— Непогано, — схвалив Рон, піднімаючи Добі вгору, щоб його кінцівки, якими ельф і далі розмахував, не діставали до Крічера. — Ще одне Принцове закляття?
— Так, — зізнався Гаррі, заломлюючи Крічерові за спину його зморщену ручку. — Годі! Забороняю вам битися один з одним! Тобто Крічер, тобі заборонено битися з Добі. Добі, я знаю, що не маю права тобі наказувати...
— Добі вільний ельф-домовик і може підкорятися, кому забажає, тому Добі виконає все, що йому скаже Гаррі Поттер! — вигукнув Добі, і сльози покотилися по його зморщеному личку, скрапуючи на светр.
— Ну, добре, — сказав Гаррі, й вони з Роном пустили ельфів. Ті попадали на підлогу, але більше не билися.
— Хазяїн мене кликав? — крекнув Крічер і вклонився, одночасно змірявши Гаррі поглядом, у якому світилося побажання якомога боліснішої смерті.
— Так, кликав, — підтвердив Гаррі, позираючи на двері кабінету мадам Помфрі, щоб перевірити, чи й досі діє закляття-глушиляття; ніщо не свідчило, що вона чула всю цю метушню. — Я маю для тебе роботу.
— Крічер виконає все, що забажає хазяїн, — так низько вклонився Крічер, що мало не торкнувся губами своїх вузлуватих пальців на ногах, — бо Крічер не має вибору, хоч для Крічера ганебно мати такого хазяїна...
— Добі це зробить, паничу Гаррі Поттер! — пискнув Добі. З його очей завбільшки з тенісні м'ячики ще й досі котилися сльози. — Для Добі буде велика честь допомогти Гаррі Поттеру!
— Якщо подумати, то варто, мабуть, залучити вас обох, — сказав Гаррі. — Ну, то добре... треба, щоб ви ходили по п'ятах за Драко Мелфоєм.
Не звертаючи уваги на Рона, у якого від подиву і роздратування аж витяглося обличчя, Гаррі повів далі:
— Я хочу знати, куди він ходить, з ким зустрічається і що робить. Я хочу, щоб ви вдень і вночі сиділи в нього на хвості.
— Слухаюсь, паничу Гаррі Поттер! — негайно погодився Добі, очі в якого захоплено засяяли. — І якщо Добі погано виконає це завдання, то Добі кинеться з найвищої вежі, паничу Гаррі Поттер!
— Цього робити не потрібно, — поспіхом додав Гаррі.
— Хазяїн хоче, щоб я стежив за молодшим Мелфоєм? — крекнув Крічер. — Хазяїн хоче, щоб я шпигував за чистокровним троюрідним небожем моєї колишньої хазяєчки?
— Саме так, — підтвердив Гаррі, передбачаючи цю небезпеку й маючи намір негайно їй запобігти. — І я тобі, Крічере, забороняю його про це попереджати або повідомляти йому про це шпигування, або взагалі з ним розмовляти, або писати йому записки, або... або нав'язувати з ним будь-які інші контакти. Зрозумів?
Гаррі здалося, що Крічер намагається знайти якусь прогалину в щойно отриманих вказівках, і він зачекав. Це тривало якусь мить чи дві, а тоді, на превелику радість Гаррі, Крічер знову вклонився до самої підлоги і з гіркотою сказав:
— Хазяїн усе продумав, і Крічер мусить йому коритися, хоч Крічер волів би бути слугою юнака Мелфоя, о, так...
— Тоді все вирішено, — зрадів Гаррі. — Регулярно мені повідомляйте, але дивіться, щоб у ту мить, коли будете біля мене з'являтися, поблизу не було зайвих людей. Окрім Рона й Герміони. І нікому не кажіть, що ви робите. Приклейтеся до Мелфоя, як пластир до бородавки.
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ —
Прохання Лорда Волдеморта
Гаррі й Рон покинули шкільну лікарню рано-вранці в понеділок, завдяки турботам мадам Помфрі цілком відновивши здоров'я й радіючи перевагам, здобутим внаслідок нокауту й отруєння; найприємніше було те, що Герміона знову заприятелювала з Роном. Вона навіть провела їх на сніданок і повідомила новину про сварку Джіні й Діна. Істота, що дрімала в Гаррі в грудях, раптом підняла голову і з надією принюхалась.
— А через що вони сварилися? — запитав він якомога байдужіше, коли вони завернули в коридор на восьмому поверсі, де не було нікого, крім малесенької дівчинки, що розглядала гобелен з тролями в балетних пачках. Побачивши шестикласників, дівчинка страшенно перелякалася і впустила з рук важкі мідні терези.
— Нічого, нічого! — заспокоїла її Герміона, підбігаючи, щоб допомогти. — Ось... — Вона легенько вдарила поламані терези чарівною паличкою і сказала: — Репаро.
Дівчинка навіть не подякувала, а стояла ні жива ні мертва, дивлячись, як старшокласники проходять повз неї і зникають за рогом; Рон озирнувся.
— Чесне слово, ці першокласники стають якісь дедалі дрібніші, — здивувався він.
— Не зважай, — нетерпляче повернувся до попередньої теми Гаррі. — Герміоно, то чому сварилися Джіні й Дін?
— Та Дін сміявся з того, як Маклаґен ударив тебе бладжером, — пояснила Герміона.
— Воно, мабуть, і було смішно, — розважливо припустив Рон.
— І зовсім не смішно! — палко заперечила Герміона. — Це було жахливо, і якби Кут і Пікс не підхопили Гаррі, то це все могло закінчитися ще гірше!
— Але Джіні не треба було рвати через це стосунки з Діном, — знову ніби між іншим сказав Гаррі. — Чи, може, вони й далі зустрічаються?
— Та зустрічаються... а чому це тебе так зацікавило? — гостро глянула на Гаррі Герміона.
— Бо я не хочу, щоб знову починалися сварки в команді! — знайшовся Гаррі, але Герміона й далі підозріло поглядала на нього, тож він дуже зрадів, коли хтось гукнув:
— Гаррі!
Гаррі негайно обернувся.
— О, привіт, Луно.
— Я шукала тебе в лікарні, — повідомила Луна, порпаючись у торбинці. — Але мені сказали, що ти вже пішов...
Вона тицьнула Ронові потримати якусь зелену цибулину, велику плямисту поганку і величеньку грудку чогось схожого на котячий послід, аж доки нарешті знайшла доволі брудний сувій пергаменту і вручила його Гаррі.
— ...сказали передати тобі.
Сувій був невеличкий, і Гаррі одразу впізнав у ньому чергове запрошення на урок до Дамблдора.
— Сьогодні ввечері, — повідомив він Рону й Герміоні, розгорнувши пергамент.
— Ти гарно коментувала минулий матч! — похвалив Рон Луну, коли вона забирала в нього зелену цибулину, поганку й котячий послід.
Луна туманно всміхнулася.
— Ти з мене, мабуть, глузуєш? — запитала вона. — Усі кажуть, що то було жахливо.
— Ні, я серйозно, — чесно зізнався Рон. — Я й не пам'ятаю, коли так кайфував від коментарів! А що це таке, до речі? — додав він, підносячи до очей схожу на цибулю штукенцію.
— Ой, та це гурдикорінь, — пояснила Луна, запихаючи в торбину котячий послід і поганку. — Можеш залишити собі, якщо хочеш, у мене є ще. Чудовий засіб від ковтоплімпів.