Їхали без особливих пригод, тільки, коли переправлялися через Десну, надто перевантажили пором, і він почав тонути, четверо коней зірвалося, один втонув, троє випливло, адже стояли біля возів випряжені, пором, який уже допливав до берега, підхопили руками дядьки та допомогли причалити. Якось ночували в лісі, і вночі ліс сповнився пересвистом, ми всі не спали, тримали напоготові зброю, але на нас не напали.
Біля Орла вдарилися навпрошки й заблудили, проблукали в пущах цілий день та ніч, і аж наступного ранку побачили чоловіка, який притьма від нас утікав, його впіймали, то був бортник, котрий зоддалік прийняв нас за розбійників, він і вивів обоз на битий шлях.
Два тижні перепочивали в Москві, а далі рушили на Пітер і приїхали туди третього серпня.
Санктпітербурх виріс і погарнішав. Побільшало будинків кам'яних, кількаповерхових — дерев'яні швидко псувалися, цар наказав мурувати нові тільки з каменю, настала заборона по всій Росії на будівництво з каменю, хто не хотів зводити в Пітері нових кам'яниць, тому розбирали покрівлю. З'явилося й кілька вулиць, мощених каменем, але по слободах стояли дерев'яні хати й навіть хижі, а біля них — купи гною, який дощами змивало в канали та Неву.
На Васильєвському острові й нині величався над іншими палацами палац Меншикова з садом, він поступався хіба що царському саду, де порскали водою фонтани й сиділи в клітках небачені в наших краях птахи та звірі. Вночі в царському саду горіли олійні ліхтарі на стовпах і подекуди на вулицях також. На Неві — кораблі плавали й прапорцями різнокольоровими один одного вітали й цілі обози корабельні, це вельми цікаво й приємно для ока. Церкви вигравали золотоголовими банями, а вечорами вогні, фейєрверками звані, біля палаців пускано. Одначе побільшало й нестатків. На вулицях люду харпацького повно, та такого, що готові, або вбити тебе, або продати дитину за кусень хліба. Хліб доправляли з Прусії та Данцига, але хіба можна його накупитися на стільки ротів, до того ж карбованець російський схуд у п'ять разів, за один старий давали п'ять нових. Люди їли капусту гнилу та рибу, од якої сморід стояв страшенний. Замучені поборами, службою у війську пішому та морському, люди знаходили собі іншу службу — розбійну. Довколишні ліси були переповнені прибишами, яких ловили і вішали на деревах понад дорогами. І скрізь того бідного мужика тицяли носом: і ореш не так, і вівці пасеш не так, і хату фундуєш не так, і бороду носиш, а треба, щоб був безбородий, і щодень, щогодини: гроші, гроші, гроші — плати в царську скарбницю. Не так чхнув, не так почухався — плати.
Людей натикалося в Пітер сила-силенна, одначе вік їх був короткий. Казали, люду двадцять п'ять тисяч статі чоловічої, а лежало в землиці, по якій ступали живі, вже сто. Менше як за двадцять літ! Расея-а-а! Така вона споконвіків. Людину тут не шанують, не тільки просту, а й панів, і всі разом топлять лихо в горілці. Хто в аглицькій, а хто в своїй, гіркій, з пригарою. І кожна пиятика, навіть у князівських палатах, закінчувалася бійками, князі та бояри хапали один одного за окуплені бороди, стягували з голів перуки й плювали один одному в обличчя. Те не від добра: їхнє життя також не медами кроплене.
Багатьох своїх знайомих та приятелів не знайшли живими наші старшини в столиці. Й деякі недруги завершили вік під сокирою ката або на мотузку, з українських-таки ж конопель зсуканому. Проте невідомо: чи вистачило б мотузків, якби вішали всіх винуватих хоча б у хабарництві. Цар наказав написати іменний указ: якщо хтось украде стільки, що на ті гроші можна купити мотузок,— має бути повішений. На що генерал-црокурор осмілився зауважити: "Царю, невже ви хочете залишитись один, без підлеглих?" Цар розреготався.
У Пітері не помирилося двоє найбільших хабарників: підканцлер Шафіров та обер-прокурор Скорняков-Писарєв, кожному здавалося, що його недруг гребе більше. Скорняков-Писарєв не переставав нашіптувати цареві, аби не допускав до булави Полуботка, мовляв, він чоловік не зовсім совісний, а сам крав казенні гроші, аж поки не був викритий тим таки Шафіровим. В дні нашого приїзду Скорняков-Писарєв крокував журавлиною ходою на плацу — був розжалуваний у солдати, а Шафіров, полежавши на пласі, в яку катова сокира ввігналася біля самісінької його голови, поїхав у холодне сибірське заслання. Під судом помер Курбатов, князь Гагарін і обер-фіскал Нестеров скінчили свої життя — один на шибениці, другий на пласі. Особливо жахливою була смерть князя Гагаріна. Його повісили перед вікнами Юстиць-колегії, і передсмертні муки князя з волі царя спостерігали всі його родичі. Довкола шибениці стояв частокіл із паль з понастромлюваними на них головами, поміж них на особливому ешафоті мріла голова брата цариці-удови. Відтак тіло Гагаріна забрали від того добірного товариства, перевезли в Російську слободу й, лишивши в споднях, почепили на простій шибениці, серед повішеного "подлого" люду, потому перечіплювали з одної на іншу ще на три шибениці, а вже аж тоді одвезли в Сибір догнивати на шибениці, витесаній із доброї сибірської сосни. Сливе, він один у всій державі не брав хабарів, цар наполягав, аби князь зізнався в хабарництві, а він — рішуче заперечував. За те й поплатився так жорстоко.
То ж не дивно, що саме в день святого Петра виліз на крамницю чернець, підняв на палиці клобук свій і заволав на весь майдан, що антихрист явився, він буде печатати всіх і тільки тим, кого запечатає, дасть хліба. Чимало людей вірили в пришестя антихриста. Чернець також сконав на шибениці, та ще й, допитаний розпеченою шиною, назвав кілька десятків чоловік, всіх своїх знайомих, котрі, мовбито, думають так, як він.
Багато чого довідалися ми в Пітері в той рокований приїзд. Найперше від князя-папи, головного царського блазня, в дворі якого й оселилися, найнявши той двір за двадцять шість карбованців — дві кам'яні палати та кілька дерев'яних хат, по-тутешньому підклітей. Сіни в тих підклітях величезні, а горниці — маленькі, та й не горниці то, а темні, як ніч, комори, у них і справжніх вікон не було, а тільки дірки, котрі на ніч засувалися дощечками. В тій теміні челядники раз по раз розбивали лоби, й врешті купили на три копійки по аркушу паперу, прооліїли його та повставляли замість дощечок. Доймали блощиці, й ми гріли в казанах воду та обливали кип'ячкою стіни.