Але безголова золота статуя чарівника в фонтані зненацька ожила, зістрибнула з постаменту і брязнулася на підлогу між Гаррі й Волдемортом. Закляття чиркнуло по грудях статуї, що розставила свої руки, захищаючи Гаррі.
— Що?.. — закричав Волдеморт, озираючись довкола. А тоді видихнув: — Дамблдор!
Гаррі озирнувся, і серце в нього закалатало. Біля золотих воріт стояв Дамблдор.
Волдеморт націлився чарівною паличкою, і в Дамблдора шугнув черговий зелений промінь, але Дамблдор, майнувши мантією, раптом зник. Наступної секунди знову з'явився, тепер уже у Волдеморта за спиною. Махнув чарівною паличкою на рештки фонтану. Ожили й інші статуї. Статуя чарівниці кинулася на Белатрису. Смертежерка заверещала й почала відстрілюватися закляттями, але ніякої шкоди статуї вони не завдали, і та притисла Белатрису до підлоги. Тим часом ґоблін і ельф?домовик подріботіли до камінів, вимуруваних попід стіною, а однорукий кентавр учвал помчав до Волдеморта, який зник і знову з'явився вже біля басейну. Безголова статуя відштовхнула Гаррі назад, подалі від бійки, а Дамблдор пішов на Волдеморта. Золотий кентавр галопував навколо них.
— Томе, ти зробив дурницю, прийшовши сьогодні сюди, — спокійно мовив Дамблдор. — Зараз тут будуть аврори...
— Але мене вже тут не буде, а ти будеш мертвий! — гаркнув Волдеморт. Метнув у Дамблдора ще одне смертоносне закляття, проте не влучив, а тільки підпалив стіл служби безпеки.
Дамблдор змахнув чарівною паличкою. Закляття було таке потужне, що Гаррі, навіть захищений золотим охоронцем, відчув, як волосся стало дибки, коли закляття просвистіло повз нього. Волдеморт устиг вичаклувати прямо з повітря блискучий срібний щит. Закляття не завдало щитові видимої шкоди, він лише задзвенів глибоко, наче гонг — дивним моторошним звуком.
— Невже ти мене вб'єш, Дамблдоре? — гукнув Волдеморт, визираючи своїми вузькими червоними очима поверх щита. — Опустишся до такого звірства?
— Томе, ми обидва знаємо, що чоловіка можна знищити й іншими способами, — спокійно заперечив Дамблдор, йдучи до Волдеморта, ніби нічогісінько на світі не боявся, ніби ніщо не могло зупинити його ходи. — Мушу зізнатися: мені мало просто забрати в тебе життя...
— Немає нічого гіршого за смерть, Дамблдоре! — огризнувся Волдеморт.
— Помиляєшся, — Дамблдор і далі йшов на Волдеморта, говорячи так безтурботно, ніби вони спілкувалися за келихом вина. Гаррі було страшно дивитися, як він іде — абсолютно безборонний, без жодного щита... Хотів було щось йому крикнути, попередити, але безголовий охоронець спиною притис його до стіни, блокуючи найменші спроби вирватися. — Твоя неспроможність збагнути, що існують речі значно гірші за смерть, завжди була твоїм найслабшим місцем...
Ще один струмінь зеленого світла шугонув з?за срібного щита. Цього разу удар прийняв на себе однорукий кентавр, що вистрибував перед Дамблдором. Він розлетівся на сотні шматочків, але не встигли ці уламки торкнутися підлоги, як Дамблдор замахнувся чарівною паличкою і цвьохнув нею, наче батогом. Довгий тонкий струмінь полум'я вилетів з кінчика палички й обмотався навколо Волдеморта з його щитом. На якусь мить здалося, ніби Дамблдор переміг, але тут вогняна мотузка перетворилася на змію, негайно відпустила Волдеморта і з лютим сичанням кинулася до Дамблдора.
Волдеморт зник, а змія підняла голову над підлогою, готова завдати удару...
У повітрі над Дамблдором спалахнув вогонь, і Волдеморт з'явився цього разу на постаменті серед басейну, де ще недавно височіли п'ять статуй.
— Обережно! — закричав Гаррі.
Та водночас з його криком черговий струмінь зеленого світла вистрілив у Дамблдора з Волдемортової чарівної палички, а змія кинулася вперед...
Перед Дамблдором раптом виник Фоукс — він широко розкрив дзьоба й проковтнув увесь зелений промінь. Вибухнув вогнем і впав на підлогу — маленький, зморщений і безкрилий. У ту ж мить Дамблдор довгим і плавним рухом змахнув паличкою. Змія, що ось?ось мала вп'ястися в нього зубами, підлетіла високо вгору й перетворилася на пасмо темного диму, а вода в басейні піднялася і накрила Волдеморта, наче кокон з розтопленого скла.
Кілька секунд було видно тільки темну, розмиту, безлику Волдемортову постать, що невиразно мерехтіла на постаменті, намагаючись вирватися з тієї задушливої пастки... А далі він зник, і водяна маса з гуркотом ринула назад у басейн, переливаючись через краї і розхлюпуючись по блискучій підлозі.
— ВОЛОДАРЮ! — закричала Белатриса.
Було ясно, що все закінчилося, і ясно, що Волдеморт утік, тож Гаррі намірився вибігти з?за статуї?охоронця, але Дамблдор загорлав:
— Залишайся на місці, Гаррі!
Уперше в Дамблдоровім голосі забринів страх. Гаррі не міг зрозуміти, чому, адже в залі не було вже нікого, окрім них самих, ридаючої Белатриси, яку й досі не відпускала статуя чарівниці, та фенікса?пташеняти Фоукса, що кволо попискував на підлозі...
І тут Гаррін шрам вибухнув, і він зрозумів, що вмирає. Це був абсолютно пекельний, абсолютно нестерпний біль...
Його вже не було в цій залі, він був обмотаний кільцями якоїсь істоти з червоними очима, так туго, що Гаррі вже не знав, де закінчувалося його власне тіло і де починалося тіло істоти. Вони злилися в єдине ціле, пов'язані спільним болем, і не було рятунку...
А тоді істота заговорила Гарріними вустами, і він у муках відчув, як рухається його щелепа...
— Убий мене, Дамблдоре...
Гаррі був засліплений і помирав, кожною клітиною тіла волаючи про порятунок. Він відчув, як істота знову скористалася його вустами...
— Якщо смерть — це ніщо, Дамблдоре, то вбий хлопця...
Тільки б припинився цей біль, — думав Гаррі... — хай би нас убили... закінчуй, Дамблдоре... смерть — це ніщо порівняно з цим...
І я знову побачу Сіріуса...
Серце Гаррі затріпотіло від хвилювання, і тут кільця істоти ослабли, а біль ущух. Гаррі лежав долілиць, без окулярів, і тремтів, немовби підлога була крижана, а не дерев'яна...
А ще в залі лунали голоси, багато голосів...
Гаррі розплющив очі й побачив свої окуляри біля ніг безголової статуї, що перед цим його охороняла, а тепер лежала на спині, потріскана й нерухома. Надів їх, підняв голову й побачив прямо перед собою гачкуватий ніс Дамблдора.