Він глянув на будильник. Була вже друга ночі.
Вирішивши, що про дозвіл він подумає завтра, Гаррі вмостився в ліжку і викреслив з таблички ще один день, що відділяв його від зустрічі з Гоґвортсом. Потім зняв окуляри, ліг, і ще довго милувався своїми трьома вітальними листівками.
І тієї миті такий незвичайний Гаррі Поттер був звичайнісіньким хлопчиськом, котрий уперше в житті радів своєму дню народження.
— РОЗДІЛ ДРУГИЙ —
Серйозна помилка тітоньки Мардж
Коли вранці Гаррі спустився на сніданок, усі Дурслі вже сиділи за кухонним столом. Вони дивилися новісінький телевізор — подарунок, який Дадлі отримав на початку літа (цей кабанчик приїхав на канікули й нарікав, що йому дуже нелегко ходити від холодильника до телевізора у вітальні). Дадлі провів на кухні майже ціле літо, не відриваючи від екрану своїх маленьких поросячих оченят. Його п'ять підборідь постійно колихалися, бо він безперервно щось жував.
Гаррі вмостився між Дадлі й дядьком Верноном, дебелим чолов'ягою, який майже не мав шиї, зате відростив пишні вуса. Жоден з Дурслів не тільки не привітав Гаррі з днем народження, але й узагалі не звернув на нього уваги. Проте Гаррі давно вже звик до такого ставлення, тож особливо цим не переймався. Він почав був їсти грінку, а тоді глянув на телевізійного диктора, що саме повідомляв про втечу якогось в'язня.
"...до уваги населення: Блек озброєний і вкрай небезпечний. Відкрито спеціальну гарячу лінію. Кожен, хто його побачить, повинен негайно про це повідомити".
— Зразу видно, що мерзотник, — пирхнув дядько Вернон, дивлячись понад газетою на зображення в'язня. — Клятий голодранець! Ви тільки гляньте, які в нього патли!
Дядько Вернон недоброзичливо зиркнув на Гаррі, чиє розкуйовджене волосся завжди страшенно його дратувало. Хоча, порівняно з тим в'язнем, кощаве обличчя якого облямовували довжелезні сплутані кудли, Гаррі видавався охайно зачесаним.
На екрані знову з'явився диктор.
— Міністерство сільського та рибного господарства сьогодні оголосило...
— Гей, зачекай! — гаркнув дядько Вернон, люто вп'явшись очима в диктора. — Ти ж не сказав, звідки втік той маніяк! Яка користь з таких новин? Може, той придурок уже чалапає по нашій вулиці?!
Тітка Петунія, кістлява, з кобилячим обличчям жінка, прожогом обернулась і стала вдивлятися в кухонне вікно. Гаррі знав, що тітка страх як полюбляє дзвонити по всіляких гарячих телефонних лініях. Вона намагалася скрізь устромити свого носа й усе життя тільки й робила, що підглядала за своїми нудними законослухняними сусідами.
— Коли вони вже затямлять , — грюкнув по столу буряковим кулачиськом дядько Вернон, — що таких типів треба відразу вішати?
— Свята правда, — погодилася тітка Петунія, приглядаючись до стручечків сусідської квасолі.
Дядько Вернон допив чай, зиркнув на годинника і сказав:
— О, Петуніє, за хвилину мушу вже бігти, — о десятій прибуває Марджин поїзд.
Гаррі, думки якого снували навколо "Набору для обслуговування мітел", раптом отямився.
— Тітонька Мардж? — бовкнув він. — А х хіба вона до нас приїде?
Тітонька Мардж була сестрою дядька Вернона. І хоча вона й не була кровно споріднена з Гаррі (мама Гаррі була сестрою тітки Петунії), але його завжди примушували називати її "тітонькою". Тітонька Мардж мешкала за містом, у будинку з великим садом, і розводила бульдогів. Вона нечасто гостювала на Прівіт драйв, бо не могла надовго розлучитися зі своїми неоціненними песиками, але кожен її візит з моторошною яскравістю закарбувався в пам'яті Гаррі.
На п'яту річницю Дадлі тітонька Мардж лупнула Гаррі по гомілках своїм ціпком, щоб він не перемагав Дадлічка у грі "Завмри". Тоді якось приїхала на Різдво з комп'ютеризованим роботом для Дадлі й коробкою собачих галет для Гаррі. А під час її минулого візиту, за рік до того, як Гаррі почав навчатися в Гоґвортсі, він випадково наступив на лапу її улюбленого пса Ріпера, який після того загнав Гаррі на дерево в саду, і тітонька Мардж відігнала Ріпера звідти аж опівночі. При згадці про той випадок Дадлі й досі мало не плакав зі сміху.
— Мардж пробуде в нас тиждень, — прорік дядько Вернон, — тому, до речі, — він погрозливо скерував на Гаррі пухкого пальця, — мусимо дещо з'ясувати, перше ніж я по неї поїду.
Дадлі вишкірився і відірвався від телевізора. Для нього не було кращої розваги, ніж спостерігати, як батько тероризує Гаррі.
— По перше, — гаркнув дядько Вернон, — ти дуже ввічливо розмовлятимеш з Мардж.
— Добре, — пхикнув Гаррі, — якщо й вона буде зі мною ввічлива.
— По друге, — дядько Вернон вдавав, ніби не почув Гарріних слів, — Мардж нічого не знає про твою ненормальність , тож я не потерплю жодних... жодних чудасій , доки вона буде тут. Маєш бути чемним, зрозумів?
— Якщо й вона буде чемна, — процідив Гаррі крізь зуби.
— І по третє, — вимовив дядько Вернон, і його підступні очиці на широкому буряковому обличчі стали вузькі, мов щілини, — ми сказали Мардж, що ти навчаєшся в Центрі святого Брута для патологічно злочинних підлітків.
— Що? — вигукнув Гаррі.
— І ти підтвердиш це, хлопче, якщо не хочеш мати клопоту, — бризнув слиною дядько Вернон.
Сполотнівши, Гаррі люто дивився на дядька Вернона і не хотів вірити в те, що почув. Приїзд тітоньки Мардж на цілий тиждень — це був найгірший Дурслівський дарунок на його день народження, навіть гірший за подаровані колись старі дядькові шкарпетки.
— Ну, Петуніє, — важко звівся на ноги дядько Вернон, — то я поїхав на вокзал. Хочеш проїхатися зі мною, Дадліку?
— Ні, — відповів Дадлі, котрий знову, щойно дядько Вернон перестав діставати Гаррі, втупився в телевізор.
— Дадлік мусить причепуритися для тітоньки, — сказала тітка Петунія, пригладжуючи густе русяве волосся Дадлі. — Мамуся купила йому нового гарнюнього метелика.
— Ну, до зустрічі! — ляснув дядько Вернон по поросячому ошийку Дадлі і вийшов з кухні.
І тут Гаррі, що сидів, немов прибитий страхом, раптом щось придумав.
Він відклав грінку, рвучко схопився на ноги й побіг до дверей услід за дядьком.
Дядько Вернон саме надягав куртку.
— Тебе я не візьму, — гаркнув він, побачивши Гаррі.
— Наче я рвуся з вами їхати, — незворушно озвався Гаррі. — Я хочу про щось попросити...