ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Ковентрі.
Виходять на мур Уорік, мер Ковентрі, два гінці та інші.
Уорік Де Оксфорда-сміливця посланець?
Скажи, де пан твій нині, чесний хлопче?
1-й гонець У Дансморі, сюди прямує він.
Уорік А чи далеко брат наш Монтег'ю?
Які новини є від Монтег'ю?
2-й гонець У Дентрі він стоїть із військом сильним.
Входить сер Д ж он С о м є р в і л.
Уорік Що скажеш, Сомервіле, сину любий?
Ти як гадаєш, Кларенс недалеко?
Сомервіл У Саутемі з військом він зостався,
За. дві години має бути тут.
Чути барабан.
Уорік Вже Кларенс близько,— чую барабан.
Сомервіл О' ні, мілорде! Саутем он там;
Це звідти чуть, де на Уорік шлях.
Уорік Та хто ж це? Чи якісь неждані друзі?
Сомервіл Вони вже тут, дізнаємося зараз.
Марш. Фанфари.
Входять король Едвард і Гло>стер із солдатами.
Едвард Сурми, сурмачу, до переговорів.
Глостер Глянь, як Уорік приндиться на мурі!
Уорік Що за мана! Невже гультяй Едвард?
Дозорці сплять, чи підкупили їх,
Що ми не знали про його появу?
Едвард Уоріку! Відчиниш браму й, слово
Смиренне мовивши, коліна схилиш?
Назвеш Едварда королем, попросиш
Прощення — й подарує він образу.
Уорік Ти краще військо відведи і визнай
Того, хто звів тебе на трон і скинув,
Назви мене патроном і покайся,
То герцогом тебе ще залишу.
Глостер Гадав я, скаже врешті — королем.
Чи, може, мимохіть пожартував?
Уорік А герцогство хіба не щедрий дар?
Глостер Як бідний граф його дає, то так.
За дар такий тобі віддячу я.
Уорік Я королівство дав твоєму брату.
Едвард Отож моє воно, хоч твій це дар.
Уорік Ти ж не Атлант— вагу таку тримати,
Слабкий ти — отже, дар свій забираю.
Король мій — Генріх, я ж його підданець.
Едвард Едвардів полонений твій король.
Отож, хоробрий лорде мій, скажи:
Що тіло, як немає голови?
Глостер Не все, на жаль, Уорік передбачив.
Бо, поки він виймав просту десятку,
З колоди вкрали нишком короля.
Ти Генріха з єпископом залишив —
Тепер у Тауері стрінеш, певно.
Едвард Так буде. Але все ще ти — Уорік.
Глостер Не гайся ж! На коліна, на коліна!
Схилися. Куй залізо, бо схолоне.
Уорік Собі я краще руку відітну
Та другою жбурну тобі в лице,
Ніж опущу вітрило. Не схилюсь!
Едвард Пливи, віддавшись вітру й течії,
Рукою ухоплю твою чуприну,
Як вугіль, чорну, й голову зітну,
І кров'ю свіжою в пилу накреслю:
"Уорік-зрадник більше вже не зрадить".
Входить Оксфорд із барабанним боєм і знаменами.
Уорік Знамена рідні! Оксфорд наш іде!
Оксфорд Оксфорд, Оксфорд за Ланкастера!
(Входить з військом у місто)
Глостер Відкрито браму — увійдімо й ми.
Едвард Ще в тил ударять Інші вороги.
Шиковані, ми стіймо тут. Вони
Ще вийдуть і покличуть нас до бою.
А ні — то заслабка в них оборона,
И ми зрадників із міста швидко виб'єм.
Уорік Вітаю, Оксфорде! Ми ждем підмоги.
Входить Монтег'ю з барабанним боєм і знаменами.
Монтег'ю Монтег'ю, Монтег'ю за Ланкастера!
(Входить з військом у місто)
Глостер Поплатитесь за зраду ти й твій брат
Дорогоцінною своєю кров'ю.
Едвард Що важчий бій, то більша перемога,
Душа віщує успіх нам великий.
Входить Сомерсет із барабанним боєм і знаменами.
Сомерсет Сомерсет, Сомерсет за Ланкастера!
(Входить з військом у місто)
Глостер Два герцоги, на ймення Сомерсет,
Життями поплатились дому йорків;
Ти будеш третім, як не схибить меч.
Входить Кларенс із барабанним боєм і знаменами.
Уорік А ось до нас і Кларенс поспішає
З достатнім військом, щоб на брата вдарить;
Бажання захистити правоту
Сильніше в нього за любов до брата.
Йди, Кларенсе, тебе Уорік кличе.
Лунає сигнал до переговорів.
Глостер і Кларенс шепочуться.
Кларенс Уоріку, ти знаєш, що це значить?
(Зриває з капелюха червону троянду)
Глянь, кидаю тобі свою ганьбу.
Не руйнуватиму я дому батька,
Що камені скріпив своєю кров'ю,
З Ланкастером не буду. Чи гадаєш:
Такий нечулий, непутящий Кларенс,
Що здійме лютий меч війни на брата
ї короля законного свого?
Чи дорікнеш присягою? Лишитись
їй вірним — стати гіршим Гєвфая,
Який дочку свою приніс у жертву.
Я потерпаю за свою провину
І, щоб вернути братову прихильність,
Тут проголошую себе твоїм
Смертельним ворогом. Де б не зустрів
(Хоч би й тепер — на герць виходь зі мною!) —
Помщусь тобі за те, що звів мене.
На бій тебе, зухвальцю, викликаю;
Палаючи від сорому, звертаюсь
До брата: гріх спокутую, пробач!
І ти на мене, Річарде, не гнівайсь,
Віднині легковажити не буду.
Едвард Жаданіший, любіший ти стократ,
Аніж коли б не вартий гніву був.
Глостер Вітаю, Кларенсе! Як брат, вчинив ти.
Уорік О зрадник, віроломний перекинчик!
Едвард Ну що, Уоріку, на поле вийдеш?
Чи нам тебе камінням діставати?
Уорік Я не збираюсь тут оборонятись,
Негайно в Барнет битись поспішу,-
Аби ти тільки зважився на битву.
Едвард Я перший вирушу. До бою, лорди!
Святий Георг із нами! Переможем!
Виходять.
Марш.
Уорік і його прихильники виходять слідом.
СЦЕНА 2
Бойовище біля Барнета.
Гамір битви, сутички.
Входить король Едвард, тягнучи за собою пораненого У о ріка,
Едвард Отут лежи, вмирай, і вмре наш страх,-
Для всіх нас пострахом Уорік був.
Ну, Монтег'ю, тримайся; як тебе
Знайду — з Уоріком ти ляжеш поруч.
(Виходить)
Уорік .О;, хто тут? Друг чи ворог, підійди.
Уорік переміг чи Йорк? Скажи!
Чого питаю я? Криваві рани"
І млість, і кволість кажуть: мушу я
Землі віддати тіло; як поляжу,
Здобудуть перемогу вороги"
Так кедра дужого стина сокира —
Того, що в гіллі прихищав орла,
Що леву холодок свій дарував*
За дерево Юпітера був вищий"
Од вітру взимку прикривав кущі.
Вже очі окриває смерті мла,
Вони ж зіркіш від променів ясних
Проймали всі зрадливців таємниці;
Ці зморшки, закривавлені тепер,
Тремтіти змушували королів —
Із них кому б могили я не вирив?
Коли я супивсь, хто радіти смів?
В крові, в багні Уорікова слава!
Маєтки де мої і де ліси?
Все втрачено; з усіх земель моїх
Лишився клаптик, на який я ліг!
Bee прах: і трон, і влада" і пиха.
Як не живи; а прийде смерть лиха.
Вкодять Оксфорд і Сомерсет.
Сомерсет Уоріку! Вцілів би ти, як ми,
То повернуте втрачене змогли б!
Є вість: з могутнім військом королева
йде з Франції. Якби ж ти з нами втік!
Уорік Все ж не тікав би я. Ох, Монтег'ю,
Якщо ти, брате любий, тут, дай руку,
Затримай дух мій подихом своїм!
Не любиш ти мене. Якби любив;
То слізьми кров запечену обмив би,-
Уста зліпила,, мовить не дає.
Стань ближче, Монтег'ю; я помираю.
Сомерсет Уоріку, нема вже Монтег'ю.
Тебе не догукавшись, мовив: "Шану
Моєму брату мужньому засвідчіть".
Хотів сказати ще щось" і казав,
Та тільки глухо голос гуркотів,
Немов гармата; Лиш наприкінці
Виразно він промовив зі-стогнанням:
"Уоріку, прощай!"
Уорік Хай спить спокійно!
Рятуйтеся, тікайте, лорди. З вами
Прощаюсь. Стрінемось на небі знов.
(Умирає)
Оксфорд Мерщій назустріч війську королеви!
Виходять, несучи Уорікове тіло.
СЦЕНА З
Інша частина .бойовища.
Фанфари.
Входить урочисто король Едвард; із ним Клаїреінс, Гл-оетер та
інші.
Едвард Нас доля піднесла на височінь
І не шкодує нам вінків звитяга.
Та чорну хмару, хижу й небезпечну,
Я вгледів серед осяйного дня.
Вона зустріне наше сонце славне
До того, як воно порине в сон.
Кажу про військо те, що королева
Веде із Галлії; вони, я чув,
Уже на березі й сюди прямують.
Кларенс Розвіє хмару вітерець легкий
І миттю прожене її назад.
Твоє проміння знищить цю імлу —
Грозу породжує не кожна хмара.
Глостер У королеви тридцять тисяч війська,
Втекли до неї Оксфорд, Сомерсет;
Коли дамо їй час, то, будьте певні,
Вона не буде слабшою за нас.
Едвард Уже нас вірні друзі сповістили:
Тепер вони до Тьюксбері ідуть.
Ми біля Барнета перемогли
І помчимо, окрилені, на них. ?
Дорогою свої примножим сили,
Де тільки пройдемо, у графстві кожнім.
Бий, барабан! З одвагою — вперед!
Виходять.
СЦЕНА 4
Рівнина біля Тьюксбері.
Фанфари. Марш.
Входять королева Маргарита, принц Уельський, Сомерсет,
Оксфорд і солдати.
Маргарита Хто мудрий, не оплакує утрат,
А ревно прагне подолати лихо.
Хоч вітром щоглу знесено за борт,
Порвавсь ланцюг, і якір щез, і хвилі
Матросів половину змили в море,-
Живий стерничий, і йому не личить,
Як боязкому хлопчаку, лишити
Кермо і слізьми море доливать,
Посилюючи те, що й так могутнє,
Й дозволити розбитись кораблеві,
Який одвага й пильність врятували б.
О сором! Де ж це чувано таке?
Уорік був нам якорем — що з того?
А Монтег'ю був щоглою — то й що?
Снастями — друзі вбиті, що ж удієш?
Чи Оксфорд іншим якорем не став?
І щоглою новою — Сомерсет?
Снастями добрими — французькі друзі?
Хоч недосвідчені і Нед, і я,
Чом нам стерничого не замінити?
Не голоситимем, кермо лишивши,
А правитимем вітрові на зло
Поміж загрозливих мілин та скель;
Лай хвилі чи хвали, усе одно.
Адже ж хіба Едвард— не люте море?
А Кларенс — не підступна мілина?
А Річард — не лиха потворна скеля?
Всі — кораблеві нашому загроза.
То, може, плавом? Вас знесилить море,
На мілині поглине вас пісок;
Залізете на скелю — змиють хвилі
Чи голод зморить вас: потрійна смерть.
Кажу це, лорди, щоб збагнули ви:
Як хто надумає від нас тікати,
Хай від братів жде милості такої ж,
Як від бурхливих вод, пісків і скель.
З відвагою зустріньмо неминуче,
Залишмо малодушним дітям страх.
Принц Який могутній дух цієї жінки!
Почув би боягуз її слова —
І велич духу б виказав таку,
Що ворога здолав би голіруч.
Ні в кому тут не сумніваюсь я,
Якби ж і запідозрив полохливця,
Спровадив би його заздалегідь,
Щоб духом занепадницьким своїм
У мить скрутну не заразив він інших.
Як, боже борони, тут є такий,
Хай нас покине, поки бій почнеться.
Оксфорд Коли відважні діти і жінки,
А воїни бояться, то ганьба їм!
Твій славний дід, хоробрий принце юний,
В тобі воскрес. Живи багато літ,
Його подобу й славу поверни!
Сомерсет Хто за таку надію в бій не піде,
Хай дома спить, а встане — хай кепкують
Над ним, як над сичем, що вдень прокинувсь,
Маргарита Спасибі, Оксфорде і Сомерсете.
Принц Прийміть подяку — все, що маю нині.
Входить гонець.
Гонець Готуйтесь, лорди. Йде сюди Едвард
У всеозброєнні; рішучі будьте.
Оксфорд Я так і знав; домчати якнайшвидше
Він прагнув, щоб застать зненацька нас.
Сомерсет Та ми готові — помилився він.
Маргарита Завзяття ваше звеселяє серце.
Оксфорд Тут приймем бій, не зрушимо назад.
Фанфари. Марш.
Входять король Едвард, Кларенс, Глостер та солдати.
Едвард Відважні друзі, он тернові хащі;
Вам до снаги, як небо допоможе,
Під корінь вирубати їх до ночі.
Не треба ваш розпалювати запал,
Бо й так жадаєте їх спопелити.
Сигнал давайте і — до бою, лорди!
Маргарита Дворяни, лорди, рицарі! Мені
Так тяжко говорити — душить плач,
При кожнім слові я ковтаю сльози.
Повинна все ж сказать: ваш владар Генріх
В неволі, ворог захопив престол,
Край обернув в різницю, гинуть люди,
Скарбницю всю спустошено, закон
Зневажено. Он ненаситний вовк,
Що нам усіх оцих нещасть накоїв.
Б'єтесь за правду, отже, з богом, лорди!
Відважні будьте. Дать сигнал до бою!
Обидва війська виходять.
СЦЕНА 5
Інша частина рівнини.
Гамір бою. Сутички, потім відбій.
Фанфари.
Входять король Едвард, Глостер, Кларенс та солдати; з ними
полонені: королева Маргарита, Оксфорд і Сомерсет.
Едвард Оце й скінчилися криваві чвари.
Негайно Оксфорда у Гемський замок,
А Сомерсету голову зрубати.
Ведіть їх геть, не хочу слухать їх.
Оксфорд Тебе словами я не потурбую.
Сомерсет Я теж — терпляче долі підкорюсь.
Оксфорд і Сомерсет під вартою виходять.
Маргарита Розстаємось на цьому світі сумно,
Щоб стрітись у Єрусалимі вишнім.
Едвард Чи оголошено: хто візьме принца,
Дістане нагороду, а Едвард
Живий зостанеться?
Глостер А он і сам він.
Входять солдати, ведучи принца Едвард а.
Едвард Сюди його, послухаймо завзятця.
Що? Це вже й колеться терновий пагін?
Як зможеш виправдатися, Едварде?
Піднявши зброю, збаламутив ти
Моїх підданців і мене стривожив.
Принц Ти як підданець говори, зухвальцю!
Вважай, що я устами батька мовлю:
Зречися трону і переді мною
Схили коліна, зраднику; спитаю
Те саме, що від мене чути хочеш.
Маргарита Якби ж твій батько був такий рішучий!
Глостер Спідницю ви тоді б носили й досі
Й не крали б у Ланкастера штанів.
Принц Езопові байки в зимовий вечір
Доречні; тут же натякам не місце.
Глостер Ти пошкодуєш за такі слова.
Маргарита Ти народився, щоб робити шкоду.
Глостер Геть заберіть лайливу полонянку!
Принц Ні, краще геть горбатого лайливця!
Едвард Мовчи, щеня, бо я тебе вгамую!
Кларенс Хлопчак, невіглас, ще й такий зухвалий.
Принц Я знаю свій обов'язок, ви ж — ні.
Гультяй Едвард, Георг кривоприсяжний
І Дік калічний — вам усім кажу —
За вас я вищий; зрадники ви всі.
Ти батьків захопив престол і мій!
Едвард На, матері сварливої подобо!
(Убиває його)
Глостер Звалився? Ось — щоб корчі припинились.
(Теж завдає удар)
Кларенс За те, що обізвав кривоприсяжним.
(Теж завдає удар)
Маргарита Й мене убийте!
Глостер Що ж, гаразд.
(Заміряється)
Едвард Стривай — мий так накоїли вже досить.
Глостер Чого їй жить? Щоб язиком плескала?
Едвард Зомліла? Приведіть її до тями.
Глоатер Хай, Кларенсе, король мені пробачить,-
Я в Лондон їду у важливій справі.
Вас новина зустріне ще в дорозі.
Кларенс Що? Що?
Глостєр Я в Тауер! У Тауер!
(Виходить)
Маргарита О Неде, сину мій! Промов хоч слово!
Чого мовчиш? О зрадники! Кати!
Брут крові Цезаря не проливав,
Зла не вчинив, не заслужив хули,
Як вчинок той рівняти з цим страхіттям.
Був Цезар муж, а це ж іще дитя.
Хіба мужі зганяють лють на дітях?
Як вас назвати, гірші від убивць?
Ні, ні, слова мені розірвуть серце.
Ну що ж, нехай! Я буду говорити.
Сволота, кровопивці, людожери!
Який зірвали пагін ви дочасно!
Дітей у вас немає, різники,
А то думки про них збудили б жаль.
Коли ж судилось мати вам дітей,
То їх нехай ще в юності уб'ють,
Як принца погубили ви, катюги!
Едвард Геть звідси заберіть її мерщій!
Маргарита Не треба, ні, тут порішіть мене.
Меч оголи, молю тебе — убий!
Не хочеш? Кларенсе, зроби це ти.
Кларенс Клянусь, не дам тобі такої ласки.
Маргарита О добрий, милий Кларенсе, убий!
Кларенс Хіба не чула ти моєї клятви?
Маргарита Але ж ти звик порушувати клятви.
То гріх був, а тепер це буде милість.
Не хочеш? Де ж диявольський різник,
Потворний Річард? Річарде, ти де?
Нема тебе, ти б милостиво вбив,
Не відхиляєш ти благань кривавих.
Едвард Геть, я сказав, геть заберіть її!
Маргарита Хай буде вам і вашим те, що й принцу!
(її виводять силоміць)
Едвард Де Річард?
Кларенс До Тауера в Лондон поспішив —
Вечерю там криваву учинити.
Едвард Як щось надумав він, то й зробить швидко.
Тепер ходім, заплатимо солдатам,
Подякуєм — і вирушимо в Лондон,
Поглянем, як там наша королева:
Мені вже, мабуть, народила сина.
Виходять.
СЦЕНА 6
Лондон. Кімната в Тауерї.
Король Генріх сидить із розгорнутою книгою, в руках, біля нього ко"
мендант Тауера. Входить Глостєр.
Глостєр Добридень, лорде! Що, цікава книга?
Генріх Так, добрий лорде... Власне — просто лорде}
Гріх лестити, я ж лестив словом "добрий".
А "добрий Глостєр" — те, що й "добрий чорт".
Безглуздя це, тому — "недобрий лорде".
Глостєр
(до коменданта)
Лишіть нас; нам поговорити треба.
Комендант виходить.
Генріх Тіка від вовка так пастух недба,лий,
Так лідставляє під різницький ніж
Вівця спочатку вовну, потім горло.
Зіграє знову Росцій сцену смерті?
Глостєр Душа злочинна сповнена підозр,
І кожен кущ для злодія — загроза.
Генріх Пташина, що її в кущі зловили,
Боїться потім кожного куща;
Я, пташеняти безталанний батько,
Перед собою бачу лиходія,
Котрий зловив, схопив і вбив маля.
Глостер Яким жахливим дурнем був крітянвн,
Що сина вчив пташиного польоту!
Хоч крила дурень мав, та потонув.
Генріх Так, я Дедал, мій бідний син — Ікар.
Твій батько — Мінос — шлях нам перетнув}
Твій брат Едвард.— те сонце, що спалило
Моєму хлопцю крила; сам ти — море,
Чий лютий вир його життя поглинув.
Мечем убий мене, а не словами!
Хай краще приймуть груди твій кинджал,
Ніж слух — трагічну розповідь твою.
Чого прийшов ти? По моє життя?
Глостер Невже мене вважаєш ти за ката?
Генріх Що ти гонитель — я напевне знаю.
Коли ж убивство безневинних — страта,
То хто ж тоді ти справді, як не кат?
Глостер Твого синка я за зухвальство вбив.
Генріх Щоб за твоє зухвальство перше вбили
Тебе — то сина ти б мого не вбив.
Я провіщаю: тисячі людей,
Що й крихти страху оцього не мають,
Дідів багато і невтішних вдів,
Сиріт з очима, сповненими сліз,
Батьків, що залишились без дітей,
Дітей, що рано втратили батьків,
Той час, коли родивсь ти, прокленуть.
Як ти родився, квилила сова,
Стогнав зловісно пугач, вили пси,
Трощив дерева лютий буревій,
На комин чорний ворон прилетів,
Сорок безладний скрекіт не вгавав.
Більш, як належить, настраждалась мати,
Але не сподівалась привести
Такий розлізлий та бридкий клубок,
На плід ставного дерева не схожий.
З зубами народився ти — прикмета,
Що ти кусатися прийшов у світ.
Якщо лиш правда, що почув я ще,
Родився ти...
Глостер Наслухавсь я. Навік, віщуне, змовкни.
(Заколює його)
Між іншим, це мені судилось теж.
Генріх Атож — і потім ще багато вбивств.
О господи, прости — його й мене.
(Вмирає)
Глостер То кров Ланкастера у землю кане?
А я гадав, що гордо бризне ввись.
Смерть короля оплакує мій меч.
Хай завжди пурпурові сльози ллє,
Хто дому нашому бажає зла!
Ще, може, тліє у тобі життя?
У пекло, в пекло, скажеш, я прислав,-
(ще раз протинає його)
Той, що жалю не зна, любові й страху.
Так, Генріх щойно правду говорив,
Бо й сам я чув від матері не раз,
Що я вперед ногами в світ прийшов.
Хіба ж не мав я квапитись — долать
Тих, що права загарбали у нас?
Здивовані жінки і повитуха
Кричали: "Боже, немовля з зубами!"
Таким я був! Це свідчило, що я
Гарчатиму й кусатимусь, як пес.
Коли вже небо так зліпило тіло,
То хай вже пекло й дух мені покривить.
Братів не маю-— я на них не схожий.
Любов, яку старі святою звуть,
Нехай живе в подібних між собою,
А не в мені; один я, сам на світі.
Ти, Кларенсе, мені затьмарив світло,-
Твій чорний день настане, стережись!
Такого навіщую навкруги,
Що смерті налякається Едвард;
Тебе уб'ю, щоб страх його розвіять.
Уже немає Генріха і принца;
Тобі, а далі й іншим прийде час,
І, ниций, стану вищим я за вас.
(Звертаючись до тіла короля Генріха)
Твій труп сховаю десь. Твоя ж бо смерть
Мене блаженством виповнила вщерть.
(Виходить, несучи тіло)
СЦЕНА 7
Лондон. Кімната в королівському палаці.
Король Едвард сидить на троні; королева Єлизавета з малим
принцом на руках; Кларенс, Глостер, Гастінгс та почет.
Едвард Знов сидимо на троні, що його
Ми відкупили кров'ю ворогів.
Яких запеклих недругів скосили —
Буяла їх пиха, як лан осінній.
Три герцоги, три Сомерсети, тричі
Своїм завзяттям войовничим славні,
Два Кліффорди відважні, батько й син,
І два Нортемберленди, два сміливці,
Що зроду не тікали з поля бою;
Ще й два ведмеді — Монтег'ю, Уорік,
Що лева-короля ланцем скували
І ревом змушували ліс тремтіти.
Але усі погрози ми змели,
Стоїть престол наш твердо і несхитно.
Бесс, підійди, дай поцілую сина.
Для тебе, юний Неде, ми з дядьками
Проводили в броні зимові ночі,
Йшли пішки у нестерпну люту спеку,
Щоб мирно ти носив свою корону
І наших всіх старань зібрав плоди.
Глостер
(убік)
Я знищу цей врожай, коли помреш.
Хоч досі незавидний мій талан,
Горбом своїм піднять багато можу
І підніму — або зломлю хребет.
(Показує на голову, а тоді на руку)
Ти — шлях пробий, а ти — усе здійсни.
Едвард Брати, любіть же милу королеву
І небожа обидва поцілуйте.
Кларенс Обов'язок перед своїм державцем
Скріплю, поцілувавши немовля.
Едвард Спасибі, мій шановний брате Кларенс.
Глостер Засвідчу дереву свою любов,
Поцілувавши ніжно плід його.
(Убік)
Так цілував учителя Іуда, ....
Вітався, але мав на думці зло.
Едвард Сиджу, і солодко душі моїй —
В країні мир, в серцях братів — любов.
Кларенс Як бути з Маргариток), владарю?
Сіцілію, Єрусалим за неї
Заставив батько владарю французів;
Вони уже прислали викуп нам.
Едвард Та геть її, до Франції спровадьте.
Час в урочистостях проведемо,
В розвагах і видовищах веселих,
Якими тішитись двору годиться.
Грай, музико, і радість провіщай,
А смуток відтепер — навік прощай.
Виходять.