Генріх V

Сторінка 7 з 25

Вільям Шекспір

Конетабль
Дофіне,
Так думати — це помилка велика.
Ви краще запитайте у послів,
Як він поважно слухав їхню мову,
І скільки мудрих радників у нього,
Який вій стриманий і водночас
Як твердо він прямує до мети,
І ви збагнете, що та його бездумність —
Лиш маска. Брут носив її також,
Свій розум за глупотою сховавши.
Ось так ховає садівник під гноєм
Коріння ніжне до весняних днів.

Дофін
Вельможний конетаблю, це не так.
Ми думки іншої, та не зважайте.
Тут, я гадаю, краще перебільшить
Ворожу силу, бо тоді напевно
Ми зможемо протистояти їй.
А скупістю лиш справу зіпсуєм,
Немов той скнара, що на свій камзол
Пошкодував суконця зайвий лікоть.

Франц. король
Так, краще думати, що Генріх сильний,
І дбать про сильну відсіч. Нашу кров
Лили ще прадіди його. Цей рід,
Немов злий дух, на всіх стежках родинних
Нас переслідує. Страшну ганьбу,
Що вкрилися ми нею під Кресі,
Забуть несила. Всіх французьких принців
Узяв у бран один з ім'ям зловісним.
То був Едвард Уельський, Чорний Принц.
А на горі, під сонцем золотим,
Едвардів батько сам, могутній лицар,
Стояв і з усміхом дививсь, як син
Творіння матері природи нищить
І нівечить ті паростки, що їх
Ростили бог і люди двадцять літ.
Тож Генріх, пагін роду переможців,
Вселяє страх могутністю своєю.

Входить гонець.

Гонець
Посли англійські прибули і просять,
Щоб допустили їх до вас, владарю.

Франц. король
Запрошуйте. Ми їх прийнять готові.

(Гонець і кілька лордів виходять.)

Англійські пси, як бачите, вже тут.

Дофін
Їх навіть погляд ваш зупинить легко,
Бо пси лякливі брешуть лиш тоді,
Коли тікає здобич. Мій владарю,
Не дайте їм розводитись. Хай знають —
Міцна держава, що стоїть за вами.
Про себе дбати, пане, менший гріх,
Аніж себе занедбувать, повірте.

Входять лорди, з ними Ексетер і почет.

Франц. король
Наш брат англійський вас прислав сюди?

Ексетер
Так, він, і шле вітання вам своє,
А з ним вимогу, щоб зреклися ви
Чужої величі в ім'я господнє;
Бо це його добро й його нащадків.
Ідеться про корону, привілеї
Та почесті, що звичаєм і часом
Освячені давно як королівські.
Аби підозри не було, що це
Пуста вимога, а підстави наші
Джерела мають надто вже сумнівні
Чи видобуті з праху забуття,
Він шле також свій власний родовід,
(подає папір)
Де кожна парость — свідчення правдиве,
І просить вас розглянути його.
А впевнившись у тім, що наш король
Едварда Третього прямий нащадок,
Уславленого у віках державця,
Вам слід зректись корони й королівства,
Які по праву Генріху належать.

Франц. король
Що буде, як відмовлюсь?

Ексетер
Проллється кров. Бо вирвати корону
Він ладен з серця вашого, я певен.
Іде на вас так грізно, мов Юпітер,
З ним буря, грім, землі страшне двигтіння.
Якщо відмовитесь, то він примусить.
Вас богом заклинає наш король
Зректись престолу, пожаліть нещасних,
Що їх війни голодної пащека
Ось-ось поглине. Горе, плач і стогін
Сиріт, і вдів, і мучениць-дівчат
По наречених, дітях і мужах
І кров загиблих ляжуть тягарем
На вашу совість. Це його вимоги
І попередження. Я все сказав.
Якщо дофін присутній серед вас,
Йому вітання я привіз окреме.

Франц. король
Ну, що ж, ми поміркуємо як слід
І відповідь дамо для брата завтра;
Ви в Англію її відвезете.

Дофін
Це я — дофін. Що шле мені ваш Генріх?

Ексетер
Ненависть, і зневагу, й гордий виклик,
І все, що може висловить король,
Щоб тільки власну велич не принизить.
Як нині не поступиться ваш батько
І не пом'якшить витівку глузливу,
Образливу для нашого монарха,
Обернеться вона відлунням грізним,
Що з найглухіших Франції кутків
До вас долине осудом суворим
В страшній гармат англійських громовиці.

Дофін
Мій батько поступитись може вам
Хіба що всупереч моєму слову.
Я з Генріхом не примирюсь ніколи.
Тому, із натяком на легковажність,
Йому й послав я тенісні м'ячі.

Ексетер
Примусить він дрижати Лувр Паризький,
Хоч би на всю Європу там був корт.
Упевнитись ще буде в вас нагода,
Яку вже мали піддані його,
Що нині Генріх — зрілий чоловік,
Не те, що в юності. Він час цінує
! важить кожну мить. На власних втратах
Пізнаєте ви правду слів моїх.

Франц. король
Ви думку нашу знатимете завтра.

Сурми.

Ексетер
Не гайте часу. Генріх може й сам
Спитати скоро про затримку нашу,
Бо вже ступив він на французьку землю.

Франц. король
Вам перекажуть відповідь невдовзі.
Одна лиш ніч — не так уже й багато,
Щоб вирішить таку поважну справу.

Виходять.

ДІЯ ТРЕТЯ

Входить Хор.

Хор
Як швидко, наче думка, дія наша
Летить на крилах буйної уяви.
Ми бачили, немов на власні очі,
Як в гавані зійшов на корабель
У повному спорядженні державець.
Ось флот його могутній, а над ним
У сяйві Феба вимпели тріпочуть.
Он юнги вже метнулися на ванти;
Лунає враз пронизливий свисток,
Щоб лад внести в дзвінке різноголосся.
Уже вітрила напинає вітер;
Важенні кораблі слухняно ріжуть
Високу хвилю. Уявіть, що ви
На березі, а перед вами місто
Гойдається .ча морі неспокійнім —
Таким здається величезний флот,
Що саме відпливає до Гарфлера.
За ним! За ним хай лине ваша думка!
Залиште Англію. Вона притихла,
Мов глупа ніч, бо стережуть її
Лише діди, старі жінки та діти —
Ті вже зів'яли, ті — не доросли,—
А в кого хоч пушок є на лиці,
Той з лицарством на Францію пішов.
А ось в облозі місто перед нами.
Довкола вже розставлено гармати,
І цілять їхні пащі на Гарфлер.
Вернувсь посол англійський, сповістив:
Король французький пропонує шлюб
Дочки своєї з Генріхом; за нею
Дає він кілька зубожілих герцогств.
Не згоден Генріх — і пушкар меткий
Гнотом пекельну зброю припікає.