Він спробував це зробити, але думка про Снейпа на додачу до згадки про Амбридж тільки посилила його обурення і, замість заснути, він зосередився на своїй ненависті до цієї парочки. Поволі стихло Ронове вдаване хропіння, змінившись глибоким і неспішним диханням. Гаррі засинав значно довше. Його тіло було втомлене, але мозок ніяк не хотів заспокоїтися.
Йому наснилося, що в кімнаті на вимогу Невіл танцює з професоркою Спраут вальс, а професорка Макґонеґел підігрує їм на козиці. Якийсь час він весело на них дивився, а тоді вирішив розшукати решту членів ДА.
Та коли вийшов з кімнати, побачив перед собою не гобелен з Варнавою Дурнуватим, а палаючий смолоскип, уткнутий у скобу на кам'яній стіні. Поволі повернув голову ліворуч. Там, наприкінці переходу без вікон, були прості чорні двері.
Рушив до них, відчуваючи, як росте в ньому хвилювання. Мав дивне відчуття, що тепер йому нарешті пощастить їх відчинити... вони були вже зовсім близько, і він схвильовано побачив з правого боку внизу сяючу смужечку блідого синього світла... двері були прочинені... простяг руку, щоб відчинити їх навстіж, і...
Рон зненацька гучно і по?справжньому захропів, і Гаррі одразу прокинувся. Його права рука досі тяглася кудись у темряву, відчиняючи двері, що були за сотні кілометрів звідси. Він опустив її, відчуваючи розчарування, поєднане з провиною. Знав, що не повинен був бачити тих дверей, але йому так кортіло довідатися, що ж там за ними, що він не міг стримати свого роздратування на Рона... якби ж той захропів хоч на хвильку пізніше.
*
Зранку в понеділок вони ввійшли до Великої зали на сніданок саме в ту мить, як прибула совина пошта. Герміона не єдина з нетерпінням чекала "Щоденного віщуна". Майже всі сподівалися знайти там свіжі новини про утікачів?смертежерів, яких так досі й не впіймали, хоч бачили, нібито, доволі часто. Герміона заплатила сові?листоноші кната і мерщій розгорнула газету. Гаррі тим часом попивав помаранчевий сік. Цього року він отримав лише одного листа, тож коли перед ним приземлилася перша сова, подумав, що та помилилася.
— Ти до кого? — запитав він, ліниво забираючи з?під її дзьоба помаранчевий сік і нахиляючись, щоб прочитати ім'я адресата:
Гаррі Поттер
Велика зала
Гоґвортська школа
Спохмурнівши, він потягся до сови по лист, та не встиг його взяти, як на стіл сіли ще три, чотири, п'ять сов. Вони билися за місце, ставали лапами в тарілочку з маслом і перекидали сільнички, намагаючись кожна першою віддати йому свого листа.
— Що це відбувається? — ошелешено вигукнув Рон, і вже учні з усього ґрифіндорського столу витягували шиї, щоб краще роздивитися, а до перших сов підлетіли ще сім, голосно ухкаючи й розмахуючи крильми.
— Гаррі! — затамувала подих Герміона, а тоді запхала руку в той пернатий клубок і витягла сову?сипуху з довгим циліндричним пакунком. — Здається, я знаю, що це все означає... спочатку подивись оце!
Гаррі здер буру обгортку, Звідти викотився згорнутий у трубочку березневий номер "Базікала". Розгорнув трубочку й побачив своє власне обличчя, що дурнувато всміхалося з обкладинки. Великими червоними літерами просто на фотографії було написано:
ГАРРІ ПОТТЕР НАРЕШТІ ЗАГОВОРИВ:
ПРАВДА ПРО ТОГО?КОГО?НЕ?МОЖНА?НАЗИВАТИ
І ПРО НІЧ, ЩО СТАЛА СВІДКОМ ЙОГО ПОВЕРНЕННЯ
— Гарно, правда? — сказала Луна, що підійшла до ґрифіндорського столу і втислася на лаву між Фредом та Роном. — Вийшло щойно вчора, я попросила тата прислати тобі безплатний примірник. А це, мабуть, — показала вона рукою на сов, що й далі штовхалися на столі перед Гаррі, — листи від читачів.
— Я так і подумала, — нетерпляче сказала Герміона. — Гаррі, ти не проти, якщо ми...
— Будь ласка, — відповів приголомшений Гаррі. Рон і Герміона почали роздирати конверти.
— Це від якогось типа, який думає, що в тебе не всі вдома, — переглянув листа Рон.
— Ця жінка радить тобі пройти курс шокової чаротерапії в лікарні Святого Мунґо, — розчаровано додала Герміона.
— А цей лист непоганий, — поволі вимовив Гаррі, дочитуючи довжелезного листа від якоїсь чаклунки з Пейслі. — Вона пише, що мені вірить!
— А цей чолов'яга якийсь розгублений, — завзято долучився до читання листів Фред. — Пише, що ти на психа не схожий, але ніяк не хоче повірити, що Відомо?Хто повернувся, тому не знає, що й думати. І нащо ото було псувати стільки пергаменту?
— Гаррі, а ось ти переконав ще когось! — схвильовано вигукнула Герміона. — "Прочитавши вашу версію, я дійшла висновку, що "Щоденний віщун" ставився до вас дуже несправедливо... мені геть не хотілося б думати, що Той?Каго?Не?Можна?Називати повернувся, але я змушена визнати, що ви кажете правду..." Ой, це просто чудо!
— Цей теж вважає, що ти верзеш дурниці, — шпурнув через плече зіжмаканого листа Рон, — ...а оця пише, що ти навернув її на свою віру, і вона вважає тебе справжнім героєм... навіть додала свою фотографію... ого!
— Що тут відбувається? — пролунав штучно солодкий, тоненький, мов у дівчинки, голосок.
Тримаючи в руках пачку конвертів, Гаррі підвів голову. За Фредом і Луною стояла професорка Амбридж, а її вирячені ропушачі очі дивилися на весь цей гармидер з сов та листів на столі перед Гаррі. З?за її спини виглядали інші учні.
— Чому ви отримали стільки листів, містере Поттере? — повільно прошипіла професорка.
— А що, це вже злочин? — голосно спитав Фред. — Заборонено отримувати пошту?
— Думайте, що говорите, містере Візлі, бо заробите покарання, — сказала Амбридж. — Ну що, містере Поттере?
Гаррі вагався, та хіба приховаєш те, що він зробив? Примірник "Базікала", однак, рано чи пізно потрапить їй на очі.
— Це відгуки читачів на моє інтерв'ю, — відповів Гаррі. — Про те, що сталося зі мною в червні.
Чомусь він зиркнув при цьому на вчительський стіл. Гаррі мав дивне відчуття, що Дамблдор щойно за ним спостерігав, та коли він глянув на директора, той був заглиблений у бесіду з професором Флитвіком.
— Інтерв'ю? — перепитала тоншим і пронизливішим, ніж завжди, голосом Амбридж. — Що ви маєте на увазі?
— Кореспондентка мене питала, а я відповідав, — пояснив Гаррі. — Ось...
І він кинув їй примірник "Базікала". Вона його впіймала й глянула на обкладинку, Її бліде одутле обличчя вкрилося бридкими фіолетовими плямами.