Середульший брат тим часом помандрував до власного дому, де він жив сам-один. Там узяв він камінь, що мав здатність воскрешати мертвих, і тричі повернув його в руці. На його превеликий подив і радість перед ним з'явилася дівчина, з якою він колись сподівався одружитися, але яка несподівано померла.
Проте вона була сумна й холодна, відділена від нього немовби якимось серпанком. Хоч дівчина й повернулася у світ людей, та вона вже до нього не належала, а тому страждала. Врешті-решт середульший брат збожеволів від нездійсненної мрії бути з нею і, щоб поєднатися з дівчиною, сам себе вбив.
Отак Смерть заволоділа другим братом.
Та Смерть ніяк не могла знайти третього брата, хоч і шукала його роками. І аж тоді, як менший брат став старий-престарий, він зняв плащ-невидимку і віддав його синові. А тоді привітав Смерть як давню приятельку і радісно пішов за нею. І вони обоє, як рівні, покинули цей світ".
Герміона закрила книжку. Минув якийсь час, поки Ксенофілій зрозумів, що вона вже перестала читати, одвів погляд від вікна і сказав:
— Ну от і все.
— Тобто? — розгублено перепитала Герміона.
— Це й були Смертельні реліквії, — пояснив Ксенофілій.
Він узяв з захаращеного стола перо і витяг звідкілясь з-під книжок подертий аркуш пергаменту.
— Бузинова паличка, — сказав він і намалював на пергаменті пряму вертикальну лінію. — Воскресальний камінь, — додав він і домалював зверху до лінії коло. — Плащ-невидимка, — закінчив він і обвів цю лінію й коло трикутником, намалювавши таким чином символ, що так заінтригував Герміону. — Разом, — пояснив він, — це Смертельні реліквії.
— Але ж у казці немає ні слова про якісь там "Смертельні реліквії", — засумнівалася Герміона.
— Авжеж, немає, — страшенно самовдоволено сказав Ксенофілій. — Бо це ж дитяча казочка, яку розповідають для розваги, а не щоб повчати. Але ті з нас, хто на таких речах розуміється, знає, що в стародавній казці йдеться про три предмети, або реліквії, здобувши які, можна стати володарем Смерті.
Запала коротка тиша. Ксенофілій, скориставшись нею, визирнув з вікна. Сонце було вже низенько на обрії.
— Луна скоро наловить достатньо плімпів, — неголосно сказав Ксенофілій.
— Коли ви кажете "володар Смерті"... — почав було Рон.
— Володар, — махнув безтурботно рукою Ксенофілій. — Завойовник. Переможець. Будь-який термін на ваш вибір.
— Але тоді... чи це означає... — поволі вимовила Герміона, і Гаррі відчув, що вона намагається позбутися скептичних ноток, — що ви вірите, ніби ці предмети... ці реліквії... справді існують?
Ксенофілій знову підняв брови.
— Існують.
— Але, — почала Герміона, і Гаррі зрозумів, що вона втрачає терпець, — містере Лавґуд, невже ви вірите?..
— Дівчино, Луна все мені про тебе розповіла, — сказав Ксенофілій, — ти, як я розумію, не позбавлена розуму, але страшенно обмежена. Недалека. Вузьколоба.
— Може, ти, Герміоно, поміряєш капелюха? — показав Рон на чудернацький головний убір. Голос його аж тремтів від стримуваного сміху.
— Містере Лавґуд, — не вгавала Герміона. — Ми всі знаємо, що плащі-невидимки існують. Вони хоч і рідкісні, але реальні. Але...
— Але третя реліквія — це справжній невидимий плащ, міс Ґрейнджер! Тобто не просто дорожній плащ, захищений закляттям "Розілюзнення" або наділений засліплювальними чарами чи навіть витканий з напівликової шерсті, що спочатку ховає власника, але з роками блякне і стає геть непрозорий. Ідеться про плащ, який по-справжньому й надійно робить того, хто його вбрав, невидимим. Плащ вічний, незмінний і здатний забезпечити постійне й непроникне укриття, хоч би які закляття на нього насилали. Скільки ти бачила таких плащів, міс Ґрейнджер?
Герміона відкрила було рота, щоб відповісти, та закрила його знов, помітно розгублена. Друзі перезирнулися, й Гаррі зрозумів, що всі вони думають про одне й те саме. Так сталося, що точнісінько такий плащ, як оце щойно описав Ксенофілій, був зараз з ними в цій кімнаті.
— Власне, — сказав Ксенофілій таким тоном, ніби завдав їм остаточної поразки неспростовним аргументом, — ніхто з вас такого і в очі не бачив. Власник такої речі був би незмірно багатий!
Він знову визирнув з вікна. Небо вже забарвилось у ледь помітний відтінок рожевого.
— Гаразд, — промовила збентежена Герміона. — Скажімо, плащ існує... а як же камінь, містере Лавґуд? Та штука, що ви її назвали воскресальним каменем?
— А що з ним?
— Як він може бути справжнім?
— А доведи, що не може, — відповів їй Ксенофілій.
Герміону це просто обурило.
— Але ж це... вибачте, але це просто безглуздо! Як я можу довести, що його не існує? Ви що, сподіваєтесь, що я позбираю все... все каміння світу й перевірятиму? Тобто так можна що завгодно оголосити реальним, якщо єдина підстава для віри в його існування — те, що ніхто не довів протилежного!
— Ясно, що можна, — погодився Ксенофілій. — Я радий, що ти потроху звільняєш свідомість від обмежень.
— А та бузинова чарівна паличка, — швидко втрутився Гаррі, не даючи сказати слова Герміоні, — вона, на вашу думку, теж існує?
— Про це є безліч свідчень, — відповів Ксенофілій. — За бузиновою паличкою легко простежити завдяки тому, як вона переходить з рук у руки.
— І як же? — зацікавився Гаррі.
— А так, що той, хто хоче нею заволодіти, мусить силою забрати її в попереднього власника, — пояснив Ксенофілій. — Ви ж чули, мабуть, як ця паличка опинилася в руках Еґберта Мерзенного після того, як він замордував Емеріка Лихого? Або як Ґоделот помер у власному підвалі після того, як його син Гереворд забрав у нього чарівну паличку? Чи про жахливого Локсія, який відібрав паличку у Варнави Деверила, котрого потім убив? Кривавий слід бузинової палички тягнеться крізь усі сторінки чаклунської історії.
Гаррі глипнув на Герміону. Вона похмуро дивилася на Ксенофілія, але не сперечалася.
— А де зараз, на вашу думку, може бути бузинова чарівна паличка? — запитав Рон.
— А хто це може знати? — стенув плечима Ксенофілій, визираючи з вікна. — Хтозна, де захована бузинова паличка? Слід уривається на Аркусі й Лівію. Хто скаже, котрий з них насправді переміг Локсія і хто забрав чарівну паличку? А кому відомо, хто потім здолав їх? Історія, на жаль, про це мовчить.