Герої пустинних горизонтів

Сторінка 5 з 146

Джеймс Олдрідж

— О, я розумію твій намір, і я сам прагну визволити псй останній клаптик нашої землі. Я теж прагну рушити туди і зробити це. Але ми виснажені, наші сили майже вичерпані, Гордон, і тому тверезе і настійливе бажання спонукає мене повернути на південь і докласти наших останніх зусиль до того, щоб покінчити з англійцями на Нафтопромислі., Бо саме нафтопромисел був причиною нашого поневолення, саме через нього нас позбавлено свободи.

— Можливо. Але не займай його зараз, Гамід, не нападай на англійців. Мені важко наполягати на цьому, бо ти можеш подумати, ніби я кажу це тому, що я інглізі. Але раджу тобі, як араб, Гамід. Заклинаю тебе, не зачі-лай їх, бо вони оскаженіють, якщо ти зазіхнеш на їхню нафту.

— Знаю, знаю, Гордон. І все ж таки я не можу не думати про нафтопромисел. Я знаю, що ти маєш рацію, але моє серце закликає мене покінчити з цим джерелом нашого пригноблення. Адже англійці, побоюючись за свої багатства, прирекли нас на бахразьку неволю. Якби не допомога англійців, Бахраз давно розсипався б на порох.

— Так, але пам'ятай, в ім'я бога пам'ятай,— говорив Гордон з болем і злістю, коли вони спускалися по схилу,— англійці здатні душу проміняти за один лише запах нафти. Спробуй тільки замахнутися на неї — серце з грудей в тебе вирвуть. Позбудься бахразців на півночі, Гамід. Тоді вся пустиня буде твоєю, і ти зможеш ставити свої умови англійцям, бо вони шукатимуть твоєї прихильності. ^

Гамід підняв руки, голосно повідаючи нічному небу свої вагання:

— Як я можу взяти бахразький аеродром і розпочати бій з Бахразьким легіоном, коли наші племена на півночі не підтримують нас? Адже прикордонні племена Джаммару та Камру — найбільш злиденні, найбільш знедолені — не підуть за нами. Скільки разів ми марно намагалися підняти їх І

2. Д. Олдрідж

17

— Дозволь мені зробити ще одну спробу. Тільки одну...

— Так, так, але навіть якщо вони приєднаються до нас, звідки ми можемо знати, які сили зосередив Бахраз на кордоні вздовж річки? Ми не вистоїмо проти армії. Літаки нам не страшні, бо ми Пересуваємося такими маленькими групками, що не можемо бути мішенню. Але бою з армією ми не витримаємо.

— Я міг би розвідати бахразькі сили за річкою, Га-. мід. Дозволь мені переговорити "з джаммарцями та камра-ми і з старим Асіком у його прикордонному місті. Дозволь мені вирушити негайно, а перед наступом ми знову зустрінемося.

— Аххх!— Гамід зупинився на вивітрілому схилі пагорба і гнівно поглянув на південь.— Але в мене не схо-, дить з думки нафтопромисел — адже він набагато важливіший, ніж це останнє кубло тупоумних бахразців. Хай аеродром залишиться їм у Джаммарській пустині — поки що вони не можуть завдати нам ніякої шкоди. Але та, інша напасть — нафтопромисел! Навіщо англійцям нафта? Я не хочу воювати з ними за нафту. Мені вона не потрібна.

— То не займай їх, доки не покінчиш з Бахразом, Гамід. Англійці не дадуть тобі спуску, якщо ти потривожиш їх.

— Не будь таким впевненим, Гордон,— раптом з запалом промовив Гамід,— не переоцінюй своїх англійських братів. До того ж нафтопромисел не такий уже великий і важливий — це тобі не безкраї нафтові моря Персії або Бахрейну. Він маленький...

— Але багатий...

— Маленький і охороняється сяк-так жменькою бах-разьких легіонерів. Нас вони не чекають, і зараз — саме слушний час для нападу. Зараз або ніколи, бо потім буде пізно...

— Вони будуть битися з тобою, Гамід. І навіть якщо ти виженеш їх з промислу, вони повернуться. Англійські літаки і англійські війська стоять в Іраку.

— Знаю,— кивнув Гамід,— і саме цього побоююсь. Я знаю, що промисел — це не просто собі невеличке місце,— за нього я воюватиму з цілим світом, з могутніми англійцями.4 Тому я і вагаюся, Гордон, бо боюся накликати ще більшу біду. І все ж таки сутичка з англійцями

неминуча. Бо якщо ми не виженемо їх, нам ніколи не визволитися від гнобителів, чи то самих англійців, чи їхніх ставлеників. В обох випадках племена зазнаватимуть лиха, бо англійці завжди залишаються багатими, а ми—бідними і поневоленими.

— Гаразд! Рушаймо на південь і кінчаймо з цим!— вигукнув Гордон у розпачі.

Посміхнувшись, Гамід узяв його за руку і промовив:

— Не погоджуйся зі мною з такою безоглядною готовністю. Краще сперечайся, Я знаю, ти правий щодо бахразців і англійців. Але і я маю рацію, ось чому мені так важко зробити вибір. На щастя, у нас є можливість усе обміркувати—попереду ще два місяці сльотавої зими, і до весни ніхто нас не займе. Рушай до Таліба і до бідолахи Юніса Ібрагіма, вождя камрів, і переговори з ними. Подивись також 'на аеродром і пошпигуй за Азмі-пашею та його легіоном. А я тим часом подамся на південь і довідаюся, яку допомогу проти англійців або Бахразу спро* можні надати нам наші тамтешні друзі. Я знову погляну на промисел і ще раз зважу наші шанси. А потім ми зустрінемося і вирішимо все остаточно. Ти вдоволений, брате?

— Більш ніж вдоволений. Я поїду цієї ж ночі

— Відпочинь, відпочинь!— промовив вождь арабів — Сон зараз буде кориснішим тобі, ніж твоє шалене поривання до розв'язки.

— Я не можу спати, поки розв'язка висить у повітрі, Гамід. Мені не терпиться прискорити її, покласти край невідомості.

Гамід зітхнув.

— Хіба ми всі не відчуваємо те ж саме? — промовив він.— І все ж ти чекаєш від цієї розв'язки чогось більшого, ніж ми — для тебе начебто весь світ зійшовся на ній, начебто вирішується доля всіх людських свобод. Сподіваюся, що ми здійснимо всі твої мрії, брате. А в мене на думці лише одне — мій народ і тільки мій народ. Його визволення, його незалежність. На це спрямовані всі мої помисли, Гордон. Я хочу, щоб кочовики були вільні у своїй пустині, щоб не знущалися з них іноземні багатії і бах-разька солдатня. Щоб жив мій народ у мирі на своїй землі. Чи є на ?світі простіше і справедливіше бажання? Адже й англійці бажають того самого для себе. Однак усе життя нам доводиться боротись проти гнобителів. І скоро проб'є час, коли для досягнення своєї мети ми змушені бу-

2*

19

демо піти проти англійців, бо вони володіють нашими пустинями. Чому ми повинні платити за свободу своїм життям? Чому? Скільки безглуздя в цьому і скільки гіркоти!..