* СТНР — спілка транспортних і некваліфікованих робітників. (Прим., перекл.).
** РТЮ — Рада тред-юніонів.
са, Тімоті і Мірні виключили з спілки за те, що вони оголосили ті судна жовтими. їх обвинуватили в тому, що вони виявили солідарність до своїх трудящих братів. Керівники СТНР підробляються під босів з Ради тред-юніонів. Вони нападають на активних низових керівників, щоб зберег ти свої посади в Транспортній палаті. Але на цей раз, учинивши пряму розправу, вони зайшли надто далзко. Докери повинні виступити на захист своїх обранців.
— Та це ж не клас проти класу, — поскаржився Гордон, звертаючись до Тесе, — а брат проти брата! Де ж твоя класова війна? Адже вони виступають проти своєї власної спілки! Де ж тут Ідея?
Тесе не відповідала. Вона напружено слухала шотландця, який; забувши у збудженні про необхідність держати рівновагу, вимахував руками, кидаючи виклик ніжно-барвному небу.
— Артуру Дікіну і всім отим босам з СТНР, мабуть, добре сидіти у Транспортній палаті і величати себе профспілковими лідерами — вашими лідерами. А чи бачили їх коли-небудь тут, серед нас? Чи тут вони сьогодні? Подивіться навколо себе, брати! Якщо Артур Дікін і К°—наші представники, то чому вони не борються за кращі умови для нас? Та чи знають вони взагалі, в яких умовах ми працюємо? Чи бачили вони, як, чекаючи роботи, ми годинами простоюємо тут просто неба, в мряку, і в сльоту, і в сніг, та ще рискуючи весь час потрапити під поїзд? Подивіться на смердюче місце, на якому ви стоїте! І це отут люди повинні збиратися і просити роботи на один день — до того ж, просити двічі на день! А умови які! Чи куштував коли-небудь Дікін оті помиї, якими нас годують під час дванадцятигодинного робочого дня? Чи сидів він коли-небудь у тих свинюшниках-відхідках, в отих розвалених коритах, незахищених від непогоди, на очах у людей? Чи пробував він добиратися додому в тролейбусах, як ми, про-вонявшись сирицею і гноєм, брудні, немиті, огидні для сторонніх — бо на роботі нам нема де почиститись, помитись. О, політики й газети називають нас брудними собаками, коли ми, страйкуючи, затримуємо судна з продовольством; та чи муляє їм коли-небудь думка про умови, в яких ми працюємо, розвантажуючи ці судна? За кого вони нос вважають? За бидло, що не заслуговує нічого кращого?
До натовпу, з ревом випускаючи пару, під'їхав поїзд, вантажений автомашинами-холодильниками. Даючи йому дорогу, робітники розступилися, притискуючись до огорож. Поїзд сповільнював хід і знову смикався вперед, а коли він пройшов, полісмени, скориставшись з того, що натовп розділився, почали гнати страйкарів вздовж колії. Один з полісменів, озброєний кийком, зштовхнув з огорожі і Гордона.
— Забирайся, забирайся звідси, — сказав він. — Нічого тут стовбичити. Ти заважаєш рухові. Проходь.
Гордону пригадався безцеремонний стусан, який він колись одержав від вартового біля форту Уінслоу, за містом Асіка. Арабські образи того бахразця, здавалось, ожили в словах цього рожевощокого полісмена. Цей молодчик міг би послужити взірцем для мерзенних арабських гусарів полковника Уінслоу — нікчемний неук, що штовхає людину, яку не знає і яку не вважає за людину!
— Ти свиня, і тельбухи в тебе свинячі! — люто вигукнув Гордон. І хоч це було сказано по-арабськи, перелякане обличчя полісмена показало, що він відчув образливість цих слів. Він завертів головою, шукаючи допомоги, щоб схопити Гордона.
З несподіваною силою Тесе відтягла Гордона геть і, тримаючи його за руку, примусила йти разом з іншими.
— Ти провокуєш! Провокуєш! — задихаючись, промовила вона. — Хіба ти не знаєш, що буде, коли ти зчиниш тут бійку?
— Краще що завгодно, ніж ця смиренність, — відповів Гордон. — Жменька фараонів помахала кийками, і твій страйк розбігся. Де ж у цьому класова війна, де хоча б та класова солідарність?
Тесе роздратовано відмовилася слухати його.
— Ти дурний. Насильство — це те, що потрібне поліції. Чому, по-твоєму, ці люди сують кулаки в кармани, коли поліцейські штурхають їх, як дітей? Думаєш, це тому, що їм бракує сміливості? Коли прийде час, вони почнуть штурхати назад! Тільки не зараз!
— А зараз вони покірливо відповзають, — сказав Гордон.
А втім, він і сам бачив, що це не зовсім так. Докери пішли слідом за рудим шотландцем і схвально загукали до нього, коли він виліз сходами на стару покинуту площадку біля іншого блок-поста.
— Ви послухайте, що ще роблять Дікін і К°, — повів він далі свою промову, в той час як поліцейські наближались до натовпу. — Вони засилають до нас шпигунівстенографістів, які записують усе, що ми говоримо. Робіт-ників-шпигунів, брати, з нашої ж спілки. Коли це роблять полісмени, то ми звикли до цього; але гут керівники на-шої-таки спілки збирають свідчення проти нас! Ось до якої підлоти вони доходять! Та хіба це все! Візьміть, хоча б, оцю стару площадку, на якій я зараз стою. Вона простояла тут сорок років, а тепер вони збираються знести їі. Вчора виламали нижні східці, щоб ніхто не міг забратися сюди і звертатися до вас з цього місця. На їхню думку, яам не слід слухати промови. На їхню думку, вам слід тільки виконувати накази Артура Дікіна, який удень сидить у своїй конторі в Транспортній палаті, а надвечір вирушає в свою позаміську віллу в своєму форді.
Поліцейські вже перейшли через насип покинутої залізничної вітки, і промовець, перед тим як сплигнути вниз, вигукнув:
— Ходімо до Коннотських пустирів, брати, там ми все обговоримо. До пустирів! Побачимо, чи скажуть вони, що ми й там заважаємо рухові!
Він зіскочив на землю, і страйкарі розступилися, даючи йому дорогу, а потім рушили слідом за ним.
Гордон на мить відвернувся від натовпу і подивився на покинуту залізничну станцію в кінці порослої бу^ яном вітки Будинок станції — архітектурна імітація стилю Тюдо-рів — являв собою сумне видовище, однак занедбаністо його таїла в собі щось монументальне. Навряд чи будинок мав такий величний вигляд у дні, коли ним користувалися.
— Тут усе так схоже на Лондон в оповіданнях Річар-да Джеффріса25: занедбаний, порослий бур'яном, охоплений розпадом і руйнуванням. Той будинок завалиться, якщо доторкнутись до нього,— промовив він до Тесе.