нас береже, —
60] Зевса дочку — Артеміду!
ХОР
(до статуї)
О найвеличніша серед богів,
Славословим тебе,
Доню Зевса й Латони
Артемідо! Хвала тобі,
З-поміж дів найвродливішій,
Що в безкрайому небі
В домі золотосяйному,
Де, велитель богів, живеш!
Наша хвалебна пісня
70] Першій тобі, Артемідо,
3-між Олімпійських дів!
ГІППОЛІТ
Тобі, владарко, цей вінок. Я сплів його
На заповіднім лузі. Де ні разу ще
Пастух не пас отари, де трава м'яка
Серпа не знала. Навесні бджола лишень
І Цнота рясно трави поїть росами
Для тих, хто не з науки — із душі черпнув [110]
Чесноту; для лихого — не цвіте той луг.
Отож, моя владарко, з чистих рук візьми
80] Вінок цей для волосся злотосяйного,
Бо ж я один із смертних заслужив на те,
Щоб із тобою бути, й слово мовити,
Й, хоча тебе не бачу, твою мову чуть…
Отак би шлях життєвий до кінця пройти!
СЛУГА
Владарю, — лиш богів нам називати слід
Велителями, — хочеш гарну раду дам?
ГІППОЛІТ
Звичайно, хочу. Таж не зичу зла собі.
СЛУГА
Ти знаєш, як то між людьми заведено?..
ГІППОЛІТ
А що?.. Лиш не закручуй, напрямець кажи.
СЛУГА
90] Вони не люблять гордих і неприязних.
ГІППОЛІТ
Ти правий. Хто ж то стане гордія любить?
СЛУГА
А ввічливий? Такому тільки раді всі.
ГІППОЛІТ
Ще й як! Всього він легко домагається.
СЛУГА
А чи не так ведеться й між безсмертними?
ГІППОЛІТ
Так само: живемо ж за їх законами…
СЛУГА
Чому ж тоді богиню не вшановуєш?
ГІППОЛІТ
Яку то ще богиню?.. Щось ти плутаєш.
СЛУГА
Кіпріду, що пильнує і твоїх дверей.
ГІППОЛІТ
Здаля її шаную: в чистоті живу. [111]
СЛУГА
100] Але ж вона і славна, і шанована…
ГІППОЛІТ
Вночі її шанують… Не люблю таких.
СЛУГА
І все ж таки безсмертних поважати слід.
ГІППОЛІТ
Не всіх їх, як і друзів, рівно любимо.
СЛУГА
Наскільки ти розумний, стільки й щастя май.
ГІППОЛІТ
(до мисливців)
Гей, приятелі милі! Вже й додому час:
Пора б і попоїсти. Звеселить нас там
Багатий стіл по ловах. Треба й коней ще
Почистить: по обіді четверню впряжу
До колісниці — перегони ждуть мене.
(До слуги).
110] Ну, а твоїй Кіпріді — до побачення!
(Відходить разом з мисливцями).
СЛУГА
(перед статуєю Афродіти)
А ми — не варто нам рівняться з молоддю,
Що так от мислить, — до твого зображення,
Кіпрідо владна, глянь ось, припадаємо,
Як слугам личить. Та коли хто зопалу
Тебе зневажить (молоде — зелене ще) —
То вдай, що ти не чула слів образливих:
Боги ж хіба мудріші, аніж люд земний.
ПАРОД
На орхестру входять
п'ятнадцять трезенських жінок.
ХОР
Строфа І
Скеля є славна, звідкіль
Струмить океанська вода —
120] Із розщілин, між брил кам'яних,
Де дзбан у глибінь пірнає. [112]
Моя подруга прала там
Пурпуровий убір
На бистрині шумкій
І прання своє розстеляла
На опалений сонцем скелі хребет.
Од неї вперше й почули ми
Про нашу велительку.
Антистрофа І
Дома на ложі гіркім
130] Страждає, марніє вона,
Покривалом легким, мов пух,
Отінивши волосся русяве.
Вже пішов, чую, третій день,
Як до вуст не бере
Й крихти поживної —
Відхиляє дарунки Деметри.
Загадковій недузі вся віддалась
І прагне швидше межі дійти —
Пірнути в Аїд жахний.
Строфа II
140] Може, Пан охопив тебе
Шалом? Чи Геката нічна
Й корибанти священні?
Може, Матір, велителька гір?
А, може, душу твою
Докір їсть, бо мисливиці-діві
Гідної жертви не принесла?
Бродить вона й побережжям,
І через море майне,
Де скипає солона хлань.
Антистрофа II
150] Хіба муж твій, славетний вождь
Ерехтідів, син знатних батьків,
Іншим потай від тебе
Ложем дома втішатись почав?
А, може, з Кріту сюди,
В найгостиннішу гавань запливши,
Вість мореплавець подав сумну?
Чи не тому, занепавши
Духом, у постіль злягла
Володарка й журу снує? [113]