Вони пішли — Снейп попереду, а набурмосений Мелфой ззаду. Гаррі якусь мить нерішуче стояв, а тоді пробурмотів:
— Луно, я на хвильку... е-е... в туалет.
— Добре, — життєрадісно озвалася Луна. Він уже відійшов на кілька кроків, коли йому почулося, що вона знову почала розмову про таємну ложу гнилоіклів з професоркою Трелоні, котру це питання щиро зацікавило.
Було досить легко в безлюдному коридорі витягти з кишені плаща-невидимку й накинути його на себе. Значно складніше виявилося знайти Снейпа й Мелфоя. Гаррі побіг по коридору — добре, що його тупіт не було чути за музикою й гамором, що долинали зі Слизорогового кабінету. Можливо, Снейп повів Мелфоя до свого кабінету в підвалі... чи до слизеринської вітальні... проте Гаррі притулявся вухом до кожнісіньких дверей, що їх минав. Аж нарешті, присівши біля замкової шпаринки останнього в коридорі класу, він почув, схвильовано здригнувшись, голоси.
— ...Драко, не можна припускатися помилок, бо якщо тебе виженуть...
— Карочє, я тут ні при чому, ясно?
— Сподіваюся, ти кажеш правду, бо це було зроблено незграбно й безглуздо. Тебе й так уже в цьому запідозрили.
— Хто, тіпа, запідозрив? — сердито запитав Мелфой. — Повторюю востаннє, то не я зробив, ясно? У тієї дівулі Бел є, мабуть, якийсь ворог, про якого ніхто не знає... не треба на мене так дивитися! Я знаю, що ви робите, я не дурний, але нічого не вийде... я можу вас зупинити!
Запала тиша, а тоді Снейп спокійно сказав:
— Ага... бачу, тітка Белатриса навчала тебе блокології. Драко, які думки ти намагаєшся приховати від хазяїна?
— Від нього я нічого не приховую, я лише хочу, щоб ви до мене не лізли!
Гаррі ще щільніше притулився вухом до шпарини... що сталося, що Мелфой почав отак говорити зі Снейпом, до якого завжди ставився з повагою, навіть симпатією?
— То он чому ти в цьому семестрі мене уникав! Боявся мого втручання? А чи розумієш ти, Драко, що варто комусь не з'явитися в мій кабінет після того, як я його неодноразово викликав...
— То призначте мені покарання! Тіпа, донесіть на мене Дамблдорові! — глузував Мелфой.
Знову запала тиша. Тоді Снейп сказав:
— Ти прекрасно знаєш, що я не хочу цього робити.
— То перестаньте мені наказувати й викликати до свого кабінету!
— Послухай мене, — так тихо сказав Снейп, що Гаррі мусив буквально втиснутися вухом у шпаринку, аби щось почути. — Я прагну тобі допомогти. Я поклявся твоїй матері, що захищатиму тебе. Драко, я дав незламну обітницю...
— Карочє, доведеться вам її, мабуть, порушити, бо мені ваш захист не потрібен! Це моє завдання, він мені його доручив, і я його виконаю! Я маю план, усе вийде — просто все триває трохи довше, ніж я думав!
— Що це за план?
— А це вже не ваше діло!
— Якщо ти скажеш, що задумав, то я зможу тобі допомогти...
— Мені вистачає помічників, дякую, я не сам!
— Сьогодні ти явно діяв сам, а тинятися по коридорах без захисту й підтримки — величезна дурість. Це елементарні помилки...
— Зі мною були б Креб і Ґойл, якби ви не призначили їм покарання!
— Не верещи! — просичав Снейп, бо Мелфой і справді почав кричати. — Якщо твої дружки Креб і Ґойл мають намір отримати позитивні СОВи з захисту від темних мистецтв, то нехай працюють серйозніше...
— Яке це має значення? — скривився Мелфой. — Захист від темних мистецтв?.. Та це ж просто жарт, понти! Хіба не так? Звичайнісінька гра! Наче нам і справді треба захищатися від темних мистецтв...
— Драко, це гра, що має вирішальне значення для успіху! — наполягав Снейп. — Як ти думаєш, де б я вже був, якби не знав, як грати свою роль? Тепер послухай мене! Ти діяв необачно, тинявся вночі хтозна-де, тебе зловили, і якщо ти довірятимеш таким помічникам, як Креб і Ґойл...
— Вони не одні, мене підтримують ще й інші люди, значно кращі!
— Чому ж ти й мені не довіришся, щоб я...
— Карочє, я знаю, що ви задумали! Хочете, тіпа, вкрасти мою славу!
Знову запала тиша, а тоді Снейп холодно сказав:
— Ти говориш, наче дитина. Я добре розумію, що затримання й ув'язнення твого батька тебе засмутило, але...
Гаррі не мав і секунди, щоб зорієнтуватися; він почув з того боку дверей Мелфоєві кроки й ледве встиг відскочити, коли двері розчинилися; Мелфой протупотів коридором повз відчинені двері Слизорогового кабінету, завернув за ріг і зник.
Намагаючись не дихати, Гаррі усе ще сидів навпочіпки, коли з класу поволі вийшов Снейп. З непроникним виразом обличчя професор повернувся на вечірку. Гаррі сидів у коридорі, накритий плащем, а думки в його голові випереджали одна одну.
— РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ —
Дуже холодне Різдво
— То Снейп пропонував йому допомогу? Він справді запропонував йому свою допомогу?
— Якщо ти ще раз запитаєш, — не витримав Гаррі, — то я запхну цю капустину...
— Я просто уточнюю! — сказав Рон. Вони стояли на кухні біля раковини, чистячи для місіс Візлі цілу гору брюссельської капусти. Просто перед ними за вікном повільно падав сніг.
— Так, Снейп запропонував йому свою допомогу! — повторив Гаррі. — Він сказав, що пообіцяв Мелфоєвій матері його захищати, і ще дав якусь незламну обітницю...
— Незламну обітницю? — приголомшено перепитав Рон. — Та ні, він не міг... це точно?
— Так, це точно, — підтвердив Гаррі. — А що це означає?
— Ну, незламну обітницю не можна порушити...
— Хоч як це й смішно, але я й сам до такого докумекав. А що буває, якщо її порушити?
— Смерть, — просто відповів Рон. — Фред і Джордж примушували мене дати таку обітницю, коли мені було років п'ять. І я майже все зробив, тримався за руки з Фредом і все таке, але нас тоді побачив тато. Він трохи не здурів, — пригадував Рон, і очі в нього заблищали. — Це був єдиний раз, коли я бачив тата такого ж сердитого, як буває мама. Фред каже, що його ліва сідниця тоді постраждала більше.
— Фредову ліву сідницю пропустимо...
— Не зрозумів? — пролунав Фредів голос, і на кухню зайшли близнюки. — Ой, Джорджику, дивися. Вони користуються ножами. А щоб їм Бог дав здоров'я.
— За два з гаком місяці мені буде сімнадцять, — огризнувся Рон, — тоді й я зможу користуватися чарами!
— А тим часом, — заявив Джордж, сідаючи за кухонний стіл і ставлячи ще й ноги зверху, — отримаємо насолоду, спостерігаючи за належним вживанням... ой-йо-йой!