— Луна, добре провела літо? — поцікавилася Джіні.
— Так, — замріяно озвалася Луна, не відводячи очей від Гаррі. — Непогано. А ти — Гаррі Поттер, — додала раптом вона.
— Я це вже знаю, — відповів Гаррі.
Невіл захихотів. Луна глянула на нього своїми блідими очима.
— А хто ти, я не знаю.
— Ніхто, — миттю відказав Невіл.
— Та не вигадуй, — втрутилася Джіні. — Невіл Лонґботом... Луна Лавґуд. Луна моя однокласниця, тільки з Рейвенклову.
— Розум безмежний — це скарб величезний , — майже проспівала Луна. А далі затулила лице своїм перевернутим журналом і замовкла.
Гаррі з Невілом перезирнулися, здивовано піднявши брови. Джіні ледве стримувалася, щоб не захихотіти.
Поїзд, туркочучи, набирав швидкість, і довкола вже не було жодних будівель. Погода того дня була дивно?мінлива. Однієї миті вагон заливало сонячне сяйво, а вже наступної — він проїжджав під грізними сірими хмарами.
— Знаєш, що мені подарували на день народження? — запитав Невіл.
— Ще одного Нагадайка? — пригадав Гаррі білу, мов мармур, кульку, що її Невілова бабуся прислала йому з надією поліпшити жахливу пам'ять онука.
— Ні, — заперечив Невіл, — хоч він би мені й пригодився, бо старого Нагадайка я вже давно загубив... Ось подивися...
Тією рукою, що не стискала Тревора, він понишпорив у своєму шкільному портфелі і витяг маленького кактусика в горщику. Кактус замість колючок був укритий якимись фурункулами.
— Мімбулус мімблетонія , — гордо проголосив Невіл.
Гаррі почав розглядати дивовижу. Вона легенько пульсувала і через те була зловісно схожа на якийсь хворий внутрішній орган.
— Це дуже?дуже рідкісна штука, — аж сяяв Невіл. — Навіть не знаю, чи є щось таке у гоґвортській оранжереї. Не дочекаюся, щоб показати її професорці Спраут. Це мені дядько Елджі привіз з Ассирії. Цікаво, чи можна її розводити?
Гаррі знав, що гербалогія — улюблений Невілів предмет, але не міг, хоч убий, зрозуміти, навіщо йому потрібна ця чахла рослинка.
— А чи вона... е?е... щось робить? — поцікавився він.
— Ще й як! — похвалився Невіл. — У неї дивовижний захисний механізм. На, потримай Тревора...
Він поклав жабку Гаррі на коліна і вийняв з портфеля перо. Вирячені очі Луни Лавґуд знову визирнули з?за журналу, щоб бачити, що робить Невіл. Той підняв мімбулус мімблетонію нарівень очей, знайшов, висолопивши язика, потрібне місце й різко штрикнув рослину гострячком пера.
З кожнісінького її фурункула бризнула рідина — густими смердючими темно?зеленими цівками. Заляпало стелю, вікна й журнал Луни Лавґуд. Джіні ще якось устигла затулити обличчя долонями, проте, здавалося, мала на голові слизьку зелену шапочку, а ось Гаррі, що руками втримував Тревора, сидів тепер з обляпаним обличчям. Рідина смерділа гноєм.
Невіл, забризканий з голови до пояса, потрусив головою, Щоб гидота трохи стекла з очей.
— В?вибачте, — видихнув він, — я ще це не випробовував... не знав, що станеться аж таке... тільки не журіться, бо смердосік не отруйний, — додав він нервово, коли Гаррі виплюнув на підлогу ковток рідини.
Саме тієї миті відчинилися двері купе.
— Ой... здоров, Гаррі, — пролунав стурбований голос. — Е?е... Я, мабуть, невчасно?
Гаррі протер окуляри вільною від Тревора рукою. З дверей до нього всміхалася дуже гарна дівчина з довгим і лискучим чорним волоссям. Чо Чанґ, ловець рейвенкловської квідичної команди.
— Ой... привіт, — безпорадно буркнув Гаррі.
— Е?е... — розгубилася Чо, — я просто хотіла привітатися... Бувайте.
Почервонівши, вона зачинила двері й зникла. Гаррі відкинувся на спинку сидіння і застогнав. Він волів би, щоб Чо зустріла його в якійсь класній компанії, де всі до сліз реготали б з анекдоту, що він його розповів, а не тут, у товаристві Невіла та Лунатички Лавґуд, з жабою в руках і заляпаного смердосоком.
— Не страшно, — підбадьорила їх Джіні. — Ми зараз легко почистимось. — Вона витягла чарівну паличку: — Брудозникс !
Смердосік зник.
— Вибачте, — ледь чутно повторив Невіл.
Рон з Герміоною не приходили майже годину, вже навіть візок з їжею встигли провезти повз купе. Гаррі, Джіні і Невіл доїли гарбузові пиріжки і почали обмінюватися картками з шоколадних жабок, коли відчинилися двері купе і Рон з Герміоною, нарешті, з'явилися в супроводі Криволапика та Левконії, що пронизливо ухкала в клітці.
— Я зголоднів як вовк, — сказав Рон, поставивши клітку з Левконією біля Гедвіґи, а тоді схопив шоколадну жабку й бухнувся на сидіння біля Гаррі. Розірвав обгортку, відгриз жабці голову і відкинувся назад, заплющивши очі, немовби мав страшенно виснажливий ранок.
— Від кожного гуртожитку — по двоє старост?п'ятикласників, — роздратовано сіла на своє місце Герміона. — Дівчина й хлопець.
— А вгадайте, хто староста Слизерину? — все ще не розплющував очей Рон.
— Мелфой, — одразу здогадався Гаррі, певний, що підтвердяться його найгірші побоювання.
— Звичайно, — з гіркотою підтвердив Рон, запхав у рот решту жабки і потягнувся по іншу.
— І ще ця жирна корова Пенсі Паркінсон, — обурилася Герміона. — Яка з неї старостиня? Вона ж тупіша за контуженого троля!
— А в Гафелпафі хто? — поцікавився Гаррі.
— Ерні Макмілан та Анна Ебот, — проплямкав Рон.
— А з Рейвенклову Ентоні Ґольдштейн та Падма Патіл, — додала Герміона.
— Ти приходив з Падмою Патіл на святковий бал, — пролунав невиразний голос.
Усі озирнулися на Луну Лавґуд, що, не кліпаючи, дивилася на Рона поверх журналу "Базікало". Рон ледь не вдавився, ковтаючи жабку.
— Знаю, що приходив, — здивовано погодився він.
— Вона була не дуже задоволена, — повідомила Луна. — Думає, що ти погано поводився, бо не хотів потанцювати. А мені, мабуть, було б однаково, — замислено додала вона, — бо я не дуже люблю танці.
Вона знову сховалася за "Базікалом".
Рон якийсь час дивився, роззявивши рота, на обкладинку журналу, а тоді глянув на Джіні, чекаючи якихось пояснень. Та Джіні затуляла долонями рота, щоб не розреготатися. Рон очманіло похитав головою і зиркнув на годинника.
— Нам же треба періодично перевіряти коридори, — сказав він Гаррі й Невілу, — ми можемо й покарання призначати, якщо хтось порушить правила поведінки; Хотів би я Упіймати на чомусь Креба з Ґойлом...