"Ми робимо все можливе, щоб упіймати Блека, — повідомив сьогодні вранці міністр магії Корнеліус Фадж, — і просимо чаклунську громаду зберігати спокій".
Деякі члени Міжнародної федерації чарівників критикували Фаджа за те, що він сповістив про Блека маґлівському прем'єр міністрові. "Але ж я мусив це зробити, хіба не зрозуміло?! — пояснив роздратований Фадж. — Блек божевільний. Він небезпечний і для чаклунів, і для маґлів. Прем'єр запевнив, що нікому не розповість про чаклунське походження Блека. А якби й розповів — хто б йому повірив?"
Маґлам повідомили, що Блек озброєний рушницею (це така металева чарівна паличка, якою маґли вбивають одне одного), але чаклунська громада остерігається, щоб не повторилася різня дванадцятирічної давності, коли Блек одним прокляттям умертвив тринадцять осіб.
Гаррі глянув у затінені очі Сіріуса Блека — єдині живі цятки на виснаженому обличчі. Він ніколи не зустрічався з упирями, проте бачив їхні зображення на уроках захисту від темних мистецтв. Блек з його мертвотно восковою шкірою мав саме такий вигляд.
— Ну, як тобі цей мальований красень? — поцікавився Стен.
— Він і справді одним прокляттям умертвив тринадцятеро людей? — здивувався Гаррі, повертаючи Стенові газету.
— Канєшненько, — відповів Стен. — Серед білого дня і на оченьках у свідків. Ото ж бо й воно. Правда, Ерні?
— Угу, — понуро підтакнув Ерні.
Стен розвернув крісло, щоб краще бачити Гаррі.
— Блек — один з прихильників Відомо Кого, — промовив він.
— Що, Волдеморта? — вирвалося в Гаррі.
Поблідли навіть Стенові прищі; Ерні крутнув кермом, і фермерський будинок з жахом відскочив від автобуса.
Ти що, бляха муха, з дуба впав? — закричав Стен. — Ти чо' вимовляєш його ім'я?
— Вибач! — поспіхом сказав Гаррі. — Вибач, я... я забув...
— Забув! — ошелешено мовив Стен. — Боже, мені аж серце вискакує...
— То... то Блек був прихильником Відомо Кого? — нагадав примирливим тоном Гаррі.
— Угу, — сказав Стен, і далі потираючи груди. — Але коли манюній Гаррі Поттер переміг Відомо Кого... — Гаррі знову нервово пригладив волосся. — ...тоді всім його прибічникам прикрутили хвости, правда, Ерні? Вони тоді скумекали, що їхній казочці кінець, і принишкли. Тільки не Сіріус Блек! Ходили чутки, шо він хотів стати наступником Відомо Кого. Але не так сталося, як гадалося. Маґли оточили Блека серед вулички, а він вихопив чарівну паличку і підірвав піввулички разом з дванадцятьма маґлами і одним нашим. Жахливо, ге? І знаєш, шо він зробив після того? — запитав Стен тривожним шепотом.
— Що? — перепитав Гаррі.
— Зареготав , як навіжений! Ото стояв собі й реготав. А коли прибуло підкріплення з Міністерства магії, він спокійно пішов з ними. Ішов і реготав як псих. Бо він псих, правда, Ерні? Ге ж, псих?
— Якщо й не був до Азкабану то тепер — точно псих, — спроквола вимовив Ерні. — Я вже краще підірвав би сам себе, ніж загриміти в Азкабан. Але катюзі — по заслузі. Так йому й треба!..
— Нелегко було те все зам'яти, правда, Ерні? — додав Стен. — Піввулиці як корівка язиком злизала. І купа мертвих маґлів. До речі, як вони тоді викрутилися, як усе пояснили?
— Вибух газу, — прохрипів Ерні.
— І от маєш — тепер Блек утік, — сказав Стен, розглядаючи газетну фотографію з виснаженим обличчям. — Ніхто ще не виривався з Азкабану, правда, Ерні? І як йому ото вдалося? Страшно, скажи? Хоч я йому не заздрю з тими азкабанськими вартовими, правда, Ерні?
Ерні раптом здригнувся.
— Говори про щось інше, Стен... Маєш осьо гарного хлопця. Від тих азкабанських вартових мені аж млосно.
Стен неохоче відклав газету, а Гаррі з жахливими передчуттями притулився до вікна. Він уявив, що молотиме Стен своїм пасажирам, коли довідається, кого він підвозив:
"А ви чули?! Отой Гаррі Поттер роздув свою тітку! Ми його ото підвозили на нашому автобусі, правда, Ерні? Хотів змитися…"
Бо ж він, Гаррі, такий самий порушник чаклунських законів, як і Сіріус Блек. Може, за надування тітоньки Мардж йому теж світить Азкабан? Він нічого не знав про ту чаклунську в'язницю, хоч усі говорили про неї з жахом. Геґрід, гоґвортський лісник, торік відсидів там два місяці. Гаррі ще й досі пам'ятав спотворене жахом обличчя Геґріда, коли той дізнався, куди його забирають. І це Геґрід — сміливець над сміливцями...
"Лицарський автобус" пронизував пітьму, розганяючи кущі, сміттєві бачки, телефонні будки й дерева. Гаррі тривожно завмер на своєму ліжку. Стен раптом пригадав, що йому заплачено ще й за гарячий шоколад. Проте саме тієї миті автобус різко звернув на Абердин — і весь шоколад зі щедрої руки Стена вилився на Гарріну подушку.
З верхніх поверхів вервечкою потяглися чаклуни й чарівниці. В халатах і пантофлях, вони поспішали до виходу, радіючи, що поїздка закінчилася.
Поступово в автобусі залишився один — єдиний пасажир.
— Ну, шо, Невіле, — плеснув у долоні Стен, — де тебе в Лондоні висадити?
— На алеї Діаґон, — відповів Гаррі.
— Як так, то й так, — сказав Стен, — ну, що ж — тримайся...
БАБАХ!
І ось вони вже мчать вулицею Черінґ Крос Роуд. Гаррі сидів і дивився, як з під коліс "Лицарського автобуса" відстрибували навсібіч лавочки й будинки. Почало світати. Доведеться йому десь перечекати кілька годин, доки відчинять "Ґрінґотс". А тоді — знову в дорогу. Але куди?..
Ерні натис на гальма — і "Лицарський автобус" різко зупинився перед маленьким задрипаним шинком "Дірявий Казан", у глибині якого таївся чарівний вхід на алею Діаґон.
— Дякую, Ерні, — сказав Гаррі.
Він зіскочив і допоміг Стенові поставити на тротуар валізу й Гедвіжину клітку.
— Бувай, Стен! — попрощався Гаррі.
Але Стен мовби й не чув. Він і далі стояв у дверях, витріщившись на затемнений вхід у шинок.
— То ось ти де, Гаррі, — пролунав голос.
Гаррі не встиг обернутись, як на його плече лягла чиясь рука.
— Боже мій! — пролунав Стенів крик. — Ерні, ходи сюди! Сюди!!!
Гаррі озирнувся на власника руки на своєму плечі і в нього все похололо: він нарвався прямо на Корнеліуса Фаджа, міністра магії.
Стен зіскочив на тротуар.
— Як ви назвали цього Невіла, пане міністре? — схвильовано запитав він.
Фадж, огрядний низенький чоловік у довгій смугастій мантії, мав непривітний і втомлений вигляд.