— Ах, ти мусиш, Нед. Мусиш! Твій дотик несе з собою лихо. Ти згубно впливаєш на мене. Ти несеш для мене все те, чого я хочу позбутися. Як я можу їхати додому з тобою, коли ти так погано впливаєш на мене? Ти привезеш з собою свій відчай, свій безсилий— героїзм, своє са-мокопирсання, самовипробування, самокатування Я не хочу цього. Твоя присутність, незалежно від твого бажання, стане на перешкоді всім моїм планам. До того ж кожна хвилина твого життя буде сповнена муки для гебе, буде гнати тебе до божевілля. Твоя поїздка зі мною не може принести нічого хорошого ні мені, ні тобі, Нед. Твій вплив буде нестерпним для мене. А ти нізащо не уживешся з моїми, бо ніколи не зможеш зрозуміти їх, стати одним з них. Моя сім'я...
Гордон не сперечався з нею, бо знав, що зона каже правду. її вулиця в Глазго буде тюрмою для ч*ого, замордує, знищить його. Проте він відчував, що мусить побачити цю вулицю, мусить випробувати її на собі. 1 тому без будь-яких пояснень він упросив Тесе, вірніше ублагав її трохи почекати з від'їздом. Вона неохоче, як останню ласку, дала свою згоду, і Гордон, не сказавши їй, куди їде, вирушив у Глазго. Надії надали йому сили; але надії почали танути ще до того, як він проїхав половину шляху.
Була неділя, коли він, перейшовши залізничний міст, який був кордоном і воротами до нетрів Глазго, вступив у цей світ, маючи намір побачити в ньому те, що бачить Тесс. " У чому криється його велич, його душа, його принадність для Тесе?" питав він себе, ідучи першими вулицями нетрів. Архітектура цих холодних засмічений вулиць являла небачену за своєю сміливістю й потворністю деградацію класицизму. Кожний гранітний будинок нагадував суцільну вугільну брилу, вирубану грубим копіювальником. З фасадів будинків були наче стерті малкшок і ліплення, краса і свіжість, гармонійність і колір. Саме життя було стерто з них.
Спочатку Гордона здивувало те, що зовнішньо ці нетрі не наводять на думку про розклад, про гноїще занепалого людства. Тут був не смердючий розсадок людської хвороби, а щось солідне, незмінне, і тому далеко жах ли іш* — фортеця людської темноти, така міцна і тривка, що ніякий вплив зовнішнього світу нездатний був проникнути досередини її. Незламна, чорна фортеця! Вона одразу притупила, пристосувала до себе зір Гордона. І навіть люди — її мешканці — стали якимись землистими в його очах, немов вони були вихідцями з якогось підземттого світу. Проте Гордон бачив Тесс у кожному яскравому, чорноволосому, зодягненому в чорну курточку й черевичи малюку, що скакав і гасає по асфальтовому подвір'ї.
Будинки і високі кам'яні огорожі тяжіли над людьми. Гордон кілька разів пробував проникнути в яке-чебудь житло, але щоразу сирі, жалюгідні сліди від одчайдушних силкувань навести чистоту, затхлий запах дезинфекції і мила, які однаково не могли витравити гнилизну, щі нею були просочені стіни, змушували його повертати назад, втікати.
І потім, чим далі від'їжджав він від Глазго, повертаючись до Тесе, тим більше пригадувалося йом> моторошних деталей, які несвідомо відбилися в нього в пам'яті під час подорожі по нетрях: зелені щурячі нірки, старі, зяючі проломами поруччя, жахливі поборзнені підлоги, задушне повітря, плями плісняви, сморід гниючого бруду, покалічені двері, діри в стінах, замазані так, що скидалися на людські болячки, дитячі малюнки й написи на кожній по" < г^н? "ап-на чи дерева — немов своїми позначками діти намагались компенсувати відсутність будь-якої— зелені.
Там було гниття, і це гниття було одягнуте каменем, щоб закріпити й увічнити безперестанне, невпинне виродження людини. Незламна, чорна фортеця. Все, що він зовсім недавно бачив у ній, вже здавалося йому примарою, плодом уяви. Ні, ніщо не могло жити там. Йому, певно, тільки привиділася ота зграйка юнаків і дівчат, що збігла сходами і грюкнула за собою дверима. Там такі юнаки і дівчата неможливі. Жодна душа, що любить грюкати дверима, не може перенести того життя.
Це переконання залишалося з ним, і тепер його цікавило не так те, яку велич знаходить Тесс в житті в цій фортеці убозтва, як те, що вона збирається робити, повернувшись до неї. І коли вони знову побачилися, найперше питання Гордона мало чисто практичний характер:
— Що ти можеш зробити там? Чого ти слодіваєшся досягти? Ти думаєш, що здатна в самопожертві своїй перемогти, стерти з лиця землі оте зелене кам'яне чудовисько? Ти ставиш собі за мету, за Справу життя оздоровлення тих нетрів?
Тесе була втомлена й засмучена необхідністю відповідати, і лише зараз Гордон збагнув, чому вона така бліда, дійшов болісної, жахливої правди.
— Нетрі можна оздоровити, лише висадивши їх у повітря, — безстрасно відповіла вона. — І наша Справа — це новий світ, а не одна вулиця. Ти сам уже збагнув це.
— Але ж ти повертаєшся до вулиці. І ти радиш усім чесним людям йти цим шляхом, хіба не так? Назад до нетрів, назад до дна!
Ця розмова дедалі більше гнітила Тесе, але вона відповіла, і голос її звучав, як натягнута струна:
— Якщо хочеш знайти серце людства, Нед, шукай його там, де людське животіння найбільш безпросвітне. Чи не так? Для мене це так, бо це єдина істина життя, в яку я вірю і за яку держуся. Я мушу повернутися назад Це — мій обов'язок перед усіма моїми переконаннями, леред со бою, перед моєю сім'єю, перед усім, що мені дорого. Я мушу повернутися назад — і віддати данину тому, що я колись покинула.
Гордон знав, що це так, завжди знав, що вона, як Антей, сильна тільки доти, доки торкається землі.
— Але ж ти жодного разу не поверталася туди на протязі всіх цих років, — сказав він.
Вона похитала головою.
— Згадуючи той світ, уявляючи його, ти можеш змалювати собі своє життя в ньому, Тесе? Можеш^
— Ні, — відповіла вона. — І все ж я повернуся. Гордон не міг зараз дивитися на неї, на її ніжне і яскраве, як квітка, обличчя.
— Це — догма, — раптом промовив він. — Незважаючи на всю благородність, чесність і неминучість, це — догма. І все ж, — він повернувся, щоб поглянути на неї, але Тесе дивилася вбік. — І все ж я поїду з тобою. Чи можу я служити чомусь такому, в чому б я не зазнав ще поразки? Чи можу я шукати таке, чого я ще досі не губив? Яке мені діло до твоєї Справи! Я поїду з тобою. Я держатимусь віри в тебе, і для мене це буде вірою в себе самого.