Вона засукала лівий рукав. Гаррі побачив у неї на руці Чорну мітку й зрозумів, що зараз вона її торкнеться, викликаючи свого любого хазяїна...
— Я вже сам збирався його викликати! — вигукнув Луціус і схопив Белатрису за руку, не даючи їй торкнутися мітки. — Я сам його викличу, Бело. Поттера привели в мій дім, тому саме я вповноважений...
— Ти вповноважений! — глузливо перекривила Белатриса, вириваючи руку з його лещат. — Ти втратив усі повноваження, Луціусе, коли загубив свою чарівну паличку! Та як ти смієш! Забери свої лапи!
— Ти до цього не причетна, це ж не ти впіймала хлопця...
— Я прошу вибачити, містере Мелфой, — втрутився Ґрейбек, — але це ми впіймали Поттера і ми претендуємо на гроші...
— Гроші! — засміялася Белатриса, що виривалася від сестриного чоловіка, а вільною рукою намацувала в кишені чарівну паличку. — Забирай свої гроші, смердючий стерв'ятник, навіщо мені ті гроші? Мені б тільки удостоїтися його... його...
Вона раптом перестала пручатися, її темні очі втупилися в щось таке, чого не бачив Гаррі. Радіючи її капітуляції, Луціус відштовхнув її руку й закотив рукав собі...
— СТІЙ! — верескнула Белатриса. — Не торкайся, нам усім кінець, якщо Темний Лорд повернеться зараз!
Луціус заціпенів, тримаючи вказівний палець біля самісінької мітки. Белатриса вийшла з вузького поля зору Гаррі.
— Що це таке? — почув він її голос.
— Меч, — прокректав хтось із хапунів.
— Дай сюди.
— Він же не ваш, місіс, це мій, це я його знайшов.
Бахнуло. Спалахнуло червоне світло. Гаррі збагнув, що того хапуна приголомшено. Його напарники обурено заревли, а Скабіор вихопив чарівну паличку.
— З чим ти граєшся, жінко?
— Закляктус! — верещала вона. — Закляктус!
Вони не могли з нею впоратися, хоч їх було четверо, а вона одна. Гаррі знав, що ця відьма наділена надзвичайною майстерністю, і не має жодної крихти сумління. Хапуни попадали, де стояли — всі, крім Ґрейбека, бо того нагнуло навколішки, з розпростертими руками. Краєм ока Гаррі бачив, як Белатриса з восковим обличчям нависла над вовкулакою, міцно стискаючи Ґрифіндорів меч.
— Де ти взяв цей меч? — прошепотіла вона Ґрейбекові, забираючи чарівну паличку з його безвольної руки.
— Та як ти смієш? — прохрипів він, змушений на неї витріщатися й не маючи змоги рухати нічим, крім рота. Вишкірив гострющі зуби. — Пусти мене, жінко!
— Де ти знайшов цей меч? — повторила вона, погрозливо махнувши ним перед самим його носом. — Снейп поклав його в мій сейф у "Ґрінґотсі"!
— Він був у їхньому наметі, — проскрипів Ґрейбек. — Кажу тобі, пусти!
Белатриса махнула чарівною паличкою, і вовкулака скочив на ноги, хоч і боявся до неї наближатися. Він прокрався за крісло і вчепився в його спинку брудними кривими кігтями.
— Драко, викинь це сміття з дому, — звеліла Белатриса, показуючи на непритомних хапунів. — Якщо не маєш сміливості їх порішити, то покинь їх на подвір'ї для мене.
— Не смій говорити з Драко, наче з... — розлючено вигукнула Нарциса, проте Белатриса заверещала:
— Тихо будь! Циссі, ситуація набагато серйозніша, ніж ти можеш собі уявити! Виникла дуже серйозна проблема!
Вона стояла, засапавшись, і розглядала руків'я меча. Тоді озирнулася на мовчазних бранців.
— Якщо це й справді Поттер, його не можна чіпати, — пробурмотіла вона не стільки іншим, скільки сама собі. — Темний Лорд бажає сам порішити Поттера... але якщо він довідається... я мушу... я мушу знати...
Вона знову повернулася до сестри.
— Полонених треба завести в підвал, поки я вирішу, що робити!
— Це мій дім, Бело, не наказуй у моєму...
— Виконуй! Ти й не підозрюєш, у якій ми небезпеці! — зарепетувала Белатриса. Видно було, що вона перелякана до божевілля. З її чарівної палички шугонула тонесенька цівка вогню, пропаливши дірку в килимі.
Нарциса мить вагалася, а тоді звернулася до вовкулаки.
— Заведи полонених у підвал, Ґрейбек.
— Стривай, — різко зупинила її Белатриса. — Усіх, крім... крім бруднокровки.
Ґрейбек аж закректав від насолоди.
— Ні! — крикнув Рон. — Візьміть краще мене, беріть мене! Белатриса вдарила його в обличчя, аж кімнатою покотилася луна.
— Якщо вона помре під час допиту, ти будеш наступний, — сказала вона. — Зрадники роду, як на мене, нічим не кращі за бруднокровців. Відведи їх униз, Ґрейбек, і дивися, щоб усе було надійно, але більше нічого з ними не роби... поки що.
Вона шпурнула Ґрейбекові його чарівну паличку, а тоді вийняла з-під мантії короткого срібного ножа. Розрізала ним мотузки, відділила Герміону від решти бранців і поволокла за коси на середину кімнати. Ґрейбек тим часом, тримаючи перед собою чарівну паличку, з якої ніби струменіла невидима нездоланна сила, повів усіх інших до дверей, що вели в темний перехід.
— Думаю, вона дасть мені шматочок дівульки, коли її ухекає? — пробурмотів собі під ніс Ґрейбек, ведучи бранців по коридору. — Я б не відмовився від одного-двох шматочків, а ти, рудий?
Гаррі відчував, як тремтить Рон. Вовкулака штовхав їх крутими сходами. Були й досі зв'язані спиною до спини і щомиті могли послизнутися й скрутити собі в'язи. Унизу Ґрейбек ударом чарівної палички відімкнув важкі двері, заштовхав усіх у вологе затхле приміщення й покинув у цілковитій темряві. Грюкнули, зачиняючись, двері, і не встигла ще згаснути луна цього звуку, як згори долетів жахливий, нелюдський крик.
— ГЕРМІОНО! — загорлав Рон, звиваючись і виборсуючись з мотузок, що всіх їх зв'язували, аж Гаррі мало не впав. — ГЕРМІОНО!
— Тихо! — сказав Гаррі. — Не кричи, Роне, треба придумати, що...
— ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!
— Треба щось придумати, перестань кричати... треба якось позбутися цих мотузок...
— Гаррі? — почувся з темряви чийсь шепіт. — Роне? Це ви? Рон перестав кричати. Неподалік щось заворушилося й Гаррі побачив, що до них наближається якась тінь.
— Гаррі? Рон?
— Луна?
— Так, це я! Ой, ні, я ж не хотіла, щоб вас упіймали!
— Луно, можеш помогти зняти ці мотузки? — запитав Гаррі.
— О, так, зараз... тут є старий цвях, ми ним користуємось, якщо треба щось зламати... хвилиночку...
Нагорі знову заверещала Герміона. Після неї почувся й Белатрисин вереск, проте розібрати слова було неможливо, бо знову зарепетував Рон: