Минула одна-дві хвилини, і Рон сказав:
— Знаєте, а "Дірявий казан" звідси недалеко, це ж на Черінґ-Крос...
— Роне, нам не можна! — негайно заперечила Герміона.
— Та ми туди підемо не ночувати, а тільки рознюхаємо, що діється!
— Ми знаємо, що діється! Волдеморт захопив міністерство! Що нам ще треба знати?
— Усе-все, я просто дав ідею!
І знову запала напружена тиша. Підійшла, жуючи жуйку, офіціантка, і Герміона замовила два капучіно. Оскільки Гаррі був невидимий, то було б дивно, якби вони замовили щось і для нього. В кав'ярню зайшло двоє дебелих роботяг, вони ледве втислися в сусідню кабінку. Герміона заговорила пошепки:
— Треба знайти якесь тихе місце, роз'явитися й податися за місто. А звідти вже пошлемо вістку Орденові.
— А ти що, вже вмієш робити балакучого патронуса? — запитав Рон.
— Я багато над цим працювала й думаю, що зумію, — відповіла Герміона.
— Головне, щоб це нашим не зашкодило, хоч їх, можливо, вже заарештували. Господи, яка гидота, — скривився Рон, сьорбнувши пінної, сіруватої кави.
Офіціантка це почула, окинула Рона злісним поглядом і пішла до нових клієнтів брати замовлення. Гаррі побачив, як один з роботяг, білявий здоровань, махнув на офіціантку, щоб відійшла. Та обурено на нього витріщилась.
— Може, йдемо звідси, не хочу я пити ці помиї, — сказав Рон. — Герміоно, а ти маєш маґлівські гроші, щоб заплатити?
— Маю. Ще перед "Барлогом" я зняла всі гроші з рахунку, якийсь дріб'язок, — Герміона зітхнула і потяглася до сумочки.
Роботяги зробили однакові рухи, і Гаррі миттєво відтворив їх, навіть не усвідомивши, що робить. Усі троє вихопили чарівні палички. Рон, котрий на кілька секунд пізніше збагнув, що діється, кинувся через стіл і штовхнув Герміону на лаву. Потужні смертежерські закляття розтрощили кахлі на стіні — там, де щойно була Ронова голова, а Гаррі, й досі невидимий, крикнув:
— Закляктус!
Білявого здорованя-смертежера вдарило в лице струменем червоного світла і він упав непритомний. Його напарник не бачив, хто випустив закляття, тому знову націлився в Рона. З кінчика його чарівної палички вилетіли блискучі чорні мотузки і обв'язали Рона з голови до п'ят. Офіціантка заверещала й кинулася до дверей. Гаррі випустив у смертежера з перекошеним лицем, який зв'язав Рона, ще одне приголомшливе закляття, проте не влучив і воно зрикошетило од вікна й дісталося офіціантці, яка бухнулася мішком перед самими дверима.
— Експульсо! — заревів смертежер, і стіл, за яким стояв Гаррі, розлетівся на друзки. Вибуховою хвилею його жбурнуло об стіну, і Гаррі відчув, що паличка вислизає з руки, а плащ спадає з плечей.
— Петрифікус тоталус! — закричала звідкілясь Герміона, і смертежер повалився, наче статуя, з хрускотом приземляючись лицем прямо на мішанину з битої порцеляни, розтрощеного стола й розлитої кави. Герміона, трясучись, як у пропасниці, і струшуючи з волосся скалки скляної попільнички, вилізла з-під лавки.
— Д-діфіндо, — вона націлила паличку на Рона, і він аж заревів з болю, бо його джинси роздерлися на коліні і там виник глибокий поріз. — Ой, вибач, Роне, руки тремтять! Діфіндо!
Розрізані мотузки впали додолу. Рон звівся на ноги і потрусив затерплими руками. Гаррі підняв з підлоги чарівну паличку й поліз через уламки й скалки до білявого здорованя-смертежера, що лежав розпластаний на лаві.
— Я мав би його впізнати, він був тієї ночі, коли загинув Дамблдор, — сказав Гаррі. Перевернув ногою чорнявого смертежера. Очі в того бігали, поглядаючи то на Гаррі, то на Рона, то на Герміону.
— Це Дологов, — упізнав Рон. — Пам'ятаю його зі старих плакатів про розшук. А той здоровило, мабуть, Торфін Роу.
— Яка різниця, як їх звати! — трохи істерично вигукнула Герміона. — Як вони нас знайшли? І що нам тепер робити?!
Якимось чином її паніка очистила думки Гаррі.
— Замкни двері, — звелів він їй, — а ти, Роне, погаси світло.
Він дивився на паралізованого Дологова й швидко міркував. Клацнув замок у дверях. Рон світлогасником занурив кав'ярню в темряву. Гаррі чув, як ті чоловіки, що перед цим дражнилися з Герміони, чіпляються на вулиці до якоїсь іншої дівчини.
— Що нам з ними робити? — прошепотів у темряві Рон до Гаррі, а тоді ще тихіше додав:
— Повбивати їх? Вони б нас повбивали. Щойно ледь це не зробили.
Герміона здригнулася й відступила на крок. Гаррі труснув головою.
— Просто зітремо їм пам'ять, — сказав він. — Так буде краще, бо тоді ми зіб'ємо їх усіх зі сліду. Якщо ж ми цих повбиваємо, то стане ясно, що ми тут були.
— Як скажеш, — полегшено зітхнув Рон. — Тільки я ще ні разу не насилав чарів забуття.
— Я теж, — додала Герміона, — хоч знаю це теоретично.
Вона глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись, націлилась чарівною паличкою Дологову в лоб і проказала:
— Забуттятус.
Одразу ж очі в Дологова стали несфокусовані й сонні.
— Блискуче! — зрадів Гаррі й поплескав її по спині. — Тепер візьмися за другого й за офіціантку, а ми з Роном поприбираємо.
— Поприбираємо? — оглянув Рон напівзруйновану кав'ярню. — Навіщо?
— Думаєш, їм не стане цікаво, що тут сталося, коли вони опритомніють у кав'ярні, яка наче побувала під бомбами?
— А, так, ясно...
Рон трохи помучився, доки спромігся витягти з кишені чарівну паличку.
— Не дивно, що вона застрягла! Герміоно, ти запакувала мої старі джинси, вони вже на мене малі.
— Ой, вибач, — прошипіла Герміона, відтягуючи офіціантку подалі від вікна, і Гаррі почув, як вона бурмоче пропозицію, куди мав би запхати свою паличку Рон.
Повернувши кав'ярню до попереднього стану, друзі затягли смертежерів назад у їхню кабінку й посадовили їх, попритулявши до стін, один навпроти одного.
— Як же вони нас знайшли? — не вгавала Герміона, дивлячись на непритомних смертежерів. — Як дізналися, де ми?
Вона глянула на Гаррі.
— Гаррі... ти не думаєш, що на тобі й досі є твій Слід?
— Це неможливо, — заперечив Рон. — За чаклунським законодавством Слід припиняє свою дію в сімнадцять років, його не можна вчепити на дорослу людину.
— Це ти так знаєш, — засумнівалася Герміона. — А що, як смертежери знайшли спосіб почепити Слід на сімнадцятирічного?
— Але ж за минулу добу біля Гаррі не було жодного смертежера. Хто міг почепити на нього Слід?