Геній

Сторінка 4 з 4

Франко Іван

— От вам тату той "людек", про котрого про­стоту та чесноту ви такі поеми розводили! — з докором говорив Ґустав, і енерґічно приняв ся за дїло. Він рішив ся йти як можна дальше, обходячи ся без суду та позиваня, а надто впертих Бойків лякаючи криміналом. Знав, що коли тілько раз йому вдасть ся поставити на своїм і зацитька­ти хлопів, щоб не впоминали ся, то по роцї, по двох буде вже за пізно, тим більше, що й мапа свідчила на його користь. Скликавши грома­ду, він з мапою в руках почав викладати Бойкам усї їх штуки, назвав їх прямо злодїями та грабів­никами і приступив до реґулації границь панського лїса. Показало ся, що в кождого хлопа під орани­цею є хоч морґ, хоч пів морґа панського викорчованого лїса. Ґустав витягненим шнуром казав про­вести просту лїнїю через ті ораницї, облоги а то й вівси, і не зважаючи на крики, плачі та проклинаня, велїв по шнуру набити палїв і зараз же за палями копати глубокий рів. Хлопи знали, що прав­да була на його сторонї, то й не пішли до опору і стали на тім, що наклявши ся доволї, почали про­сити пана і панича, щоб хоч засїяного не переко­пували і позволили зібрати збіжє. Міркуючи, що се хоч троха залагодить прикре вражінє його поміру, Ґустав пристав, але за ту ласку зобовязав тих гос­подарів, щоб в осени, як зберуть збіжє, самі на своїх нивах повикопували рови поровень з тими, що будуть тепер покопані на незасїяних нивах. Хлопи кланяючись прирекли, раді, що їм удало ся проволїкти справу, а Ґустав правдиво пророцьким духом провидїв значінє тих поклонів і зараз же й огорошив їх:

— Ви кланяйтесь чи не кланяйтесь, але не га­дайте менї, що се, що проволоче ся, то вам таки і втече ся, що я поїду з села, тай пропаде. Наперед вам кажу, що моє не пропаде! Я вже на вас найду спосіб.

Поспускали носи бідні Бойки і похитуючи пат­латими головами пішли зо двора, тільки спльовуючи та воркотачи між собою: "Тьфу! Най Бог відвертат та заступат від такого! От-то-о! Росло серед нас, на наших очах, а ми й не знали, що воно за пти­ця! Аж нараз адїте-тко, який Ірод проявив ся ! Тьфу, пек йому! Світ би зажерло, преч би ся казало!"

От так то розпочав Ґустав свою адмінїстра­ційну дїяльність, приучуючи ся на малім, як поряд­кувати великі дїла. Батько тільки руками розводив, бачучи, як перед його сином усе корить ся та хи­лить ся, як під його оком робота горить, стихають жарти і співи, щезає з лиць веселість, а зависає на них якась сїра трівога. "І відки він сего всего навчив ся? — думало ся старому. "Ріс хлопець на моїх очах якимось відлюдком непривітним, ішов че­рез усї школи туманом вісїмнацятим, і нїхто й не підозрівав, що в нїм дрімає і таїть ся такий адмі­нїстраційний ґенїй!"